Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)
Коли зійшло сонце, Марко мерщій тікає з Чорного лісу. Він повертається додому, мати жива, шумить гіллям липа. Марко не може повірити, щоб Чорному мельникові вдалося вбити Крабата. І мати теж не знає, витягати зі скрині білу жалобну хустку чи ні.
- Моє б серце перестало битися, якби Крабат помер, - каже вона. - А воно ж б'ється.
Марко чекає Крабата і боїться, щоб не прийшов мельник. 3-під липи він викопує книгу, яка вчить знання и чаклунства.
Марко починає вчитися. 3добувати знання важко, та й чи треба знати, що сонце живить усе на землі, коли під тим самим сонцем день у день на тебе чигає мельник і підвладна йому смерть?
Навчитися чаклувати швидше, абракадабра - дитячі іграшки, коли маєш чарівний шнур мельника. Якщо мельник прийде, міркує Марко, ми пограємось у таку гру: ти чаклуєш - я чаклую.
Марко йде до сусіда, який щойно заколов кабана, і той дає йому погризти кілька кісток.
Мельник перетворював кістки на малесеньких поросят. Марко й собі начаровує дванадцятеро поросят. Він жене їх на пашу, вони охоче поїдають жолуді, букові горішки, всіляку черву й гусінь.
Марко лягає на траву і заглиблюється в книгу. Часом він забавляється з поросятами: вони марширують на задніх лапках, повертають праворуч, ліворуч, ходять церемоніальним кроком.
Вирізавши собі дудочку, Марко гpaє, і поросята танцюють.
Дорогою їдуть карети, одна - саме скло й золото. Карети зупиняються, у золотій весело регоче король. Свинячий балет йому сподобався, і балетмейстер дуже придався б. Королівське життя нудне. Але на те ж він і король, щоб не думати повсякчас, чим би розважити нудьгу.
Король киває своїм єгерям:
- Прихопіть хлопця з собою!
Єгері хапають Марка. Міністр двору каже йому, що він має стати придворним клоуном, чи навіть головним придворним клоуном - залежно від того, як поведеться при королівському дворі.
Марко з хвилину вагається, чи не обернутись йому на піщинку: ото дурну міну скорчив би король!.. Та потім він згадує про Чорного мельника. Навряд чи йому спаде на думку шукати Марка при королівському дворі. А як і знайде, то чи ж бачив хто, щоб мельник посмів вимагати від міністра чи й самого короля, чи взагалі від когось із королівськоrо двору - стати наймитои у млині?!
- Я згоден, - каже Марко міністрові двору і гукає до своїх поросят:
- Галопом марш-марш додому!
Поросята вибрикують галопом, а Марко влазить у карету, в якій сидять придворний кухар, пекар, кравець і перукар. Коли вони їдуть селом, Марко шепоче чарівну примовку, і в королівської карети ламається колесо.
- 3араз прийду! - кидає Марко, вистрибуючи з карети.
Мати поле бур'ян на грядці.
Марко киває на карети:
- Я їду з ними, мамо.
- 3нову хочеш щастя шукати? - питає мати.
- Не хочу дочекатися тут свого нещастя. Поки повернеться Крабат, мені там буде найбезпечніше.
- 3алишся, - благає мати.
- Я ж не на той світ іду, мамо. Прощавай. Не турбуйся про мене, я все зроблю, як слід. І тобі теж не доведеться терпіти нужду!
Він шепоче заклинання, і купка бур'яну біля її ніг перетворюється на гору пшениці.
- Бувай здорова, мамо! Перекажи Крабатові, де мене шукати.
Обійнявши її, він біжить до карети.
