Гиля-гиля
Согласен с "zmicer_k".
Не було на того фрайєра совітської партійної цензури..
І най хтось спробує сказати, же "то не украінська мова"
Originally posted by zmicer_k at Гиля-гиля
Честно говоря, в восторге от стиля изложения. А ведь более 100 лет прошло...
ГИЛЯ-ГИЛЯ
1.
У Долині, на зарінку, коло потічка, стиналися у гранні «гиля-гиля» долинські моцарі із болехівськими. Грання було дуже інтересне, бо довкола вигона зібралися купи людей, які дивилися за тим, хто кому більше накопає бальонів. Тота ватага, що загилить більше пузирів, у падолисті буде здибатисі у Станиславові із ріпниками Калуша на ліпший копняк року і наймоцнішу ватагу «гиля-гиля» з-попід гір.
Гилянка розпочалася в півполуденок. Наші моцарі віхопилися на обліг у вишитих сорочках, пущених поверха такого ж відтінку гачей, а болехівські хлопаки були в срібних підсинених сорочках, опущених у фіялкові гачі.
Долинською ватагою заправляв капітан Михась Калічка, він же і брамкар. Загилювальники: Іван Варгатий, Василь Суковатий, Кирило Дзьобатий, відбирачі - Стах Кадило, Юзьо Мастило, Данило Напханий, підтиначі - Яким з-під Запуста, Гаврило Лінивий та Максим з Новички.
Болехівські грачі малисі в такім коші: брамку сторожував Левко Перевертайло, загилювальники - Вінтін Борзий, Василь Ксьондзів, Михайло Друнцьо, відбирачі - Ґеньо Пелехатий, Орко Витвицький, Казьо Опришків, підтиначі - Йосафат Паранин, Іван Ваків і Гринь Пля'цок.
Розборонником у копанні був Гарасим Справедливий зі Стрия.
Гилянку розпочали гості. Вінтін Борзий ухопив бальона і відраз погнавсі з ним до наших воріть. Здалеку як вгамселив направець, то Калічка ледве вхопив пузир обіруч, що відбивсі від лівої футрини. Наші хлопаки настрашилисі того і пігнали бальона попри ліву фосу вгальопи. Співчувальники долинської ватаги додавали їм духу, репетуючи: «Гиля! Гиля!». Тогди Яким з-під Запуста вірвавсі з-під ніг болехівців і головов зафайдулив бальона в брамку, аж сі шнурки порвали. Долинські співчувальники з усього горла вівівкували: «Гил-Гил!», присвистуючи в пальці, а болехівські гендлярі, що приїхали хто волами, а хто пішодрала, гет сі затєли і затіяли між собов гутірку: чому сі так стало?
Розборонник запищав у вербове свистало, і грання знов сі почєло з середини облогу.
Але тіко Гаврило Лінивий хотів відобрати у Василя Ксьондзового бальон, остатний, холера, зашпортавсі в свої широкі гачі і пішов по траві карбулясом. Розборонник дмухнув у піщевку, що так не мож, збештав Гаврила, а відтак дав кару нашим.
У бальон приціливсі Орко Витвицький і відгилив'го Йосафатові Параниному, а той дав шпруньга до долинських ворітців. В нашого брамкара заделькотіли ноги, і тим часом Йосафат як вгатить з усьої сили, аж верхня лата брамки трісла. Бальон спинивсі там, де треба. Тепер сі утішили співчувальники з Болехова. Вони підскакували і підкидали вгору капелюші, ходаки і били полінічьом у цебрики.
Наш капітан почавсі відсварувати з розборонником, що болехівський моцар бив з непоззоленого пляцу, бо був на 20 цалів напереді. Але розборонник розгорічивсі, що йому перечит, подув у свистало і грізно покивав на нього пальцем.
Потому грання пішло не в лад. Усі сі роззлостили, деякі батяри більше копали в гачі супостатів, ніж в бальон. То розборонник мав роботу. На полуденок братчики пішли з нічим.
Підопхавши під ремінь трохи логази з киселицею і віпивши по келішку сивухи, моцарі знов повібігали на зарінок.
