Корсунь-Шевченківський котел 1944 року (Закінчення)
(e) Підведення підсумків: «Ні Сталінграду на Дніпрі»
Американський військовий історик Дуглас Е. Неш справедливо назвав свою працю про Черкасько-Корсунську битву «Ніякого Сталінграда на Дніпрі» [1], заперечуючи таким історикам, як Сергій Смирнов, автор «Сталінграда на Дніпрі» [2]. Пропаганда сталінської епохи створювала картину другого Сталінграда, до якого особливо прив'язувався Конєв, насамперед переможець у битві[3]. Ще в 1972 році він стверджував у своїх мемуарах, що «жоден німецький солдат [...] не прорвався ні на зовнішньому, ні на внутрішньому фронті» [4].
Насправді Черкаси-Корсунь остаточно провалилася як битва на оточення. 16-17 лютого, ще вдалося вирватися 36.262 чоловікам[5], а до 11 лютого було вивезено 4.161 поранених[6]. Це означало, щонайменше 40.423 чоловіки були врятовані. Відповідно до остаточного звіту армійського медичного офіцера, втрати групи Штеммермана в боях у оточені та під час прориву склали 3.000 «загиблих» і близько 10.000 зниклих безвісти [7]. Таким чином, твердження Конєва про те, що в пастку потрапили 130 тис. чоловік, належить до сфери фантазії [8].
З 1 по 20 лютого під час удару по переважаючим силам кількох радянських танкових армій III. Panzer Corps втратив 559 убитих, 347 зниклих безвісти та 2252 поранених [9]. Кількість танків і штурмових гармат, втрачених у лютому, здається надзвичайно високою - 156 [10], особливо тому, що цифра, наведена в початкових звітах, була набагато нижчою. Пояснення полягає в тому, що лише близько 30% було знищено вогнем противника (включно з мінами), тоді як більшість були підірвані самими німцями, часто через кілька днів, оскільки врятувати їх виявилося неможливим через технічні дефекти або тому, що вони глибоко загрузли в багнюці.[11]
Як наголошується в повідомленні штабного офіцера, відповідального за протитанковий бій, майже всі пошкоджені машини «не обов’язково були б списані, якби вчасно було забезпечено достатні транспортні ресурси».[12] Schwere Panzer regiment Bäke, розгорнутий на вістрі клина прориву, втратив 23 «Пантери», з яких тільки чотири були підбиті вогнем противника, а також сім «Тигрів», лише один з яких був знищений радянською гарматою.[13] У той же час цей полк, застосовуючи в середньому десяток «Тигрів» або «Пантер» кожного разу, знищив загалом 268 радянських бойових машин [14]. Наскільки можна судити з уривків збереженої документації, втрати XXXXVII. Panzer Corps, розташованого західніше, були мінімальними. У будь-якому випадку він мав небагато бойових машин і в основному використовувався в статичному бою (обороні).
У битві у Черкасько-Корсунському котлі Червона Армія, за власними даними, втратила 80.188 чоловік, з них 24.286 убитими або зниклими безвісти[15]. І тут, як завжди, коли були великі втрати бронетехніки, жодних радянських цифр не було зафіксовано. Тому слід звертатися до німецьких звітів, які були надзвичайно надійними на цьому етапі війни через обмеження на розпізнавання влучень. З 4 по 19 лютого, за німецькими повідомленнями, було знищено 728 радянських танків і штурмових гармат (САУ), а також 600 протитанкових гармат і 150 армійських гармат.[16] Тільки III. Panzer Corps знищів 606 танків та САУ, 336 протитанкових гармат і 71 армійських гармату [17].
З радянського боку слід зазначити, що на момент цієї битви оперативно-тактична майстерність Червоної Армії далеко не досягла того рівня, якого вона досягла наступного літа, наприклад під час операції «Багратіон». Тим не менш, битва у Черкасько-Корсунському оточені продемонструвала явний прогрес порівняно з попередніми радянськими операціями, що відбилося, зокрема, на ролі 5 гв.ТА. Зазвичай широкомасштабні операції завжди проводилися разом із загальновійськовими (піхотними) арміями. Але в даному випадку тактичний прорив був здійснений тільки бронетанковими частинами. Подальший наступ також був виключно танковою операцією. Як тільки було встановлено з’єднання з передовою частиною 6-ї ТА, кліщі замкнулися. Радянським військам вдалося захопити в пастку два німецькі корпуси і відкрити пролом у фронті шириною 100 кілометрів. Але тут Ставка припустилася рішучої помилки. Замість того, щоб просуватися вглиб і відкидати німецькі війська, радянські бронетанкові частини перейшли до оборони. З оперативної точки зору це був явно ретроградний крок у порівнянні зі Сталінградом. Під Сталінградом наступ було продовжено, а фронт був відкинутий на 150 кілометрів на захід, у результаті чого згодом німецькі війська допомоги могли наблизитися не ближче ніж на 50 кілометрів. У районі Черкаси-Корсунь, навпаки, III. Panzer Corps на початку атаки був лише за 40 кілометрів від осередку і, незважаючи на дуже несприятливі умови місцевості, зміг підійти на кілька кілометрів до оточених військ, тим самим зробивши можливий прорив.[18] До помилки Ставки додалася серйозна помилка командуючого 2-м Українським фронтом Конєва. Перегрупування, яке він наказав, суперечило намірам Жукова, створило велику плутанину та відкрило прогалину, через яку німецькі війська змогли втекти.