Рівно двадцять три дні забавлявся король своїм новим придворним клоуном. Потім йому набридли і танці рожевих поросят, і польоти марципанових перепелів, і мишачі вправи. Він досхочу надивився на золотих рибок, що вистрибують з фонтана на подвір'ї замку і перетворюються на цілий флот військових кораблів, розгортаються фронтом, стріляють з малесеньких гармат і топлять один одного. Потонувши, кораблі знову стають золотими рибками, на воді лишається один-єдиний кораблик. Узявши лупу, король читає напис на борту: «Максімус рекс». Це його королівське ім'я, і означас воно: «Найбільший з королів».
Придворні аплодують, - не клоунові Марку, а королеві, який виймає золоте суденце з води. Але тієї ж миті воно перетворюється на сірий камінець. Король роздратовано кидає його додолу - камінець стає злитком золота.
Міністр двору блискавично кидається до нього - і хапає той самий сірий камінець.
Король весело регоче. А раз сміється король, то сміються всі придворні дами і кавалери.
Не сміється лише міністр. Побагровівши від люті, він сичить. «Марш мені на кухню! Служитимеш віднині там. А якщо знову візьмешся за своє, я накажу замурувати тебе живцем у стінку. Чаклуватимеш там, скільки скочеш!»
Марко сподівається, що король заступиться за нього.
Але королеві вже набрид його клоун: завжди те саме.
Та Марко не переймається королівською неласкою. На міністровій кухні чu в комірчині придворного клоуна - він все одно поблизу короля, неприступний для Чорного мельника.
Він закарбовуЕ собі ляпаса, яким для завдатку нагородив його головний кухар. Колись ще буде нагода відплатити за них - за кожен окремо, чи оптом за всю сотню.
Після двадцять третього ляпаса, якого дав Маркові головний кухар, на кухні з'являється міністр двору.
- Сьогодні в мене бенкет, - каже він Маркові. - Сам король буде моїм гостем. Король має веселитися. Поворуши своїм засмальцьованим розумом.
Марко ворушить розумом.
На закуску мас бути паштет з гусячої печінки й трюфелів. Марко вигадує: жива гуска повільно тягне вздовж столу срібний візок, в якому лежить паштет у формі королівської корони. Після того, як кожен гість візьме собі паштету, гуска співає арію i, лiгши посеред столу, стае марципаном.
- Браво, - каже король, але не сміється.
Міністрові будь-що треба, щоб король сміявся. Державна казна, якою він відає, була повна, мов королівський живіт, і стала порожня, як його голова. Не вистачає там саме стільки, скільки коштує будівництво замку. Міністр двору побудував собі замок. Тому король мусить сміятися. Король, який сміється, жодному міністрові не зітне голову.
Потім пишно вбрані слуги приносять суп. Це прозорий бульйон, в якому плавають маленькі зірочки з тіста. Коли гості виїли суп, на дні кожної тарілки побачили зірочки - дві або п'ять. А в короля - сім. Зірочки - з чистого золотa.
Король кладе свої сім зірочок в пелену княжні, яка сидить поряд з ним; дівчина сміється, король жартує з нею.
У золотих мисках вносять форель. Очі риби іскряться. Усміхаючись, король виколупує з риб'ячої голови два рубіни, витирає скатертиною і кидає дорогоцінні камінці у пелену своїй юній сусідці.
Він сміється, весело і лунко. А раз сміється король, то сміються й усі гості. В міністра двора спадає камінь з душі.
До залу входять слуги з новими стравами.
Мажордом оголошує:
- Молоді півники, засмажені на рожні, з брусницями, горіхами та імбирем, до них макарони з сиром пармезан, салат з огірків, сельдерею, турецької цибулі та шипшини.
Мажордом стукає своєю булавою об підлогу, слуги обносять стравою гостей.
Король хоче покласти нa тарілку княжні півника, але в його руках той перетворюється на бридку жабу, яка стрибає просто на його сусідку. 3омлівши, дівчина сповзає зі стільця під стіл. Король хапає жабу і тиче нею межиочі міністрові.