Долинські парубки (видко, під час полуденка дав їм доброго прочухана і. Гольдкремер, що помалу сі кивали) рвалисі усією гурбою до брамки болехівців.
У другий захід облоги брамки гостей фраерився Стах Кадило. Він бігом подріботів лівим боком. Навскоси до нього гальопами зближувавсі болехівець Гринь Пляцок. Коли учув, що не може утримуватисі з нашим загилювальником, ухопив го ззаду за очкур, гуда розв'язавсі, шнурок лишивсі в руках Пляцка. Кадило, великий патрійота свої ватаги, незважаючи на сміх співчувальників, зо спущеними гачима таки добіг близько до ворітців і загилив бальон.
Така утіха вкрила облоги довкола, що не мож було ніц почути. Онисько Маруні Онуфренкової з Підлівча, що сидів з іншими бахурами на трепеті, упав долів з радості, а в церквах ударили дзвони. О!
Болехівські моцарі не хотіли здаватись, вони сі роз'ятрили, як дідько в пеклі. Ґеньо Пелехатий шмальнув по писку Данила Напханого, аж той заївсі юшков. Сюди нагодивсі розборонник і назначив кару за таку капость. Потерпілий повтирав від болота ноги, перехрестивсі і так цільно вдарив бальона, що брамкар лише сі за голову вхопив-З : 1.
Грання уже було зігране, хоча скінчилосі аж тоді, коли сонце було за дві жердки від землі. Наші били бальона поза фоси - шкодували сили, бо напереді відповідальна гилянка на ліпшу ватагу з-попід Карпат. Усі разом скажемо: аби їм Панбіг поміг перегилити калуських моцарів у падолисті.
2.
Того року у золотавий падолист у Станіславові коло маєтку Потоцьких мало сі зчинити граннє на ліпшу ватагу з-попід Карпат, де сі міряли моцарі з гіля-гіля Долини та Калуші. Поз'іжджелосі до міста багато молодиськів з мішетами поза плечі і коло ратуші продавали молоко на метри. Фірами співчувальники прикалатали з Косова. Тоті ґазди продавали файнюцько повирізувані поделка та рами на образи. Були також співчувальники і з Рогатина, і щось 50 фір з долинського керунку. Навіть зі Львова прибилися вірменськи купці, які заложилися, що шлянка буде за калушуками.
Перед гилянкою наші хлопці сі вісповідали і запричастили. Магістрат нашим моцарам відав нові личаки і сорочки з кутасами під шию. Замість шнурків були підперезані шкіряними ременями на три шлюфки.
Дуже файний був почєток. Через пляц марширували хлопці і дівки, тримаючи високо фани і хоругви . А відтак хор відспівав співанку „Гіля-гіля, хлопці”. Радник магістрату Лют Зателепаний говорив казанє про гіля-гіля і яка то велика справа для з'єднання краю.
Розборник, яким був станіславський гімназіальний професор аудітор приходський, заслужений мастак гри гіля-гіля Федь Льопа, наперід вілетів на поле з сопілков у зубах, а з ним два чилєдники.
Тогди клином вібігли моцарі. Вібили поклони в штири боки співчувальникам і розлетілися по пустирі. Калушуки дуже сі задавали, бо мали якогось бахура з собов Хруня Мюллера аж із Австрії і гадали, що він їм зробит погоду. Поки гранє мліло, скажемо, що на побідителів чекали факунки: з на пєтьсот кільо бугаїсько та у п'єть пацєт для ліпших загилювальників. Жодна з ватаг не йшла в нахрап Співчувальникам така робота прийшласі не до шмиги, то вікрикали усілякі нехарапугні слова; "Юзю, дай по дзюбку Дзюбатому, по варгах- Варгатому", "Хло! Та кивайсі трохи", "Сивушники"...
