Сучасні прогалини у статевому виховані
Як відомо, людина як релігійна істота покликана до життя самим Господом Богом. Він залишив для неї на землі все необхідне для існування, бажаючи їй правдивого щастя. Найперше це знають віруючі. Свята Церква береже повсякчас Його Закон: декалог, різні вказівки щодо сповнення Своєї волі. Не раз доводиться долати себе самого, звільнятись водночас від пристрастей, аби йти вперед гідно до мети.
І так - виховання людської особи… Коли воно мало б розпочинатися? В яких формах усюди існує? Звичайно, крім видимого матеріального тіла, людина також має душу (дух) на противагу закидам матеріалістів чи атеїстів. Таму виховання мало б торкатися цих усіх площин людського єства. Зупинюсь тут більше на статевості людини, що є великим Божим даром поряд із певними моральними завданнями у плані його реалізації. Розуміємо, що статевість як така не є якимось додатком до нашого життя, адже вона пронизує цілу людину у своїй цілості і теж заодно всі її рівні життя та сфери. Отож, звідси випливає обов'язок впорядкувати і цю важливу сферу, відповідно до Божого задуму. А засобів для цього, особливо у Церкві Христа, не бракує.
Виховання особи. У Документах II Ватиканського Собору в Декларації про статеве виховання Gravissium educationi («Вагомість виховання») знаходимо в контексті загального права на виховання та його понятті те, що, беручи до уваги прогрес педагогіки, психології і практики, треба допомагати дітям і молоді у їхньому гармонійному розвиткові фізичних, моральних та інтелектуальних дарувань, в поступовому здобутті якомога досконалішого духа відповідальності, яку варто плекати постійними правильними зусиллями в особистому житті, виконуючи їх водночас у справжній свободі і також перемагаючи перешкоди у великодушності та послідовності [1]. «З поступом літ нехай будуть вишколені розсудливим і статевим вихованням… Діти і молодь мають право на те, щоб бути заохочуваними до правильної розцінки моральних вартостей та їх особистого сприймання, а також до щораз досконалішого пізнання і любові Бога», - підкреслює Священний Собор» [2].
Бачимо якою великою є потреба у статевому вихованні молодої особи, без схиблень, найперше тих, що готуються у майбутньому самі стати батьками, мати своїх дітей у колі подібних проблем. У документах згаданого Собору теж зазначено, що батьки повинні виховати власних дітей, бо ж дали вони їм життя, і тому мають мусять бути визнаними головними і першими вихователями [3]. «Cтатевість, спрямована, вивищена та інтегрована любов'ю, набуває справді людської якості. Підготовлена біологічними та психологічним розвитком, вона гармонійно зростає і осягається у повному значенні тільки зі здійсненням афективної дійсності, яка виявляється в безкорисливій любові та в цілковитому даруванні себе» [4].
Під час курсу «Етика статевості та подружнього життя», який подала студентам п. Галина Кришталь, ми, студенти, ознайомилися докладно з цією площиною людської дійсності, розглянули сталевість як явище, за торкнувши також загальну кризу моралі у нашому часі, її джерела тощо. Говорячи про статеве виховання, зауважуємо, що є чимало проблем, пов'язаних із цим. Буває, що сенс людської статевості може викривлятись, розумітися не так… Зустрічаємо, пори інше, якраз брак статевого виховання в родинах. Як зазначають Виховні дороговкази у людській любові, «вихователі і батьки часто усвідомлюють, що вони недостатньо підготовлені для того, аби подавати належне статеве виховання. Школа не завжди здатна запропонувати цілісне бачення цієї тематики, яка із самою лише науковою інформацією залишиться неповною" [5].
Що залишається тут чинити? Звісно, криза у плані статевого виховання немала: часто вчителя (домашнього чи шкільного) заміняє «школа вулиці». У своїй книзі «Сексуальна інтеграція» о. Юзеф Августин, наголошуючи на необхідності подібного виховання, твердив, що «завдяки статевому вихованню людина відкриває свою сексуальність як життєве завдання. Статева свідомість, що поступово зароджується, стає для людини «покликанням», вимагає виховувати власну статевість так, щоб вона стала інтегральною частиною усіх людських потреб, прагнень та стремлінь. Тільки так сексуальність може стати мовою кохання в між людських взаєминах та способом гідного передавання життя…» [6].
Звертаючись до чесноти цнотливості, котра включає, отже, фізичні та духовні аспекти, подібно як і перші прояви свободи, вплив соціальних моделей, також і надприродну скромність та сильні тенденції, що властиві людській тілесній природі, зауважуємо при тому, що всі ці аспекти поєднані з імпліцитним усвідомленням гідності особи людини, до якої належить покликання співпраці з Господом і заодно досить крихкої істоти [7].
