Цюрих (Швейцарія)
Як я вже згадував у минулому дописі, ціни на залізничні перевезення в Швейцарії нагадують ціни на авіаційні перевезення в Україні. В планах нашої мандрівки було ще відвідати найбільше місто країни - Цюрих, але закрадались сумніви, чи варто витрачати під це діло стільки грошей (квиток туди-назад за людину в районі 56 євро). Врешті-решт вирішили поїхати і не прогадали: Цюрих виявивсь дуже гарним містом. Це стало зрозуміло ще не вокзалі. Вікітревел стверджує, що вокзал Цюриха - найбільший за кількістю прибуттів та відправлень потягів на день в світі. Але я вже десь читав таке і про Grand Central Terminal у Нью-Йорку і, здається, про головний вокзал у Берліні. Якби воно не було - вокзал справді величезний:
Не всі платформи розташовані підряд, деякі знаходяться трошки в стороні (як от наша). Чимось схоже на вокзал Мюнхену, напевно, так легше розділити потяги, для яких Цюрих початковою-кінцевою станцією від "проходящих". Як видно з малюнку - на вокзалі є колії 51-54. Таблички блакитні, а не темно сині, і цим схожі на нідерландські:
Швейцарія - це бренд якості і надійності - тільки тут я бачив у локомотива на морді тавро національної приналежності. А ще це багатомовна країна, тому збоку абревіація залізничного відомства на німецькій і французькій (з іншого мало би бути на італійській).
Всередині вокзального терміналу - величезна площа, високий дах, майже порожньо по центру (бо, чомусь, огроджено стрічкою). Прямо перед вами славнозвісний швейцарський залізничний годинник, дизайн якого Apple запозичив (не безкоштовно) для iPhone.
На вокзалі в туристичному бюро я взяв безкоштовну карту і ми почухали по намальованому на ній маршруту. Цюрих, це ідилічні зелені газони з пам'ятниками якимось просвітителям і офісами глобальних корпорацій (в Цюриху їх навалом) на фоні:
Не знаю, що це таке, але гарно:
Магазин хронометрів має власний годинник з цілою батареєю дзвоників:
Типовий цюріський будинок в центральній частині міста:
Будинок на набережній - такий розпис ми вже бачили в Баварії та Австрії. Окрім традиційного сюжету - "гуцул пасе вівці" ми бачимо ще й елементи марінізму - рибалку на човні. Це не дивно, адже будинок знаходиться на набережній річки Ліммат, яка за кілометр відціля впадає в Цюріхське озеро:
Одна з класних фішок міст за межами Нідерландів - це те, що в них є "рельєф": можна вилізти на якийсь горб і пофоткати дахи будинків, вулиці, мости зверху. Одна з класних фішок Європи - це те, що такі горби не забудовані якимись псевдо-елітними багатоповерхівками, а відведені під парки і зони комунального дозвілля і відпочинку. Так було в Розовому саду Берна, так і в Цюриху.
Я би не сказав, що Цюрих зовсім не будується, погляньте, скільки кранів на фото, але при цьому є отакі гарні скверики з яких видно всю красу міста:
Довелось трохи полазити з дитячим возиком, але для нас це не вперше, та й додає якогось драйву пішохідного туризму до звичайного сіті-тріпу. На маленьких вуличках Цюриху стоять будинки, де тусили відомі товариші, наприклад - Гете:
А тут жив більше року, цитата: "фюрер російської революції Ленін". В мене на роботі є росіянин, який теж бував в Цюриху і не розуміє, як людина після такої краси поїхала робити криваву революцію. Я правильно розумію, що в Харкові єврей Гєпа захищає від Свободи пам'ятник фюреру?
Як і в Берні, тут багато веж з годинниками. А ще нам дуже пощастило з погодою:
Це вже інший годинник, але вони схожі.
Азіаточка позаду мене намагалась сфоткати саму себе зі штативу. Мені вже шкода її хлопця, якщо такий з'явиться - процес явно затягувавсь:
Отак потихеньку ми вийшли до Цюріхського озера. По ньому курсують рейсові кораблі в режимі громадського транспорту. На них дійсні всі муніципальні проїзні. Курсують по колу причалюючи кожних кілька кілометрів до берегу, висаджуючи і забираючи пасажирів. Ми купили квиток на "маленьке коло" - тривалістю півтори години і ціною щось в районі 8 франків (трошки більше 6 євро). Погода була сонячна і можна було сидіти на відкритій палубі:
Десь тут будинки українських олігархів - передмістя Цюріха вздовж озера дуже популярні серед "бамонду" та "іліти":
Після подорожі кораблем ми ще трохи погуляли іншим берегом річки, але, оскільки перед цим я забув зарядити фотоапарат, фоток ви не побачите. Нам дуже сподобалось озеро - того дня на набережній було багато людей, адже це був вихідний (понеділок по Великодню у західних церков). Цюрих однозначно - must see.
