Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)
Тієї ж ночі мельник помітив, що зникла одна з книг.
Він одразу здогадався, що то Крабатових рук діло. Та як же той хлопчисько дістався до книжок? Адже він не звірився Крабатові, що шнур робить книги приступними для нього. І самі шнури...
Мельник висуває шухляду, в якій лежать обидва шнури, уважно їх розrлядає: ніби вони. Рахує нитки: все гаразд.
Остання проба: якщо справжній шнур кинути у вогонь - навіть коли б весь будинок палав - полум'я відразу погасне. Мельник підносить перший шнур до запаленої свічки. Шнур займасться, тліє, свічка спокійно горить.
Мельник бере другий шнур: свічка палає, від шнура лишається чорний попіл.
Мельник обнюхує попіл.
- Прокляті розбійники! - репетує він.
Попіл пахне звичайною вовняного ниткою.
- Ошуканці!
Поволі мельник заспокоюється. Тепер він стає схожий на лютого вовка, що чатує на свою жертву.
- Хто мене обдурив, за годину помре.
Очі його палають холодною погрозою, вуста - наче вузький, гострий ніж.
Минуло дванадцять годин, відколи Крабат забрав у нього книгу, та що один день для того, кому Чорний мельник готує смерть?
Мельник тричі стукає палицею об землю, і подвір'я млина стає географічною картою.
Мельник кидає погляд на карту і бачить, де в цю мить перебувають Крабат і Марко.
Він топче ногами карту, і вона зникає.
Мельник виганяє свиню з хліва, торкає паличкою, і перед ним стоїть один з його колишніх наймитів.
- Будеш у мене за наглядача! - наказує мельник. - ганятимеш наймитів до кривавого поту. Ти знаєш, що був приречений на смерть?
- Так, пане, - відповідас хлопець.
- Ти знаєш, що ти свиня?
- Знаю, пане.
- Я тебе врятував. Служи мені за це вірою і правдою. Якщо буду задоволений тобою, пoдарую тобі життя. Чи надовго - це залежить тільки від тебе. 3розумів?
- Так, пане, зрозумів. Я заслужу своє життя, - відповідає хлопець, падаючи на коліна.
Мельник і гадки не має давати йому наплічний шнур, простягає натомlсть ремінну нагайку.
- Не забувай про неї, - наказує він, - і щоб жоден не рушив з двору!
- Жоден, - повторює наймит, цвьохкаючи нагайкою.
Мельник видирає нагайку з рук у хлопця, щосили б'є нею по обличчі й кидає під ноги.
- Так мусиш ти бити, - кричить він, - і так зaб'ю тебе на смерть, якщо...
- Так, пане, - схлипує побитий.
Не звертаючи на нього уваrи, мельник зганяє десятьох круків із сідала, і десять наймитів стають до роботи. Береться до діла й наглядач, нагайка paз у раз свище в повітрі, смугуючи спини його товаришів.
Мельник замикас всі двері, загратовує кожне вікно і шулікою вирушає в путь. В одному селі він наймає двох хлопців і відсилає до млина.
Бо ж дванадцять - його закон.
На ранок мельник прилітає в ту округу, де ховаються Крабат із Марком. Під виглядом торговця ходить він по селах, прицінюється до зерна й худоби і шукає Крабата.
Він малює собі картину своєї помсти - найжорстокішої з усіх, які будь-коли хтось міг виrадати. Чим довше доведеться йому шукати, тим жахливішою має бути його помста.
Він іде від села до села, з двору в двір, винюхує і винишпорює, і кожен день наближає його до мети.
Далі буде