Тоті гуки-крики троха ушпатили за живе грачів. Хрунь Мюллер зворухабивсі на своїй півці пляцу, гопнув бальон собі на макітрицю і дав ногам джуса. Потому скинув на лівий личак, а правов ногов, як копне - і був здоров! Рясно і дзвінко покотилосі; „Гі-л-л-я!” Калуські ріпники котилися з жбирів на пасовисько, вхопили Хруня на руки і літали ним вгору та й вгору, гойкаючи; „Хруню - гур-а, Хрунь -фіфак”... Розборник з чилєдниками порозперізували ремені і били калушуків по плечах і трохи нижче, аби освободили пляц. Нарешті всьо сі всіло. Наші хлопчурі поштуркували іден другого за то, що сі дали обдурити Хруньові і пустили задурно бальона. Гаврило Лінивий, або як' го охрестили наші співчувальники, Баба-яга-дерев'яна нога, задурно не хтів, товктисі по пасовиську і вгатив здалека - і на, маєш! Бальон загаргулявсі у цураву сітку супротивників.
Тогди долинські музики, що приїхали сюди, вшкварили марша : „Ти моє серденько, вігравай скоренько”, якого сотворив для сеї оказії бубниста з Вельдіжа Микола Здих.
А шмаркачі відстрілювали з бзинових пукавок. Долинський шандар Андрій Цінгель, відай, три рази впалив з гвира.
Теперка гранє пішло в другий керунок. Лиш було чути, як вігахкували моцарі та тєжко спльовували. Бальон літав то туда, то сюда, як сонце по небі, ледве сі торкав лопухів та чубків грального панства. Стах Кадило увидів, що калуський брамкар свою злість, що пропустив гіл, зганяв на курят, які відкудкудакували коло брамки, з розмаху вшкварив бальона.
Брамкар стрибнув високо і руков замахнув, щоб відгилити бальона. Та було запізно. Рахунки сі змінили на 2:1.
Долинські співчувальники обіймалисі і цілювалисі. На валах вгріли з малих канонів, калушуки - на Льопу, зверищали, що грач був на недозволенім кулку. Того рейваху напудивсі бугай. І зірвався з ланця. Мой! Він як почав вибрикуватися, фиркати ногами, то порозполошував усіх, як воробців. І нарід, і моцарів...
Не було на того фрайєра совітської партійної цензури..
І най хтось спробує сказати, же "то не украінська мова"
Originally posted by zmicer_k at Гиля-гиля
Честно говоря, в восторге от стиля изложения. А ведь более 100 лет прошло...
ГИЛЯ-ГИЛЯ
1.
У Долині, на зарінку, коло потічка, стиналися у гранні «гиля-гиля» долинські моцарі із болехівськими. Грання було дуже інтересне, бо довкола вигона зібралися купи людей, які дивилися за тим, хто кому більше накопає бальонів. Тота ватага, що загилить більше пузирів, у падолисті буде здибатисі у Станиславові із ріпниками Калуша на ліпший копняк року і наймоцнішу ватагу «гиля-гиля» з-попід гір.
Гилянка розпочалася в півполуденок. Наші моцарі віхопилися на обліг у вишитих сорочках, пущених поверха такого ж відтінку гачей, а болехівські хлопаки були в срібних підсинених сорочках, опущених у фіялкові гачі.
Долинською ватагою заправляв капітан Михась Калічка, він же і брамкар. Загилювальники: Іван Варгатий, Василь Суковатий, Кирило Дзьобатий, відбирачі - Стах Кадило, Юзьо Мастило, Данило Напханий, підтиначі - Яким з-під Запуста, Гаврило Лінивий та Максим з Новички.
Болехівські грачі малисі в такім коші: брамку сторожував Левко Перевертайло, загилювальники - Вінтін Борзий, Василь Ксьондзів, Михайло Друнцьо, відбирачі - Ґеньо Пелехатий, Орко Витвицький, Казьо Опришків, підтиначі - Йосафат Паранин, Іван Ваків і Гринь Пля'цок.
Розборонником у копанні був Гарасим Справедливий зі Стрия.
