В моєму улюбленому генделику - демократична атмосфера студентського клубу. Відсутність вікон вириває з реальності. Всюди книжки, сотні книжок, старих, здебільшого ще радянських, які пахнуть бібліотекою. Довкола столів - зручні смугасті диванчики, прості та непретензійні, на які можна залізти з ногами або й влягтися в очікуванні свого пива, що й
(
Read more... )
Я пишу українською не тому, що я "професійна патріотка", а тому, що я нею думаю, тому немає смислу мені дякувати, за цим не стоїть жодне зусилля чи подвиг. Я нею володію найкраще і висловлююсь нею найточніше. Мені з нею найкомфортніше. Але у мене багато російськомовних друзів, з якими я переписуюся російською, і мушу зізнатися, що мене при цьому не нудить, руки не зводить судомою над клавіатурою, і взагалі нічого жахливого не відбувається. Я не в захваті від політики Росії як держави і від українофобської політики нашої нинішньої влади, але я не бачу підстави переносити цю неприязнь на російську мову як таку. Чудова мова, не гірша за інші.
І останнє: я в моєму журналі не вітаю шовіністичних висловлювань навіть тоді, коли вони виходять від українських шовіністів. Бо, як на мене, українські шовіністи нічим не ліпші від російських чи будь-яких інших.
Якщо все вище сказане вас не відштовхує і не входить в суперечність з вашими поглядами, то прошу ласкаво читати мене і далі. Хоча мені хотілося б, аби вас в моїх текстах цікавила не тільки мова, якою вони написані.
Reply
(The comment has been removed)
По-перше, я не пам’ятаю, коли ми з вами перейшли на "ти". По-друге, ваша поведінка некоректна і, перепрошую, незріла. Змушена заблокувати ваші коментарі для мого журналу. Мені такий дитячий садок в блогові не потрібний.
Reply
Leave a comment