Jun 29, 2013 15:09
Невідомо, чому мене занесло у блог горезвісної Мирослави Бердник. (Варто тут сказати, що тінейджером я перечитав усі доступні твори батька цієї персони - Олеся Бердника.) Та там серед дрімучої українофобії і не менш дрімучої совковості (бігме, люди забувають, у якому тисячолітті ми живемо) раптом побачив відеокліп на пісні Мирослави Копинець. Якби я був письменником, то сформулював би приблизно так, що такий кліп у такому блозі - це так, наче крізь пітьму раптом пробився промінчик світла. Видно, ще все не так безнадійно і Мирослава Бердник колись може дуже і дуже змінитися...
Повернемося до кліпа. Там не була показана співачка, та я пригадав цей голос. Мирослава Копинець співала на відкритті Музею-виставки музичних інструментів 18 травня. Я там був, як і багато моїх товаришів, що приклалися до створення виставки. А після того ми пішли у "Старий рояль", де за невмирущою традицією випили келих за цю подію. Мирослава співала і там. Серед пісень була також "Чотири воли пасу я". Мирослава не знала, що існує інша версія мелодії цієї пісні - її співає Ольга Басистюк. Я наспівав, як міг.
- Це вже ви цю пісню українізували, - сказала Мирослава. Та я не сприйняв це як вияв закарпатського сепаратизму.
based on a true story,
політнекоректне