Гилянку розпочали гості. Вінтін Борзий ухопив бальона і відраз погнавсі з ним до наших воріть. Здалеку як вгамселив направець, то Калічка ледве вхопив пузир обіруч, що відбивсі від лівої футрини. Наші хлопаки настрашилисі того і пігнали бальона попри ліву фосу вгальопи. Співчувальники долинської ватаги додавали їм духу, репетуючи: «Гиля! Гиля!». Тогди Яким з-під Запуста вірвавсі з-під ніг болехівців і головов зафайдулив бальона в брамку, аж сі шнурки порвали. Долинські співчувальники з усього горла вівівкували: «Гил-Гил!», присвистуючи в пальці, а болехівські гендлярі, що приїхали хто волами, а хто пішодрала, гет сі затєли і затіяли між собов гутірку: чому сі так стало?
Розборонник запищав у вербове свистало, і грання знов сі почєло з середини облогу.
Але тіко Гаврило Лінивий хотів відобрати у Василя Ксьондзового бальон, остатний, холера, зашпортавсі в свої широкі гачі і пішов по траві карбулясом. Розборонник дмухнув у піщевку, що так не мож, збештав Гаврила, а відтак дав кару нашим.
У бальон приціливсі Орко Витвицький і відгилив'го Йосафатові Параниному, а той дав шпруньга до долинських ворітців. В нашого брамкара заделькотіли ноги, і тим часом Йосафат як вгатить з усьої сили, аж верхня лата брамки трісла. Бальон спинивсі там, де треба. Тепер сі утішили співчувальники з Болехова. Вони підскакували і підкидали вгору капелюші, ходаки і били полінічьом у цебрики.
Наш капітан почавсі відсварувати з розборонником, що болехівський моцар бив з непоззоленого пляцу, бо був на 20 цалів напереді. Але розборонник розгорічивсі, що йому перечит, подув у свистало і грізно покивав на нього пальцем.
Потому грання пішло не в лад. Усі сі роззлостили, деякі батяри більше копали в гачі супостатів, ніж в бальон. То розборонник мав роботу. На полуденок братчики пішли з нічим.
Підопхавши під ремінь трохи логази з киселицею і віпивши по келішку сивухи, моцарі знов повібігали на зарінок.
Долинські парубки (видко, під час полуденка дав їм доброго прочухана і. Гольдкремер, що помалу сі кивали) рвалисі усією гурбою до брамки болехівців.
У другий захід облоги брамки гостей фраерився Стах Кадило. Він бігом подріботів лівим боком. Навскоси до нього гальопами зближувавсі болехівець Гринь Пляцок. Коли учув, що не може утримуватисі з нашим загилювальником, ухопив го ззаду за очкур, гуда розв'язавсі, шнурок лишивсі в руках Пляцка. Кадило, великий патрійота свої ватаги, незважаючи на сміх співчувальників, зо спущеними гачима таки добіг близько до ворітців і загилив бальон.
Така утіха вкрила облоги довкола, що не мож було ніц почути. Онисько Маруні Онуфренкової з Підлівча, що сидів з іншими бахурами на трепеті, упав долів з радості, а в церквах ударили дзвони. О!
Болехівські моцарі не хотіли здаватись, вони сі роз'ятрили, як дідько в пеклі. Ґеньо Пелехатий шмальнув по писку Данила Напханого, аж той заївсі юшков. Сюди нагодивсі розборонник і назначив кару за таку капость. Потерпілий повтирав від болота ноги, перехрестивсі і так цільно вдарив бальона, що брамкар лише сі за голову вхопив-З : 1.
Грання уже було зігране, хоча скінчилосі аж тоді, коли сонце було за дві жердки від землі. Наші били бальона поза фоси - шкодували сили, бо напереді відповідальна гилянка на ліпшу ватагу з-попід Карпат. Усі разом скажемо: аби їм Панбіг поміг перегилити калуських моцарів у падолисті.
2.
Того року у золотавий падолист у Станіславові коло маєтку Потоцьких мало сі зчинити граннє на ліпшу ватагу з-попід Карпат, де сі міряли моцарі з гіля-гіля Долини та Калуші. Поз'іжджелосі до міста багато молодиськів з мішетами поза плечі і коло ратуші продавали молоко на метри. Фірами співчувальники прикалатали з Косова. Тоті ґазди продавали файнюцько повирізувані поделка та рами на образи. Були також співчувальники і з Рогатина, і щось 50 фір з долинського керунку. Навіть зі Львова прибилися вірменськи купці, які заложилися, що шлянка буде за калушуками.
