Дюрренматт
Дюрренматт, звичайно, письменник лівацький, але в його «Зимовій війні в Тибеті» проводиться все ж таки цікава паралель між суспільним розвитком та еволюцією зірок.
То ж, як я звідти почерпнув, наше Сонце, що має масу менше межі Чандрасекара, перетвориться з часом не на чорну діру, а, вичерпавши запаси термоядерної енергії, скине нинішню конвективну зону (яка утворить планетарну туманність) і пертвориться на білий карлик в її центрі - в сотні раз менше на нинішнє Сонце холодне залізне тіло.
Так от що я помітив, певні суспільні формації переживають таку саму еволюцію: після бурхливих термоядерних реакцій, вони втрачають оболонку (тобто своїх симпатиків), процеси всередині починають затухати і врешті решт від потужнього руху залишається якесь холодне ядро із жменьки залізних прихильників, які вже не здатні до виділення енергії (або ж у нашому випадку - до генерування смислів). Таким чином від потужного Народного Руху позалишалися і досі купки ентузіастів, що досі збираються на якісь збори, приймаючи там нікому не потрібні резолюції. До стану білого карлика виродилися порохоботи, що із потужної майданної стихії перетворились на подобу релігійної секти. Ну і, звичайно, особливо болюче спостерігати, як масовий психоз ковідобісся виродився у поодиноких адептів бустерів, що все ще виконують цей ритуал, все менше розуміючи його смислове навантаження.
НБ. Аудиторії Живого Журналу це також стосується
https://t.me/zmova22/1636