Міністр зблід, як смерть, і щось забелькотів, та раптом побачив, що на столі повно жаб, а обличчя короля заливає лють. Вихопивши з рук мажордома палицю, він мчить на кухню, мов теля, якого обсіли гедзі.
Почувши, як заверещала княжна і замовкли придворні, Марко зрозумів - його жарт не вдався.
- 3абавляти королів, - каже Марко, - важче, ніж зваритии їм суп. Ніколи не знаєш, над чим їхня милість зволить сміятися.
Зірвавши з голови ковпак, він кидає його у великий горщик з супом, цілує наймолодшу з посудниць, дає головному кухареві ляпаса, вартого всіх п'ятдесяти, і випурхує з кухні маленьким нахабним горобчиком.
Горобчик опускається перед солдатом, що стоїть на варті біля казарми королівських гренадерів. У того здорованя з переляку мало рушниця з рук не випала, коли горобчик раптом став юнаком. Підхопивши рушницю, Марко тицяє її солдатові.
- Де можна добути такий розцяцькований мундир, земляче? - питає він.
Солцат нарешті отямився.
- Іди, друже, прямо, потім зверни праворуч, - каже він, нахиляється нижче й шепоче: - Скажи, що це я тебе завербував. Нам, бач, платять по два талери за голову. Половину віддам тобі.
- Гаразд, брате, - кидає Марко, прямуючи до воріт. «Королівський мундир такий само зручний, як і клоунський камзол, - думає Марко. - У полку королівських гренадерів мене не знайде ні Чорний мельник, ні міністр двору!»
Марко сміється. Фельдфебелю, який порядкує гренадерськими чобітьми, мундирами і ранцями, ще не доводилось бачити, щоб хтось сміявся, ідучи в солдати.
- Тобі швидко перехочеться сміятися, хлопче, - каже він сердито. - 3автра вирушаєте до Відня. Там чекають турки, мій любий! Від них ти завиєш, ще й зубами заскрегочеш.
- Я дуже радий, - усміхається Марко. - У турків такий добрий мед! Заради меду я ладен до самого Відня бігти.
Фельдфебель з пОдиву аж рота роззявив. Хутенько відламавши тріску від дерев'яної стінки, Марко перетворює її на велику кістку, втикає фельдфебелю між зуби й складає хрест-навкрест руки.
- Бач, міль комірна, - каже він, - тепер і ти можеш вити, скреготіти ж зубами не можеш, - отже, турки тобі потрібніші, ніж мені.
Вибравши собі найкращий мундир і найкращі чоботи, Марко посвистуючи виходить на подвір'я казарми, де лаштується полк проти турків. Він стає в лави, шепоче чарівниче заклинання, і у фельдфебеля в коморі випадає з рота кістка разом з тисячею проклять.
Наступного ранку разом з полком Марко залишає місто. Гренадери співають: «Прощайте, рум'яні білявки...» Марко заводить своєї: «Прощай, чортяко Чорний мельник!»
Він співає, він у доброму гумоpi. Нiколи в світі, гадае вiн, мельникові не спаде на думку шукати його на турецькій війні.
Не забув Марко й Крабата. 3авжди, коли він згадує мельника, думає він і про Крабата, свого брата, згадує, як той загадав йому боротися проти Чорного мельника. Та навіщо боротися, якщо неможливо перемогти? Ніхто не може подолати Чорного мелvніка...
Крабат був сильний, мужній, розумний - і все одно Чориий мельник його переміг. Простуючи з полком до Відня, Марко часом на привалах розважає своїх товаришів якоюсь кумедною витівкою. Одного разу вночі йому приснився мельник, і він закричав, знетямившися з жаху. Навіть уві сні проти Чорного мельника не допоможе ніяка абракадабра. Іноді він пошепки розповідає друзям про Крабата: як продавали вола й коня, як звільнилися з Чорного млина, як має його розшукати Крабат - і горе тоді мельникові!
Початок Попередня глава Далі буде