Як Мишко на футбол у Францію їздив.
Давненько я сюди не заходив, бо від усіх цих подій аж забув, що це таки строчити звіти. Отже, свіженька розповідь про події чотиримісячної давнини, яка, здається, що трапилась в минулому житті - так багато чого змінилось.
Виїзд на футбол у Францію 19 листопада 2013 року. Матч, на який покладалось багато надій. Почалось все з квитків - купити квитки самотужки мені не вдалось - приватівський процесинг вперто не хотів надсилати смс на мій голландський номер. Довелось просити брата проплатити квитки зі своєї картки. Квитки придбані, але їх треба якось доставити. Минулого року я був на фіналі Ліги Європи в Амстердамі і квитки мені прийшли по пошті. Але ФФУ чомусь вважає, що фани збірної живуть лише в Україні і доставкою в закордоння не займається. На якомусь фанатському сайті (вже й не пам'ятаю на якому), де збирається діаспора написали, що квитки можна буде забрати в готелі в Парижі у офіційної делегації. Для впевненості написав ФФУ сам - вони на диво швидко відповіли, що дійсно, така можливість існує. Одразу ж забукав квитки на Thalys - швидкісний потяг між Амстердамом і Парижем. Туди-назад за 99 євро, ще й зворотній рейс зранку і вихідний брати не треба. Букаємо хостел (дуже рекомендую - оцей, там зупинялась діаспора). Хостел знаходиться за 100м. від вокзалу Париж Північний.
Поїзд по Нідерландам їхав повільно, кілометрів 150-160. Але на території Бельгії і вже після Брюсселю врубав десь всі 300. Реально швидко їхав. Інтернету безкоштовного не було, але були зручні крісла. І ось вокзал Париж Північний:
Вокзал тупиковий. А ще мене вразило дублювання написів англійською мовою, я вже мовчу про німецьку.
Ми швидко вписались в хостелі і пішли блукати містом. Для цього ми купили добовий квиток на 2 зони, якщо я не плутаю, щось в районі 6 євро. Коли ми намагались розібратись з автоматом до нас підійшла дівчина і англійською запитала, чи потрібна нам допомога. Ми відмовились.
-Ви росіяни?
-Ні, ми з України.
-О, сьогодні нам нічого не світить, Україна виграє.
Тоді ми ще розділяли її оптимізм. Отже, Париж - пішли фоткатись на фоні традиційних places of interest:
Далі пішли в готель, де мали лежати наші квитки.
Тут нас чекав сюрприз - виявилось, що квитки роздала не представник делегації, а дівчина на рісепшені. Мені байдуже, але виявилось, що наші квитки вже хтось забрав, мені навіть назвали ім'я цієї людини: щось британське.
- І що, ви його не попросили показати вам якесь доручення (сайт ФФУ вимагав це)
- Ні, ми самі здивувались, але ваші (ФФУ) сказали - віддавайте людям квитки без зайвих питань.
Це загадковий британець навіть залишив їм якийсь лівий номер телефону, за яким вони пробували його визвонити:
-Почекайте, будь-ласка, ну не може ж таке бути, щоб квитки забрала стороння людина.
Оскільки на тому боці ніхто не брав слухавки в нас взяли номер мобільного і попросили зачекати. Пообіцяли з'ясувати. Ми й собі пішли до представника ФФУ (квитки виявляється можна було купити і в Парижі і не треба було заморочуватись з проплатою), який якраз барижив квитками за готівку. До честі ФФУ представник нас уважно вислухав, записав наші імена і пообіцяв розібратись. А ми, щоб не втрачати час пішли гуляти під Ейфелеву вежу:
Під вежею ми допомогли якомусь дідусю, який впав встати на ноги. Дідусь навіть подякував нам англійською. Взагалі, я не відчував себе, як в Льєжі - навколо всі розуміли англійську. А ще у них там метро на естакадах, як у Нью-Йорку. Часу залишалось обмаль і ми поїхали назад до готелю. Тут нас чекав сюрприз - менеджер особисто вибачивсь за провтик, але квитків нам ніяких не дав, а попросив зачекати представника федерації ("вони обідають"). Півгодини нервового чекання, півгодини роздумів "дадуть, чи не дадуть". Врешті-решт прийшов чемний дядечко, з яким ми вже спілкувались до цього і дав нам два квиточки в той же сектор. Хууух! Ми пішли їсти і на футбол.
