Герої в журналістиці існують
Довгий час перебуваючи у Львові, вирішив ознайомитись з ТВ контентом регіону. Друзі порадили глянути програму "Прямим текстом", що виходить в прямому ефірі на 12 каналі. Ефір, доволі пізній, тому вважав, що до кінця так і не додивлюся, проте, все одно цікаво, що то за "прямий".
Передача розпочалась в класичному форматі: гості в студії зліва і справа. Серед гостей були нардеп В'язівський (НУ) та народний кандидат Противсіх. Стало цікавіше... (давно хотів послухати останнього). Депутат з Жовкви від Регіонів. політолог місцевий, представниця ГО і при цьому депутат Львівської міської, керівник обласного Фронту змін. Ну і, власне, ведучий, Остап Дроздов, якого мені всі вихваляли. Хлопець - мав парадоксальний вигляд: при ошатно-вбраних гостях та їх манерності, Остап виглядав простим хлопцем з метро, худий, в окулярах, згорблений, піджак майже висить на ньому, джинси. Студія теж доволі убога. Загальна картина - місцеве ТБ, спроба зробити Свободу слова по-львівськи, малобюджетно, з місцевим ведучим, сірою мишею кадру. Розпочав передачу впевнено, але з їдким "еееее" між словами, як пауза для роздуму, підчитуванням з листка (насправді, це тільки здавалось, як виявилось вкінці, хлопець просто так себе почуває комфортно).
Тема розмови - права людини, їх захист. Мене це ще більше зацікавио, адже маю відношення до цього сектору діяльності. Так от, передача тільки-но почалась, а хлопець давай тушити серйозними і гострими запитаннями до гостей, по кожному пройшовся і ставив питання по суті. Молодець. Інколи дратували його вставки під час монологів учасників, проте, вони були влучні і безапелятивні (очевидні). Він так міг підібрати фразу (інколи це були народні вислови), узагальнити, повернути слова проти доповідача, грамотно вказавши на його відповідальність за речі в яких звинувачує інших, підкреслити раціональне (золоту фразу), а головне: це було об'єктивно і з боку глядача. Все те що я думав, і як реагував на сказане гостями - Остап озвучував. Це так було грамотно. Апелював законодавчими фактами, аналізом місцевої політичної коньюктури та передумов, знанням джерела істини, на яке виводив кожного. Страшно було дивитися, але хлопець граючи дурника, наївно ставлячи гострі. дискомфортні питання просто рвав учасників. Він так тримав дискусію, вів туди куди задумав, як по сценарію. При цьому стояв в неприродній поставі, або інколи спирався ліктем на трибуну і т.д. Очевидно, хлопцю боліли теми про які йшла мова, і спустити все на пусті балачки - не давав жодному гостю. А більше всього вбили сюжети, які були вкрапленнями. Особливо два останніх. Уявіть силу знаків, які автор подіє в матеріалі, коли жінка християнка, в хаті ікони, хрести, реальна побожність. Розказує про несправедливі дії проти неї і тут, погрожує закінчити життя самогубством (!). Це жах, жінка яка знає про найтяжчий гріх, будучи глибоко віруючою - каже таке. Це ж як мали довести. І він Остап зумів це викласти в кількос секундах відеоматеріалу. Далі йшла історія про хлопця, якого допитували в міліції і піддавали тортурам. Нічому невинного хлопця змусили визнати себе винним, б'ючи кілька днів палкою по п'яті, зламавши її кістку і десять днів тримавши в стані травми. Потім закликали лікаря. І далі після наданої допомоги, складали протокол. Коли треба було чути так. під столом ногою штуркали по травмі. Хлопець зламався. Так от, Остапу він погодився розповісти про нелюдяність працівників УМВС. Журналіст отримав дозвіл в судді на право взяи інтерв'ю, погодив з керівництвом УМВС і т.д. А в день коли мала відбутись зйомка - отримав листа від судді, який скасував своє рішення, натяки по телефону що неварто лізти в цю справу, а потерпілий зник. Його терміново вивезли за межі області. Про це все він розказує в прямому ефірі. Далі дає коментар адвоката потерпілого, який теж говорить страшні факти цієї справи. Далі давай їх обговорювати з гостями...
Коли передача підійшла кінця, я не міг оговтатись. Вже більше 4 років я розчарований в місцевій журналістиці (свого часу працюввав, та й серед колег багато журналістів). На закарпатті її практично нема, в інших регіонах місцями краще, але тим не менше. Є журналісти, які здатні писати серйозні матеріали, проте це "серйозне" завжди має бути якимось нейтральним, аби не зачепити тих на кого працюю, і тих з ким не хочу сваритись. Про активну справедливу позицію - взагалі не кажу, так само як про громадянське бачення, соціальну зрілість. А тут хлопець, ламає світ, з яким я поки-що змирився. Ба більше, обнадіює, доводить мені, що таки є люди, які готові професійне ставити на перший план не зважаючи ні на що. Говорити гостро і справедливо. Оперувати безапелятивними фактами, які мають чисту природу. І до біса, як він виглядає. як говорить, стоїть і ходить. В своїй основній журналістській місії, він рідніший за титулованого журналіста, брендового видання. А головне - корисніший. Блін, я хочу з ним познайомитись і запитати чим можу допомогти в його діяльності. Таких людей одиниці й я їх потрохи збираю. Це люди які роблять журналістику щодня. а не говорять про неї відбуваючи номер.
Так, це всього лише одна передача і можливо я перебільшую. Проте, перегляньте її самі, і ви все зрозумієте. А може когось (з колег, журналістів) це надихне! Покаже прецедент, історію успіху. яких так мало і в які ми вже майже не віримо. Я повірив. І за це дякую Остапу Дроздову!
