Історія №92. Конфлікт комп'ютерної свідомості
Петро Миколайович сидів у своєму секретарському кабінеті на другому поверсі партійного офісу за адресою Борисоглібська, 7 і при світлі зеленого абажура читав брошуру найтиражнішого у світі богослова Андрія Кураєва „Можно ли не праздновать 8-ое Марта”. З відкритої у подільську ніч кватирки все сильніше пахло весною.
У двері кроком господаря зайшов дубль Петра Миколайовича у погано сшитому на Троєщинському ринку костюмі Brioni. В руках дубль невміло тримав кулькову ручку і глянцеву поштівку з яскравими квітами.
- Хазяїн, - звернувся дубль до Петра Миколайовича. - Як правильно писати - „берЕзня” чи „берИзня”.
- Навіщо тобі це знати? - підозріло запитав Петро Миколайович.
- Та от, одкритку хочу одправити для Катьки. З восьмим марта поздравити. І культурно всьо написати, щоб по-людськи, - сказав дубль Петра Миколайовича і раптом простягнув йому ручку і поштівку. - А може, ти за мене напиши, га?
- Для якої Катьки? - почав скипати Петро Миколайович.
- О, уже завівся, - сказав дубль. - Для Ващучки. Ну, не для самої, а для її це... ну... копії, от! А шо, я з нею раньше стрічався! Не маєте права!
- Ідіот, - сказав Петро Миколайович. - Ващук давно здала свого дубля не переробку. Ще як в парламент не пройшла. Це по-перше. По-друге, 8 березня ми не святкуєм.
- Чого це? - не зрозумів дубль Петра Миколайовича.
- Бо це Пурім, - пояснив Петро Миколайович.
- Шо? - не зрозумів дубль.
- Пурім. Іудейське свято. Православній людині не положено. Ось, у книзі написано.
- Підожди, - сказав дубль. - Як це не положено? Ми ж комуністи?
- Комуністи, - сказав Петро Миколайович.
- Шануємо боротьбу прогресивних жінок усього світу за свої права?
- Шануємо, - сказав Петро Миколайович.
- Святкуємо День цієї боротьби, встановлений на пропозицію жінок-комуністок Клари Цеткін і Рози Люксембург?
- Святкуємо, - сказав Петро Миколайович.
- А 8-ме березня не святкуємо?
- Ні. Ми ж православні.
- А День боротьби святкуємо?
- Ну да. Ми ж комуністи.
- А..? - тут у тулубі дубля Петра Миколайовича щось заскреготіло, з вух пішов сизуватий димок, ноги підігнулися і він з іржавим гуркотом звалився прямо на паркет.
- Знову, - обурено сказав Петро Миколайович. - Вже втретє в цьому році! Не готові до роботи в капіталістичному світі абсолютно.
Підняв слухавку червоного телефонного апарату з гербом УРСР замість диску і інтимно та глуховато сказав:
- Баришня. Дайте мені технічний відділ.
У двері кроком господаря зайшов дубль Петра Миколайовича у погано сшитому на Троєщинському ринку костюмі Brioni. В руках дубль невміло тримав кулькову ручку і глянцеву поштівку з яскравими квітами.
- Хазяїн, - звернувся дубль до Петра Миколайовича. - Як правильно писати - „берЕзня” чи „берИзня”.
- Навіщо тобі це знати? - підозріло запитав Петро Миколайович.
- Та от, одкритку хочу одправити для Катьки. З восьмим марта поздравити. І культурно всьо написати, щоб по-людськи, - сказав дубль Петра Миколайовича і раптом простягнув йому ручку і поштівку. - А може, ти за мене напиши, га?
- Для якої Катьки? - почав скипати Петро Миколайович.
- О, уже завівся, - сказав дубль. - Для Ващучки. Ну, не для самої, а для її це... ну... копії, от! А шо, я з нею раньше стрічався! Не маєте права!
- Ідіот, - сказав Петро Миколайович. - Ващук давно здала свого дубля не переробку. Ще як в парламент не пройшла. Це по-перше. По-друге, 8 березня ми не святкуєм.
- Чого це? - не зрозумів дубль Петра Миколайовича.
- Бо це Пурім, - пояснив Петро Миколайович.
- Шо? - не зрозумів дубль.
- Пурім. Іудейське свято. Православній людині не положено. Ось, у книзі написано.
- Підожди, - сказав дубль. - Як це не положено? Ми ж комуністи?
- Комуністи, - сказав Петро Миколайович.
- Шануємо боротьбу прогресивних жінок усього світу за свої права?
- Шануємо, - сказав Петро Миколайович.
- Святкуємо День цієї боротьби, встановлений на пропозицію жінок-комуністок Клари Цеткін і Рози Люксембург?
- Святкуємо, - сказав Петро Миколайович.
- А 8-ме березня не святкуємо?
- Ні. Ми ж православні.
- А День боротьби святкуємо?
- Ну да. Ми ж комуністи.
- А..? - тут у тулубі дубля Петра Миколайовича щось заскреготіло, з вух пішов сизуватий димок, ноги підігнулися і він з іржавим гуркотом звалився прямо на паркет.
- Знову, - обурено сказав Петро Миколайович. - Вже втретє в цьому році! Не готові до роботи в капіталістичному світі абсолютно.
Підняв слухавку червоного телефонного апарату з гербом УРСР замість диску і інтимно та глуховато сказав:
- Баришня. Дайте мені технічний відділ.