До стадіону їхали місцевою приміською електричкою практично без зупинок (з Парижу Північного). Наші квитки по місту покривали цю подорож.
Красень Стад-де-Франс. Чули б ви, як вони співають...
А далі було три пропущених м'яча і важкий похід від стадіону до станції в натовпі, який радів перемозі своєї збірної. Французи співали "0-1, 0-2, 0-3", ми йшли мовчки. У вагоні ми притулились до якихось діаспорян з Британії, які теж пробивали цей виїзд. Три покоління - дід, батько, син. Дід з нами спілкувавсь українською, я його тролив Януковичем і тому подібним Юго-Востоком. Дід відповідав:
-Хлопці, але ви ж мені там дивіться!
Майже всі наші зекономили на хостелі і збирались провести ніч у святкуванні, поразки не вписувалась в їхні плани. Але вони все одно пішли тусити ніч в центрі. На їх біду в ту ніч ще грала збірна Алжиру, вона пройшла далі і по всім вулицям їздили гарячі південні хлопці і заряжали "Алжиррррр!"
Ми ж пішли в паб при хостелі. Барвумен:
-Why are you so sad?
-Don't ask...
-Что, проиграли ваши?
-Бля....
Два сидра, душ і я пішов спати, завтра в 6.00 поїзд до Амстердаму. З хорошого - там щось сталось на колії і поїзд замість їхати до аеропорту поїхав через станцію поруч з нашим офісом. Перед цим по вагонам пройшлись кондуктори і компенсували людям добирання до аеропорту. Але нам це було тільки на руку.
Отакоє от...
Виїзд на футбол у Францію 19 листопада 2013 року. Матч, на який покладалось багато надій. Почалось все з квитків - купити квитки самотужки мені не вдалось - приватівський процесинг вперто не хотів надсилати смс на мій голландський номер. Довелось просити брата проплатити квитки зі своєї картки. Квитки придбані, але їх треба якось доставити. Минулого року я був на фіналі Ліги Європи в Амстердамі і квитки мені прийшли по пошті. Але ФФУ чомусь вважає, що фани збірної живуть лише в Україні і доставкою в закордоння не займається. На якомусь фанатському сайті (вже й не пам'ятаю на якому), де збирається діаспора написали, що квитки можна буде забрати в готелі в Парижі у офіційної делегації. Для впевненості написав ФФУ сам - вони на диво швидко відповіли, що дійсно, така можливість існує. Одразу ж забукав квитки на Thalys - швидкісний потяг між Амстердамом і Парижем. Туди-назад за 99 євро, ще й зворотній рейс зранку і вихідний брати не треба. Букаємо хостел (дуже рекомендую - оцей, там зупинялась діаспора). Хостел знаходиться за 100м. від вокзалу Париж Північний.
Поїзд по Нідерландам їхав повільно, кілометрів 150-160. Але на території Бельгії і вже після Брюсселю врубав десь всі 300. Реально швидко їхав. Інтернету безкоштовного не було, але були зручні крісла. І ось вокзал Париж Північний:
Вокзал тупиковий. А ще мене вразило дублювання написів англійською мовою, я вже мовчу про німецьку.
Ми швидко вписались в хостелі і пішли блукати містом. Для цього ми купили добовий квиток на 2 зони, якщо я не плутаю, щось в районі 6 євро. Коли ми намагались розібратись з автоматом до нас підійшла дівчина і англійською запитала, чи потрібна нам допомога. Ми відмовились.
