Андорра
До подорожі сюди я знав лише, що Андорра - найбільша серед мікро-держав Європи, одна з найдавніших досі існуючих держав, ще й (формально) керується одразу двома правителями: єпископом сусіднього каталонського містечка і президентом Франції. Чув, що для поїздок в Андорру необхідно мати багаторазову візу в країни Шенгенської угоди, адже ця гірська країна до неї не приєдналась. Як футбольний вболівальник, я пам'ятав, що саме над Андоррою збірна України здобула одну з найбільших перемог в історії (6:0, сталось це 14 жовтня 2009 року). Тішило, що в країні в оббігу євро і міняти гроші не доведеться (про проблеми з обміном євриків на крони в Чехії я ще напишу, як і про свою поїздку в Прагу).
Навіть не знаю, що ще такого можна написати про Андорру, щоб не повторювати ledilid, які про неї написали, здається, усе, що можна. Кому цікаві якісні фотографії і професійні журналіські звіти - зазирніть до них у ЖЖ, там не лише про Андорру цікаво написано і проілюстровано. Пробачте, якщо мої фото повторюватимуться з їхніми - я не навмисно.
Оскільки їхав в Андорру я не сам, а з екс-колегою tedbeer - звіт про наші спільні пригоди (російською мовою) можна знайти в його ЖЖ.
Готель і квитки на літак забукали ще у вересні. Квитки в готель букали звичайно через booking.com (підтримка амстердамської програміської спільноти).
В самій Андоррі аеропортів немає, тому треба було обирати поміж летовищ сусідніх країн: або іспанські Барселона чи Жирона (сюди з Києва літає Wizz Air Ukraine за смішними цінами); або французькі Перпін'ян чи Тулуза. Обрали Барселону. З усіх рейсів краще всього по часу прильоту підійшов ранковий рейс KLM. В інтернеті знайшли розклад руху транспорту на Андорру з аеропорту і виявилось, що краще обмежитись ручною поклажею - різниця між прильотом і відправленням автобуса менше 30хв, багаж могли б і не встигнути забрати. Але той автобус ще треба знайти, а я з іспанської знаю лише "сеньйор - пор фавор - Андорррррррррра!". Можливо саме через довге "ррррррр" перший зустрічний дядько відірвавсь від розмови зі своєю пасією і командирським цілевказанням скерував нас до потрібного автобуса:
Важка дорога гірськими серпантинами не всім пасажирам виявилась доснаги: одна росіянка прямо там зробила те, чим я в 10 років нервував батька по всій траекторії руху автобусу Судак-Ялта (під музику Тані Буланової, я це добре пам'ятаю). Автобусу довелось зупинитись на піт-стоп на якійсь автозаправній станції. В цей час в Амстердамі була від'ємна температура, лежав сніг. Коли дивишся на цю фотографію, то важко повірити, що ще 5 годин тому я стояв і мерз на автобусній зупинці в себе на Айбурзі закутаний в розу ФКХ, в рукавицях і шапці вушанці:
Їхали ми до Андорри 3 години (росіянка заснула і більше не ригала, якщо-що).
Отже, кордон. Все як і належиться на межі "Шенгену" і "не Шенгену" - КПП з прапорами і шлагбаумами. В своєму житті я ще жодного разу не перетинав шенгенський кордон ось так - автобусом, лише літаками. А от нешенгенський - було під час поїздки в братню Молдову. Я вже намацав свій паспорт, щоб дати його спочатку іспанцям, потім андорцям, але наш водій лише трохи пригальмував автобус, коли ми проїжджали КПП, і на повільній швидкості з нього виїхав - вже на андорський бік:
Головна автостанція Андорри нагадує автовокзал Вижниці на Буковині, в тому числі і типажами місцевих жителів, а що: гуцули - вони і в Піринеях гуцули. В Вижниці автовокзал навіть більший, здається.
Що мені сподобалось в Андоррі (окрім гірських пейзажів, звісно) - так це їхні номерні знаки. Ну дуже красиві:
Андорра - єдина незалежна держава каталонського народу, тому їхні брати з Іспанії та Франції дико комплексують і фабрикують отакі номери. Хоча от домен .cat - цілком легальний і створений саме для каталонців.