Не всі платформи розташовані підряд, деякі знаходяться трошки в стороні (як от наша). Чимось схоже на вокзал Мюнхену, напевно, так легше розділити потяги, для яких Цюрих початковою-кінцевою станцією від "проходящих". Як видно з малюнку - на вокзалі є колії 51-54. Таблички блакитні, а не темно сині, і цим схожі на нідерландські:
Швейцарія - це бренд якості і надійності - тільки тут я бачив у локомотива на морді тавро національної приналежності. А ще це багатомовна країна, тому збоку абревіація залізничного відомства на німецькій і французькій (з іншого мало би бути на італійській).
Всередині вокзального терміналу - величезна площа, високий дах, майже порожньо по центру (бо, чомусь, огроджено стрічкою). Прямо перед вами славнозвісний швейцарський залізничний годинник, дизайн якого Apple запозичив (не безкоштовно) для iPhone.
На вокзалі в туристичному бюро я взяв безкоштовну карту і ми почухали по намальованому на ній маршруту. Цюрих, це ідилічні зелені газони з пам'ятниками якимось просвітителям і офісами глобальних корпорацій (в Цюриху їх навалом) на фоні:
Не знаю, що це таке, але гарно:
Магазин хронометрів має власний годинник з цілою батареєю дзвоників:
Типовий цюріський будинок в центральній частині міста:
Будинок на набережній - такий розпис ми вже бачили в Баварії та Австрії. Окрім традиційного сюжету - "гуцул пасе вівці" ми бачимо ще й елементи марінізму - рибалку на човні. Це не дивно, адже будинок знаходиться на набережній річки Ліммат, яка за кілометр відціля впадає в Цюріхське озеро:
Одна з класних фішок міст за межами Нідерландів - це те, що в них є "рельєф": можна вилізти на якийсь горб і пофоткати дахи будинків, вулиці, мости зверху. Одна з класних фішок Європи - це те, що такі горби не забудовані якимись псевдо-елітними багатоповерхівками, а відведені під парки і зони комунального дозвілля і відпочинку. Так було в Розовому саду Берна, так і в Цюриху.
Я би не сказав, що Цюрих зовсім не будується, погляньте, скільки кранів на фото, але при цьому є отакі гарні скверики з яких видно всю красу міста:
Довелось трохи полазити з дитячим возиком, але для нас це не вперше, та й додає якогось драйву пішохідного туризму до звичайного сіті-тріпу. На маленьких вуличках Цюриху стоять будинки, де тусили відомі товариші, наприклад - Гете:
А тут жив більше року, цитата: "фюрер російської революції Ленін". В мене на роботі є росіянин, який теж бував в Цюриху і не розуміє, як людина після такої краси поїхала робити криваву революцію. Я правильно розумію, що в Харкові єврей Гєпа захищає від Свободи пам'ятник фюреру?
Як і в Берні, тут багато веж з годинниками. А ще нам дуже пощастило з погодою:
Це вже інший годинник, але вони схожі.
Азіаточка позаду мене намагалась сфоткати саму себе зі штативу. Мені вже шкода її хлопця, якщо такий з'явиться - процес явно затягувавсь:
Отак потихеньку ми вийшли до Цюріхського озера. По ньому курсують рейсові кораблі в режимі громадського транспорту. На них дійсні всі муніципальні проїзні. Курсують по колу причалюючи кожних кілька кілометрів до берегу, висаджуючи і забираючи пасажирів. Ми купили квиток на "маленьке коло" - тривалістю півтори години і ціною щось в районі 8 франків (трошки більше 6 євро). Погода була сонячна і можна було сидіти на відкритій палубі:
Десь тут будинки українських олігархів - передмістя Цюріха вздовж озера дуже популярні серед "бамонду" та "іліти":
Після подорожі кораблем ми ще трохи погуляли іншим берегом річки, але, оскільки перед цим я забув зарядити фотоапарат, фоток ви не побачите. Нам дуже сподобалось озеро - того дня на набережній було багато людей, адже це був вихідний (понеділок по Великодню у західних церков). Цюрих однозначно - must see.