Відразу зрілими ми не народжуємось, це відоме. До багатьох речей у житті треба просто дозріти, тим більше до такої важливої та водночас відповідальної справи як сфера інтимного. Стосовно сексуальної зрілості, бачимо те, зріла людина вміє насамперед вести діалог із особистим «Ти». Ця зрілість знаходь себе у чомусь вищому й більш зобов'язаному, а саме - в осягненні здібності на найвищому рівні вступати в діалог із цим «Ти» [8].
Головними ознаками статевого діалогу, які теж стосуються і діалогу суспільного є:
1. Статевий діалог - це винятковий діалог на світі.
2. Статевий діалог - найглибший діалог (тільки релігійний діалог від нього глибший.
3. Діалог статевої злуки - це чудова мова, яка має виявляти і теж поглиблювати любовне причастя одружених.
4.Любовне причастя одружених вимагає абсолютно безкорисливої й жертовної любові.
5. Коли здійснюється статевий діалог на рівні злуки тіл, то він тоді спрямований до плідності згідно з принципом відповідального батьківства [9].
До незрілого у плані виховання статі можна віднести того, хто:
а) має негативне поняття про статеву дійсність,
б) боїться сексуальності й сексуальної злуки,
в) вважає інтимну злуку банальним актом, не надаючи йому значення,
г) в цьому акті бачить найважливішу подружню річ,
д) розуміє цей акт як самоціль,
е) розглядає жінку або чоловіка лишень як засіб насолоди,
є) зводить сексуальну злуку до фізіологічного акту, що не містить внутрішнього значення,
ж) виконує його з почуття провини, хоч і відповідно до вимог моралі.
з) не керує собою та заодно дозволяє, щоб його змусили інші до інтимного акту в ту пору, коли насправді не мав би собі цього дозволити,
и) займається мастурбацією (рукоблудством),
і) зраджує обов'язки, взяті на себе,
й) для кого статева злука не поглиблює внутрішнього єднання,
к) вдень заперечує інтимну злуку, здійснену затемна… [10].
Зріла людина, на противагу переліченому, найперше розуміє цей аспект як Божий дар та має позитивне поняття про статевість, свою тілесність і готується відповідно до прийняття батьківства (материнства). Щодо сімейних питань, знаходимо в книзі Марії Браун-Галковської «Домашня психологія» те, що завдання сім'ї є просте: створити для її членів атмосферу безпеки та любові, що спонукатиме до розвитку. Однак, за автором, просте - це не завжди легке, тому що не кожній сім'ї під силу здійснити це завдання. І успіх залежатиме насамперед від зрілості батьків [11].
Зростає молоде покоління, з яким поєднається майбутність української держави. Спостерігаємо, певною мірою, своєрідну кризу родини в суспільстві, у приготуванні до св. Тайни Подружжя. Отож виникає все більша потреба у кращому підході до людської статевості, зокрема у християнському світлі.
Для прикладу, юність - це приготування до любові. Людина є великою на кожному етапі свого життя; коли єство юнака розцвіте, тоді він прагне в темноті до завершення, котре йому може дати лишень родина. По-особливому наповнюється гарними надіями і водночас небезпеками. Спрага любові - один із найважливіших виглядів драми внутрішньої юності. Ту любовні спрагу юна особа ще не має здатності задовольнити як належить… [12]. Автор так само наголошує, що, мовляв, ця потреба є наполегливим запрошенням до підготовки; те чекання повинне стати часом, призначеним на вивчення того як слід любити. Згідно з Мішелем, молодим людям треба це роз'яснити, щоб їхня дорога була просвітлена. Можливо, те варто зробити теж і для дорослих, аби допомогти їм провадити юних по-братньому, не засуджуючи при тому «модерну молодь» [13].
[1] Пор.: II Ват. Собор, Декларація про християнське виховання (Gravissium educationi), Львів, Свічадо, 1996, п. 1.
[2] Там же, 1.
[3] Див.: Там же, 3.
[4] Священна Конгрегація Католицького Виховання, Виховні дороговкази в людській любові, Напрямні для статевого виховання, Львів, Свічадо, 2006, 6.
[5] Там же, 9.
[6] Юзеф. Августин, Сексуальна інтеграція, Львів, Свічадо, 1999, с. 33.
[7] Пор.: Папська рада у справах сім'ї, Правда про людську статевість. Вибрані документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю від Лева XIII до Венедикта XVI, Інститут Родини і Подружнього Життя Українського Католицького Університету (УКУ), «Колесо», 2008, 48.
[8] Пор.: Ніколя Де Мартіні, Зрілість - найважливіша проблема, Видавництво оо. Салезіян, Рим-Львів, 1992, с. 99-100.
[9] Див.: Там же, с. 99-100.
[10] Див. :Там же, с. 100
[11] Пор.: Марія Браун-Галковська, Домашня психологія, Львів, Свічадо, 2005, с. 28.
[12] Пор.: Мішель Куаст, Шлях до успіху, Львів, Свічадо, 1994, с. 48.
[13] Див.: Там же, с. 48.