Оце, типу, їх кабмін, тут сидить андорська "кровосіся", мабуть. Я потім приспустив цей прапор і фоткався вже з ним, в tedbeer в альбомі цей факт зафіксовано:
Оце, типу, їхня Київрада:
Отут раніше сиділа їхня Верховна Рада:
Зараз вона переїхала в новий будинок за 50 метрів від старого, на тій же площі:
Місто активно забудовується - повсюди височать баштові крани:
Дуже багато різних маленьких пам'ятників. Ось ще одне підтвердження етнічної близькості між андорцями і гуцулами:
Своєї пошти нема, зате є аж дві "чужі": французька та іспанська, обирай яку хочеш:
Ось вам для загальної уяви вид на Андорру-ла-Велью з гори поблизу сусіднього містечка Ескальдес (столиця каталонської культури цьогоріч, а не якесь село). Майже по центру видно стадіон, на якому наші їх тоді вздрючили. А склянна будівля зі шпилем - це термальна купальня, куди ми пішли в передостанній день нашого відпочинку:
Хоч на стадіон я й не пішов (нема чого пишатись перемогою над командою з райцентру), зате на автобусі їхньої збірної покатавсь. З цими автобусами взагалі прикол - по країні їздять два перевізники і квитки туди-назад діють тільки на автобуси того перевізника, в якого ти їх купив. Бардак:
А де ж лижі? Ми ж заради них їхали! Зараз буде.
Отже, зі столиці ми подались далі на захід - в селище Пас-де-ла-Каса, де знаходиться наш готель. Дорога туди лежить через тунель, який ще й до того ж платний. Дивно, чому така багата країна, яка має бюджетний профіцит будує тунелі за рахунок приватних коштів. Могли б і за державний кошт збудувати. Тунель Енваліра виходить майже на кордон з Францією і для того щоб потрапити в Пас-де-ла-Касу доводиться десь метрів 300-400 їхати по території цієї держави, а саме її департаменту Східні Піринеї, які місцеві каталонці-сепаратисти називають Північною Каталонією. Отак я вперше в своєму житті потрапив до Франції. Ввечері, після поселення ми пішли погуляти в ту Францію - та село селом, як там взагалі якісь Паскалі з Жуль Вернами могли вирости??? Перша фотографія цього посту була зроблена по дорозі назад з Франції. На кордоні теж стояли будки КПП, але вони вже були зачинені, а шлагбаумів я й не помітив, чи вони були. Зате було дофіга снігу і -16!
"-Там снігу дохуя!
-Де?
-Там!"(с) перефразовуючи класика.
Сама Пас-де-ла-Каса лише частина значно більшого курорту Грандваліра - ось інтерактивна карта всіх схилів.
Я в ресторані на вершині Coll Blanc - 2530метрів. Так високо я ще не залізав. Позаду мене видно наше селище, а гори справа - то вже Франція.
Все зроблено дуже цивільно, але я можу порівняти хіба з Буковелем і Горбово, більше ніде я на лижах не був. На підйомниках патріотичне міні-"що-де-коли". Типове питання на чотирьох мовах "Кіко туво мешкає людей":
Відповідь - "Ну десь-то 70 тисяч":
Вертались назад теж через Барселону. Ось такі там сучасні копи:
На вулиці було +22 і я навіть трохи подрімав у внутрішньому дворику їхнього аеропорту:
Дочитали? Сподобалось? Ось ця сама історія від мого компаньйона tedbeer - http://tedbeer.livejournal.com/21864.html Там, доречі, і грошове питання відпочинку розкрито.
Навіть не знаю, що ще такого можна написати про Андорру, щоб не повторювати ledilid, які про неї написали, здається, усе, що можна. Кому цікаві якісні фотографії і професійні журналіські звіти - зазирніть до них у ЖЖ, там не лише про Андорру цікаво написано і проілюстровано. Пробачте, якщо мої фото повторюватимуться з їхніми - я не навмисно.
Оскільки їхав в Андорру я не сам, а з екс-колегою tedbeer - звіт про наші спільні пригоди (російською мовою) можна знайти в його ЖЖ.
Готель і квитки на літак забукали ще у вересні. Квитки в готель букали звичайно через booking.com (підтримка амстердамської програміської спільноти).
В самій Андоррі аеропортів немає, тому треба було обирати поміж летовищ сусідніх країн: або іспанські Барселона чи Жирона (сюди з Києва літає Wizz Air Ukraine за смішними цінами); або французькі Перпін'ян чи Тулуза. Обрали Барселону. З усіх рейсів краще всього по часу прильоту підійшов ранковий рейс KLM. В інтернеті знайшли розклад руху транспорту на Андорру з аеропорту і виявилось, що краще обмежитись ручною поклажею - різниця між прильотом і відправленням автобуса менше 30хв, багаж могли б і не встигнути забрати. Але той автобус ще треба знайти, а я з іспанської знаю лише "сеньйор - пор фавор - Андорррррррррра!". Можливо саме через довге "ррррррр" перший зустрічний дядько відірвавсь від розмови зі своєю пасією і командирським цілевказанням скерував нас до потрібного автобуса:
Важка дорога гірськими серпантинами не всім пасажирам виявилась доснаги: одна росіянка прямо там зробила те, чим я в 10 років нервував батька по всій траекторії руху автобусу Судак-Ялта (під музику Тані Буланової, я це добре пам'ятаю). Автобусу довелось зупинитись на піт-стоп на якійсь автозаправній станції. В цей час в Амстердамі була від'ємна температура, лежав сніг. Коли дивишся на цю фотографію, то важко повірити, що ще 5 годин тому я стояв і мерз на автобусній зупинці в себе на Айбурзі закутаний в розу ФКХ, в рукавицях і шапці вушанці:
Їхали ми до Андорри 3 години (росіянка заснула і більше не ригала, якщо-що).
