Старість, старість
Дід як в'язку дров ізвів,
то під нею аж присів.
- Доле моя, - каже сОбі, -
Легше було б в темнім гробі,
Ніж на світі бідувати,
Весь вік тяжко працювати.
Коли б Бог дав скорше вмерти...
Прийди, прийди, моя смерте!
Аж тут з лісу щось - шелЕсть!,
Смерть з косою вже і єсть:
- Чого хочеш ти, небоже?
Смерть всім радо допоможе.
Дід поглянув, затрусився
І низенько поклонився:
- Зробіть мені таку ласку
Та завдайте цих дров в'язку!
Того пречудового життєвого вершика навчила мене бабця Юля. Хто автор - не знаю, мабуть, народна творчість. Інтернет мовчить (якщо раптом хто знає творця - буду вдячна!). Але от вершик майже про мене зараз: періодами переважає одне з двох бажань (у залежності від чтива): перше - хочеться, щоб мене гільйотинували згідно зі всіма канонами Просвітництва та ВФР (ну, гуманізм і всьо, як заповідав п. Гільйотен); друге - просто розчинитись, розсипатись, так, як у деяких кінах фантастичних вампіри розсипаються під впливом Сонця, і дрібний пісочок з їх тіл вітер розносить високо над горами, низько над степами (далі за текстоми ). Нє, всьо прекрасно, тільки коли треба щось роботи (особливо нагальне і термінове, і тягнути далі нема куди) з'являються такі бажання. Що робити - не знаю. Гадаю, то все винні люди, які винайшли лінь і дали їй ім'я. Кажу ж вам, то всьо старість, старість... Прийди, прийди, моя смерте, і піджени мене до роботи і в бібліотеку :)
то під нею аж присів.
- Доле моя, - каже сОбі, -
Легше було б в темнім гробі,
Ніж на світі бідувати,
Весь вік тяжко працювати.
Коли б Бог дав скорше вмерти...
Прийди, прийди, моя смерте!
Аж тут з лісу щось - шелЕсть!,
Смерть з косою вже і єсть:
- Чого хочеш ти, небоже?
Смерть всім радо допоможе.
Дід поглянув, затрусився
І низенько поклонився:
- Зробіть мені таку ласку
Та завдайте цих дров в'язку!
Того пречудового життєвого вершика навчила мене бабця Юля. Хто автор - не знаю, мабуть, народна творчість. Інтернет мовчить (якщо раптом хто знає творця - буду вдячна!). Але от вершик майже про мене зараз: періодами переважає одне з двох бажань (у залежності від чтива): перше - хочеться, щоб мене гільйотинували згідно зі всіма канонами Просвітництва та ВФР (ну, гуманізм і всьо, як заповідав п. Гільйотен); друге - просто розчинитись, розсипатись, так, як у деяких кінах фантастичних вампіри розсипаються під впливом Сонця, і дрібний пісочок з їх тіл вітер розносить високо над горами, низько над степами (далі за текстоми ). Нє, всьо прекрасно, тільки коли треба щось роботи (особливо нагальне і термінове, і тягнути далі нема куди) з'являються такі бажання. Що робити - не знаю. Гадаю, то все винні люди, які винайшли лінь і дали їй ім'я. Кажу ж вам, то всьо старість, старість... Прийди, прийди, моя смерте, і піджени мене до роботи і в бібліотеку :)