Перед гилянкою наші хлопці сі вісповідали і запричастили. Магістрат нашим моцарам відав нові личаки і сорочки з кутасами під шию. Замість шнурків були підперезані шкіряними ременями на три шлюфки.
Дуже файний був почєток. Через пляц марширували хлопці і дівки, тримаючи високо фани і хоругви . А відтак хор відспівав співанку „Гіля-гіля, хлопці”. Радник магістрату Лют Зателепаний говорив казанє про гіля-гіля і яка то велика справа для з'єднання краю.
Розборник, яким був станіславський гімназіальний професор аудітор приходський, заслужений мастак гри гіля-гіля Федь Льопа, наперід вілетів на поле з сопілков у зубах, а з ним два чилєдники.
Тогди клином вібігли моцарі. Вібили поклони в штири боки співчувальникам і розлетілися по пустирі. Калушуки дуже сі задавали, бо мали якогось бахура з собов Хруня Мюллера аж із Австрії і гадали, що він їм зробит погоду. Поки гранє мліло, скажемо, що на побідителів чекали факунки: з на пєтьсот кільо бугаїсько та у п'єть пацєт для ліпших загилювальників. Жодна з ватаг не йшла в нахрап Співчувальникам така робота прийшласі не до шмиги, то вікрикали усілякі нехарапугні слова; "Юзю, дай по дзюбку Дзюбатому, по варгах- Варгатому", "Хло! Та кивайсі трохи", "Сивушники"...
Тоті гуки-крики троха ушпатили за живе грачів. Хрунь Мюллер зворухабивсі на своїй півці пляцу, гопнув бальон собі на макітрицю і дав ногам джуса. Потому скинув на лівий личак, а правов ногов, як копне - і був здоров! Рясно і дзвінко покотилосі; „Гі-л-л-я!” Калуські ріпники котилися з жбирів на пасовисько, вхопили Хруня на руки і літали ним вгору та й вгору, гойкаючи; „Хруню - гур-а, Хрунь -фіфак”... Розборник з чилєдниками порозперізували ремені і били калушуків по плечах і трохи нижче, аби освободили пляц. Нарешті всьо сі всіло. Наші хлопчурі поштуркували іден другого за то, що сі дали обдурити Хруньові і пустили задурно бальона. Гаврило Лінивий, або як' го охрестили наші співчувальники, Баба-яга-дерев'яна нога, задурно не хтів, товктисі по пасовиську і вгатив здалека - і на, маєш! Бальон загаргулявсі у цураву сітку супротивників.
Тогди долинські музики, що приїхали сюди, вшкварили марша : „Ти моє серденько, вігравай скоренько”, якого сотворив для сеї оказії бубниста з Вельдіжа Микола Здих.
А шмаркачі відстрілювали з бзинових пукавок. Долинський шандар Андрій Цінгель, відай, три рази впалив з гвира.
Теперка гранє пішло в другий керунок. Лиш було чути, як вігахкували моцарі та тєжко спльовували. Бальон літав то туда, то сюда, як сонце по небі, ледве сі торкав лопухів та чубків грального панства. Стах Кадило увидів, що калуський брамкар свою злість, що пропустив гіл, зганяв на курят, які відкудкудакували коло брамки, з розмаху вшкварив бальона.
Брамкар стрибнув високо і руков замахнув, щоб відгилити бальона. Та було запізно. Рахунки сі змінили на 2:1.
Долинські співчувальники обіймалисі і цілювалисі. На валах вгріли з малих канонів, калушуки - на Льопу, зверищали, що грач був на недозволенім кулку. Того рейваху напудивсі бугай. І зірвався з ланця. Мой! Він як почав вибрикуватися, фиркати ногами, то порозполошував усіх, як воробців. І нарід, і моцарів...