Отже, кордон. Все як і належиться на межі "Шенгену" і "не Шенгену" - КПП з прапорами і шлагбаумами. В своєму житті я ще жодного разу не перетинав шенгенський кордон ось так - автобусом, лише літаками. А от нешенгенський - було під час поїздки в братню Молдову. Я вже намацав свій паспорт, щоб дати його спочатку іспанцям, потім андорцям, але наш водій лише трохи пригальмував автобус, коли ми проїжджали КПП, і на повільній швидкості з нього виїхав - вже на андорський бік:
Головна автостанція Андорри нагадує автовокзал Вижниці на Буковині, в тому числі і типажами місцевих жителів, а що: гуцули - вони і в Піринеях гуцули. В Вижниці автовокзал навіть більший, здається.
Що мені сподобалось в Андоррі (окрім гірських пейзажів, звісно) - так це їхні номерні знаки. Ну дуже красиві:
Андорра - єдина незалежна держава каталонського народу, тому їхні брати з Іспанії та Франції дико комплексують і фабрикують отакі номери. Хоча от домен .cat - цілком легальний і створений саме для каталонців.
Оце, типу, їх кабмін, тут сидить андорська "кровосіся", мабуть. Я потім приспустив цей прапор і фоткався вже з ним, в tedbeer в альбомі цей факт зафіксовано:
Оце, типу, їхня Київрада:
Отут раніше сиділа їхня Верховна Рада:
Зараз вона переїхала в новий будинок за 50 метрів від старого, на тій же площі:
Місто активно забудовується - повсюди височать баштові крани:
Дуже багато різних маленьких пам'ятників. Ось ще одне підтвердження етнічної близькості між андорцями і гуцулами:
Своєї пошти нема, зате є аж дві "чужі": французька та іспанська, обирай яку хочеш:
Ось вам для загальної уяви вид на Андорру-ла-Велью з гори поблизу сусіднього містечка Ескальдес (столиця каталонської культури цьогоріч, а не якесь село). Майже по центру видно стадіон, на якому наші їх тоді вздрючили. А склянна будівля зі шпилем - це термальна купальня, куди ми пішли в передостанній день нашого відпочинку:
Хоч на стадіон я й не пішов (нема чого пишатись перемогою над командою з райцентру), зате на автобусі їхньої збірної покатавсь. З цими автобусами взагалі прикол - по країні їздять два перевізники і квитки туди-назад діють тільки на автобуси того перевізника, в якого ти їх купив. Бардак:
А де ж лижі? Ми ж заради них їхали! Зараз буде.
Отже, зі столиці ми подались далі на захід - в селище Пас-де-ла-Каса, де знаходиться наш готель. Дорога туди лежить через тунель, який ще й до того ж платний. Дивно, чому така багата країна, яка має бюджетний профіцит будує тунелі за рахунок приватних коштів. Могли б і за державний кошт збудувати. Тунель Енваліра виходить майже на кордон з Францією і для того щоб потрапити в Пас-де-ла-Касу доводиться десь метрів 300-400 їхати по території цієї держави, а саме її департаменту Східні Піринеї, які місцеві каталонці-сепаратисти називають Північною Каталонією. Отак я вперше в своєму житті потрапив до Франції. Ввечері, після поселення ми пішли погуляти в ту Францію - та село селом, як там взагалі якісь Паскалі з Жуль Вернами могли вирости??? Перша фотографія цього посту була зроблена по дорозі назад з Франції. На кордоні теж стояли будки КПП, але вони вже були зачинені, а шлагбаумів я й не помітив, чи вони були. Зате було дофіга снігу і -16!
"-Там снігу дохуя!
-Де?
-Там!"(с) перефразовуючи класика.
Сама Пас-де-ла-Каса лише частина значно більшого курорту Грандваліра - ось інтерактивна карта всіх схилів.
Я в ресторані на вершині Coll Blanc - 2530метрів. Так високо я ще не залізав. Позаду мене видно наше селище, а гори справа - то вже Франція.
Все зроблено дуже цивільно, але я можу порівняти хіба з Буковелем і Горбово, більше ніде я на лижах не був. На підйомниках патріотичне міні-"що-де-коли". Типове питання на чотирьох мовах "Кіко туво мешкає людей":
Відповідь - "Ну десь-то 70 тисяч":
Вертались назад теж через Барселону. Ось такі там сучасні копи:
На вулиці було +22 і я навіть трохи подрімав у внутрішньому дворику їхнього аеропорту:
Дочитали? Сподобалось? Ось ця сама історія від мого компаньйона tedbeer - http://tedbeer.livejournal.com/21864.html Там, доречі, і грошове питання відпочинку розкрито.