Томас Стернс Еліот. La figlia che piange
LA FIGLIA CHE PIANGE
O quam te memorem Virgo... *
На сам вершечок сходів ти злети,
Спрись об камінну вазу,
Промені сонця в косу заплети,
З болючим подивом стисни в руках
Жмут квітів, і об землю кинь одразу,
І обернись, хай жаль майне в очах, -
Але вплітай, вплітай проміння в коси.
Отак хотів би я, щоб він пішов,
Щоб так-ото вона стояла у розпуці,
Отак пішов би він
Як та душа, що з плоті понівеченої відлетіла,
Як розум, що втіка з зужитого вже тіла.
Повинен я знайти
Спосіб безмірно легкий і зручний,
Спосіб, обом нам криштально ясний,
Обманно простий, як усміх чи потиск руки.
Вона пішла, але з осінніми дощами
Вертає раз у раз, мої думки
Заповнює, доводить до нестями:
Квіти в руках, з квітами сплелись коси.
А що, якби не розійшлися їх стежки?
Де б я побачив жест цей, цю картину?
Химерні думи дотепер бентежать
Безсонну ніч, полуденний спочинок.
* О, як же мені звати тебе, Діво... (лат., з Верґілієвої „Енеїди”, I, 326).
O quam te memorem Virgo... *
На сам вершечок сходів ти злети,
Спрись об камінну вазу,
Промені сонця в косу заплети,
З болючим подивом стисни в руках
Жмут квітів, і об землю кинь одразу,
І обернись, хай жаль майне в очах, -
Але вплітай, вплітай проміння в коси.
Отак хотів би я, щоб він пішов,
Щоб так-ото вона стояла у розпуці,
Отак пішов би він
Як та душа, що з плоті понівеченої відлетіла,
Як розум, що втіка з зужитого вже тіла.
Повинен я знайти
Спосіб безмірно легкий і зручний,
Спосіб, обом нам криштально ясний,
Обманно простий, як усміх чи потиск руки.
Вона пішла, але з осінніми дощами
Вертає раз у раз, мої думки
Заповнює, доводить до нестями:
Квіти в руках, з квітами сплелись коси.
А що, якби не розійшлися їх стежки?
Де б я побачив жест цей, цю картину?
Химерні думи дотепер бентежать
Безсонну ніч, полуденний спочинок.
* О, як же мені звати тебе, Діво... (лат., з Верґілієвої „Енеїди”, I, 326).