-Ви росіяни?
-Ні, ми з України.
-О, сьогодні нам нічого не світить, Україна виграє.
Тоді ми ще розділяли її оптимізм. Отже, Париж - пішли фоткатись на фоні традиційних places of interest:
Далі пішли в готель, де мали лежати наші квитки.
Тут нас чекав сюрприз - виявилось, що квитки роздала не представник делегації, а дівчина на рісепшені. Мені байдуже, але виявилось, що наші квитки вже хтось забрав, мені навіть назвали ім'я цієї людини: щось британське.
- І що, ви його не попросили показати вам якесь доручення (сайт ФФУ вимагав це)
- Ні, ми самі здивувались, але ваші (ФФУ) сказали - віддавайте людям квитки без зайвих питань.
Це загадковий британець навіть залишив їм якийсь лівий номер телефону, за яким вони пробували його визвонити:
-Почекайте, будь-ласка, ну не може ж таке бути, щоб квитки забрала стороння людина.
Оскільки на тому боці ніхто не брав слухавки в нас взяли номер мобільного і попросили зачекати. Пообіцяли з'ясувати. Ми й собі пішли до представника ФФУ (квитки виявляється можна було купити і в Парижі і не треба було заморочуватись з проплатою), який якраз барижив квитками за готівку. До честі ФФУ представник нас уважно вислухав, записав наші імена і пообіцяв розібратись. А ми, щоб не втрачати час пішли гуляти під Ейфелеву вежу:
Під вежею ми допомогли якомусь дідусю, який впав встати на ноги. Дідусь навіть подякував нам англійською. Взагалі, я не відчував себе, як в Льєжі - навколо всі розуміли англійську. А ще у них там метро на естакадах, як у Нью-Йорку. Часу залишалось обмаль і ми поїхали назад до готелю. Тут нас чекав сюрприз - менеджер особисто вибачивсь за провтик, але квитків нам ніяких не дав, а попросив зачекати представника федерації ("вони обідають"). Півгодини нервового чекання, півгодини роздумів "дадуть, чи не дадуть". Врешті-решт прийшов чемний дядечко, з яким ми вже спілкувались до цього і дав нам два квиточки в той же сектор. Хууух! Ми пішли їсти і на футбол.
До стадіону їхали місцевою приміською електричкою практично без зупинок (з Парижу Північного). Наші квитки по місту покривали цю подорож.
Красень Стад-де-Франс. Чули б ви, як вони співають...
А далі було три пропущених м'яча і важкий похід від стадіону до станції в натовпі, який радів перемозі своєї збірної. Французи співали "0-1, 0-2, 0-3", ми йшли мовчки. У вагоні ми притулились до якихось діаспорян з Британії, які теж пробивали цей виїзд. Три покоління - дід, батько, син. Дід з нами спілкувавсь українською, я його тролив Януковичем і тому подібним Юго-Востоком. Дід відповідав:
-Хлопці, але ви ж мені там дивіться!
Майже всі наші зекономили на хостелі і збирались провести ніч у святкуванні, поразки не вписувалась в їхні плани. Але вони все одно пішли тусити ніч в центрі. На їх біду в ту ніч ще грала збірна Алжиру, вона пройшла далі і по всім вулицям їздили гарячі південні хлопці і заряжали "Алжиррррр!"
Ми ж пішли в паб при хостелі. Барвумен:
-Why are you so sad?
-Don't ask...
-Что, проиграли ваши?
-Бля....
Два сидра, душ і я пішов спати, завтра в 6.00 поїзд до Амстердаму. З хорошого - там щось сталось на колії і поїзд замість їхати до аеропорту поїхав через станцію поруч з нашим офісом. Перед цим по вагонам пройшлись кондуктори і компенсували людям добирання до аеропорту. Але нам це було тільки на руку.
Отакоє от...