"Лексикон..."
Одного прекрасного і занадто дощового вечора ми таки потрапили на презентацію-читання...
Сама книга досить випадково потрапила до моїх рук вдень, і в мене було лише декілька годин, щоб прочитати декілька уривків. Звісно, я вибрала місто, яке на даний період мого життя є найулюбленішим, то є Мюнхен. Найулюбленіше - тому що тепле, привітне і дружнє, а ще дозволило повірити у себе і багато чому навчило, місто у яке повертаєшся і знаходиш нові відчуття враження, а головне спокій. Скажу чесно, сподівалась відчути у тексті Ю. Андруховича таку ж теплоту і переживання, які відчуваєш, коли бачиш і відчуваєш у місті, на його вуличках, на алеях парків, та й навіть в електричках. Нічого, ажніяк нічого не відчула. Певно мене не надихають хоч і незначні, проте розповіді про проституток ну і можливо нейтральний текст.
"Міста", які ще окинула оком - Зальцбург, Львів і Москва - теж символічні для мене. З них вибрала декілька цитат про подорожі, на кожній з яких зупинюсь окремо.
***
Якщо ти любиш мандрувати, то мусиш кохатись у відстанях.
***
Я погоджусь тут з автором, а ще додам, що не потрібно сидіти на місці і проростати на роботі, чекаючи, що настане диво і буде можливість у майбутньому кудись поїхати, втілити мрію побачити місця, споруди, країни... Неправильно, і це з віком починаєш набагато краще розуміти, бо життя має бути наповнене барвами саме тут і саме зараз! Треба не брати, а хапати ниточку кожної можливості, ну і звісно при цьому не втрачати мудрості.
***
Напевно, це важливо: перш ніж рушаєш у лабіринти чужого й нового міста, посидіти з годинку над його мапою. Засвоїти цю форму, контури, обриси, тіло, серце, природу, що і побіля чого виникало, як і куди розлазилося і де знову збиралося докупи...
***
Тут погоджусь і ні. Звісно, коли їдеш вдаличінь і не певен, чи буде ще змога побачити ту чи іншу місцевість, то ці слова будуть логічними. Але коли навколо тебе є міста, які ти можеш відвідувати раз чи два на рік, то знайомитись найсмачніше спонтанно, вдихати смак, архітектуру міста до того нічого не планувавши і не читавши. Мені особисто так більше подобається.
Черкаси у "Лексиконі" не описані, хоч автор не раз був у цьому місті. Для читання був вибраний Нью-Йорк (у книзі, Йорк, Новий), оскільки історія героїв цієї оповіді злегка переплітається з Черкаською областю. Але зараз не про це. Останні рядки, названі епілогом, зворушили мене дуже сильно, тому що нагадали мені про неабик важливу людину у моєму житті.
***
Епілог (на небі)
Володю. Я знаю, ти є.
Той, кого спалено - не ти.
А ти стрибнув у воду. Ти все-таки вирвався.
***
P.S.: не до теми посту маю додати, що поезія Юрія Андруховича досить прониклива.
Сама книга досить випадково потрапила до моїх рук вдень, і в мене було лише декілька годин, щоб прочитати декілька уривків. Звісно, я вибрала місто, яке на даний період мого життя є найулюбленішим, то є Мюнхен. Найулюбленіше - тому що тепле, привітне і дружнє, а ще дозволило повірити у себе і багато чому навчило, місто у яке повертаєшся і знаходиш нові відчуття враження, а головне спокій. Скажу чесно, сподівалась відчути у тексті Ю. Андруховича таку ж теплоту і переживання, які відчуваєш, коли бачиш і відчуваєш у місті, на його вуличках, на алеях парків, та й навіть в електричках. Нічого, ажніяк нічого не відчула. Певно мене не надихають хоч і незначні, проте розповіді про проституток ну і можливо нейтральний текст.
"Міста", які ще окинула оком - Зальцбург, Львів і Москва - теж символічні для мене. З них вибрала декілька цитат про подорожі, на кожній з яких зупинюсь окремо.
***
Якщо ти любиш мандрувати, то мусиш кохатись у відстанях.
***
Я погоджусь тут з автором, а ще додам, що не потрібно сидіти на місці і проростати на роботі, чекаючи, що настане диво і буде можливість у майбутньому кудись поїхати, втілити мрію побачити місця, споруди, країни... Неправильно, і це з віком починаєш набагато краще розуміти, бо життя має бути наповнене барвами саме тут і саме зараз! Треба не брати, а хапати ниточку кожної можливості, ну і звісно при цьому не втрачати мудрості.
***
Напевно, це важливо: перш ніж рушаєш у лабіринти чужого й нового міста, посидіти з годинку над його мапою. Засвоїти цю форму, контури, обриси, тіло, серце, природу, що і побіля чого виникало, як і куди розлазилося і де знову збиралося докупи...
***
Тут погоджусь і ні. Звісно, коли їдеш вдаличінь і не певен, чи буде ще змога побачити ту чи іншу місцевість, то ці слова будуть логічними. Але коли навколо тебе є міста, які ти можеш відвідувати раз чи два на рік, то знайомитись найсмачніше спонтанно, вдихати смак, архітектуру міста до того нічого не планувавши і не читавши. Мені особисто так більше подобається.
Черкаси у "Лексиконі" не описані, хоч автор не раз був у цьому місті. Для читання був вибраний Нью-Йорк (у книзі, Йорк, Новий), оскільки історія героїв цієї оповіді злегка переплітається з Черкаською областю. Але зараз не про це. Останні рядки, названі епілогом, зворушили мене дуже сильно, тому що нагадали мені про неабик важливу людину у моєму житті.
***
Епілог (на небі)
Володю. Я знаю, ти є.
Той, кого спалено - не ти.
А ти стрибнув у воду. Ти все-таки вирвався.
***
P.S.: не до теми посту маю додати, що поезія Юрія Андруховича досить прониклива.