Ось мій герой того телевечора: http://www.odnako.org/ru/authors/author20.html
Передача розпочалась в класичному форматі: гості в студії зліва і справа. Серед гостей були нардеп В'язівський (НУ) та народний кандидат Противсіх. Стало цікавіше... (давно хотів послухати останнього). Депутат з Жовкви від Регіонів. політолог місцевий, представниця ГО і при цьому депутат Львівської міської, керівник обласного Фронту змін. Ну і, власне, ведучий, Остап Дроздов, якого мені всі вихваляли. Хлопець - мав парадоксальний вигляд: при ошатно-вбраних гостях та їх манерності, Остап виглядав простим хлопцем з метро, худий, в окулярах, згорблений, піджак майже висить на ньому, джинси. Студія теж доволі убога. Загальна картина - місцеве ТБ, спроба зробити Свободу слова по-львівськи, малобюджетно, з місцевим ведучим, сірою мишею кадру. Розпочав передачу впевнено, але з їдким "еееее" між словами, як пауза для роздуму, підчитуванням з листка (насправді, це тільки здавалось, як виявилось вкінці, хлопець просто так себе почуває комфортно).
Тема розмови - права людини, їх захист. Мене це ще більше зацікавио, адже маю відношення до цього сектору діяльності. Так от, передача тільки-но почалась, а хлопець давай тушити серйозними і гострими запитаннями до гостей, по кожному пройшовся і ставив питання по суті. Молодець. Інколи дратували його вставки під час монологів учасників, проте, вони були влучні і безапелятивні (очевидні). Він так міг підібрати фразу (інколи це були народні вислови), узагальнити, повернути слова проти доповідача, грамотно вказавши на його відповідальність за речі в яких звинувачує інших, підкреслити раціональне (золоту фразу), а головне: це було об'єктивно і з боку глядача. Все те що я думав, і як реагував на сказане гостями - Остап озвучував. Це так було грамотно. Апелював законодавчими фактами, аналізом місцевої політичної коньюктури та передумов, знанням джерела істини, на яке виводив кожного. Страшно було дивитися, але хлопець граючи дурника, наївно ставлячи гострі. дискомфортні питання просто рвав учасників. Він так тримав дискусію, вів туди куди задумав, як по сценарію. При цьому стояв в неприродній поставі, або інколи спирався ліктем на трибуну і т.д. Очевидно, хлопцю боліли теми про які йшла мова, і спустити все на пусті балачки - не давав жодному гостю. А більше всього вбили сюжети, які були вкрапленнями. Особливо два останніх. Уявіть силу знаків, які автор подіє в матеріалі, коли жінка християнка, в хаті ікони, хрести, реальна побожність. Розказує про несправедливі дії проти неї і тут, погрожує закінчити життя самогубством (!). Це жах, жінка яка знає про найтяжчий гріх, будучи глибоко віруючою - каже таке. Це ж як мали довести. І він Остап зумів це викласти в кількос секундах відеоматеріалу. Далі йшла історія про хлопця, якого допитували в міліції і піддавали тортурам. Нічому невинного хлопця змусили визнати себе винним, б'ючи кілька днів палкою по п'яті, зламавши її кістку і десять днів тримавши в стані травми. Потім закликали лікаря. І далі після наданої допомоги, складали протокол. Коли треба було чути так. під столом ногою штуркали по травмі. Хлопець зламався. Так от, Остапу він погодився розповісти про нелюдяність працівників УМВС. Журналіст отримав дозвіл в судді на право взяи інтерв'ю, погодив з керівництвом УМВС і т.д. А в день коли мала відбутись зйомка - отримав листа від судді, який скасував своє рішення, натяки по телефону що неварто лізти в цю справу, а потерпілий зник. Його терміново вивезли за межі області. Про це все він розказує в прямому ефірі. Далі дає коментар адвоката потерпілого, який теж говорить страшні факти цієї справи. Далі давай їх обговорювати з гостями...
Коли передача підійшла кінця, я не міг оговтатись. Вже більше 4 років я розчарований в місцевій журналістиці (свого часу працюввав, та й серед колег багато журналістів). На закарпатті її практично нема, в інших регіонах місцями краще, але тим не менше. Є журналісти, які здатні писати серйозні матеріали, проте це "серйозне" завжди має бути якимось нейтральним, аби не зачепити тих на кого працюю, і тих з ким не хочу сваритись. Про активну справедливу позицію - взагалі не кажу, так само як про громадянське бачення, соціальну зрілість. А тут хлопець, ламає світ, з яким я поки-що змирився. Ба більше, обнадіює, доводить мені, що таки є люди, які готові професійне ставити на перший план не зважаючи ні на що. Говорити гостро і справедливо. Оперувати безапелятивними фактами, які мають чисту природу. І до біса, як він виглядає. як говорить, стоїть і ходить. В своїй основній журналістській місії, він рідніший за титулованого журналіста, брендового видання. А головне - корисніший. Блін, я хочу з ним познайомитись і запитати чим можу допомогти в його діяльності. Таких людей одиниці й я їх потрохи збираю. Це люди які роблять журналістику щодня. а не говорять про неї відбуваючи номер.
Так, це всього лише одна передача і можливо я перебільшую. Проте, перегляньте її самі, і ви все зрозумієте. А може когось (з колег, журналістів) це надихне! Покаже прецедент, історію успіху. яких так мало і в які ми вже майже не віримо. Я повірив. І за це дякую Остапу Дроздову!
Ось мій герой того телевечора: http://www.odnako.org/ru/authors/author20.html