Неправильна осінь...
Блін! Ну ніби ж не весна!
Це не смішно, але мені щоночі сниться щоразу інший мій знайомий в дуже двозначних контекстах (нє, ну не так, шоб аж дуже, але трохи двозначних). І коли я з ними після того перетинаюся, то відчуваю якусь дурнувату ніяковість або на обличчі з’являється дурнувата посмішка, що аж ніяк не може додати плюсків до мого образу ))
Шо дєлать?
Бо в мене вже підозри на те, що мій рідненький дах трохи протікає і зсовується через відсутність особистого життя…
Зате коли ішла якось я Червоноармійською, розсерджена трохи на свого колегу через те, що він дав мені не зовсім правильну адресу і я намотувала на своїх двох дистанції навколо Будинку Футболу і ніяк не могла його знайти (це окрема історія =), зустріла на вулиці (не на картинці в нет чи якомусь демотиваторі) пару літніх людей, які дуже ніжно тримали один одного за руки, наче боячись заподіяти якусь незручність, і водночас впевнено, здавалося, з переконаністю в тому, що вони як ніхто інший потрібні один одному. І весь мій поганий настрій вмить розсіявся. Я дуже вдячна їм за те, що вони підтримали все ж мою, можливо, наївну віру в те, що все-таки можна любити когось до старості…
П.С. Знову втикаю на роботі))
Це не смішно, але мені щоночі сниться щоразу інший мій знайомий в дуже двозначних контекстах (нє, ну не так, шоб аж дуже, але трохи двозначних). І коли я з ними після того перетинаюся, то відчуваю якусь дурнувату ніяковість або на обличчі з’являється дурнувата посмішка, що аж ніяк не може додати плюсків до мого образу ))
Шо дєлать?
Бо в мене вже підозри на те, що мій рідненький дах трохи протікає і зсовується через відсутність особистого життя…
Зате коли ішла якось я Червоноармійською, розсерджена трохи на свого колегу через те, що він дав мені не зовсім правильну адресу і я намотувала на своїх двох дистанції навколо Будинку Футболу і ніяк не могла його знайти (це окрема історія =), зустріла на вулиці (не на картинці в нет чи якомусь демотиваторі) пару літніх людей, які дуже ніжно тримали один одного за руки, наче боячись заподіяти якусь незручність, і водночас впевнено, здавалося, з переконаністю в тому, що вони як ніхто інший потрібні один одному. І весь мій поганий настрій вмить розсіявся. Я дуже вдячна їм за те, що вони підтримали все ж мою, можливо, наївну віру в те, що все-таки можна любити когось до старості…
П.С. Знову втикаю на роботі))