Радянська пропаганда святкувала перемогу у битві, як повну перемогу, в ході якої не врятувався жоден німець. Генерал Конєв став першим командувачем фронтом, удостоєним звання маршала Радянського Союзу під час війни[19]. Жуков з гіркотою коментував у своїх спогадах: «18 лютого наша столиця салютувала військам 2-го Українського фронту. Про бійців 1-го Українського фронту не було сказано жодного слова. Я вважаю це непробачною помилкою з боку Верховного Головнокомандувача[20]. Червона армія втратила чудову можливість. Здобич втекла. «Канни під Корсунем» не було».
Черкасько-Корсунь була однією з найдивніших за сприйняттям битв війни, адже німецька пропаганда теж святкувала її як перемогу. Для цього не було жодних підстав, і це не був славетний розділ у кар’єрі фельдмаршала фон Манштейна. Головна провина за поразку, безсумнівно, лежала на Гітлері, який наполягав на утриманні виступу будь-якою ціною, всупереч вимогам своїх генералів, навіть коли оточення було неминучим. Проте в ретроспективі спроба оточити радянські війська, що оточували, шляхом складного маневру замість того, щоб вести наступ прямим шляхом, можна вважати помилкою. Таким чином Манштейн дотримувався основної вимоги Гітлера і навряд чи міг передбачити раптову зміну погоди, яка зробила дороги на деякий час майже непроїзними. Проте він надто довго дотримувався початкового плану танкової атаки в напрямку Медвина. У результаті останній наступ на Лисянку розпочався лише через сім днів після першої спроби атаки та через 14 днів після оточення. І тому контратака, замість того, щоб наносити ворогові удари в тил або у фланг, як це зазвичай робилося, була спрямована фронтально проти його новоствореного фронту.
Після прориву з оточення війська Stemmermann Group дізналися, що на батьківщині контрнаступ під Черкасами пишно відзначають як «велику перемогу». Пропагандистська машина знову спотворила факти та перевернула їх з ніг на голову. Преса переказувала повідомлення штабу фюрера: «Війська, відрізані там з 28 січня […], відбили напад значно переважаючих сил противника в героїчній битві, а потім у запеклій битві прорвали кільце ворога. Таким чином командири та їхні війська вписали ще одну славетну сторінку в історію німецької армії, ще один яскравий приклад героїчної витривалості, сміливого бойового духу та самовідданого товариства». [21] Генерал-лейтенант. Ворманн (Vormann), чий бронетанковий корпус марно намагався просунутись до кільця оточення, прокоментував: «Війська, які брали участь, були здивовані і не вірили, коли їм сказали, що вони здобули велику перемогу під Черкасами в Україні в 1944 році»[21].
Примітки:
• [1] This frequently cited work was published as a dissertation in 1995 in Fort Leavenworth, Kansas.
• [2] See Smirnov, Stalingrad na Dnepre.
• [3] Konev, Aufzeichnungen eines Frontoberbefehlshabers, 140, 142; Djilas, Conversations with Stalin, 46.
• [4] Konev, Aufzeichnungen eines Frontoberbefehlshabers, 134.
• [5] Final report of the Mattenklott Group, 2 Mar. 1944, fo. 23, BA-MA RH 21-1/140 a.
• [6] Ibid.; the entry for 11 Feb. 1944 in the war diary of the 1st Armoured Army’s quartermaster-general confirms that 4,154 wounded had been flown out by that date; see BA-MA RH 21-1/366,fo. 20.
• [7] Der Heeresarzt, Az.: 1335 (IIb),No. I/5214/geheim, 1 Mar. 1944, fo. 13, BA-MA RW 6/559(losses from 6 to 18 Feb.) However, this figure does not include losses of around 4,000 Sovietparamilitary auxiliaries. Originally numbering around 5,000, only 1,063 were left in the Germanunits after the battle;( Однак ця цифра не включає втрати близько 4000 радянських воєнізованих допоміжних формувань. Спочатку німецькі підрозділи нараховували близько 5.000 осіб, але після битви в них залишилося лише 1.063) see Gruppe Mattenklott: Abschluftmeldung, 2 Mar. 1944, fo. 23, BA-MA RH21-1/140 a. When the danger of encirclement loomed, the paramilitary auxiliaries left and blendedwith the civilian population. Though normally considered reliable, they were panic-stricken at thethought ofbeing taken prisoner since they, even more than the German troops, could expect no mercy.( Коли нависла небезпека оточення, воєнізовані допоміжні загони пішли та змішалися з цивільним населенням. Хоча їх зазвичай вважали надійними, вони були охоплені панікою від думки про те, що потрапили в полон, оскільки вони, навіть більше, ніж німецькі війська, не могли сподіватися на пощаду.)
• [8] On this, see the criticism in Nash, ‘No Stalingrad’, 73.
• [9] Pz.AOK 1, IIa: ‘Verlustubersicht vom 1. bis einschlieftlich 20.2.1944’, fo. 10, BA-MA RH 21-1/198.
• [10] Panzerarmee-Oberkommando 1, Stabsoffizier f Panzer-Bek., 3 Mar. 1944, ‘Panzerausfalle’, fo.42, BA-MA RH 21-1/130. Missing from the figure of 138 write-offs given here is the data for SSArmoured Division ‘Leibstandarte’, which suffered 19 write-offs (of which 10 assault guns) (У наведеній тут цифрі 138 списань відсутні дані бронетанкової дивізії СС «Leibstandarte», яка зазнала 19 списань (з них 10 штурмових гармат)., as noted inan earlier report: Pz.AOK 1, 28 Feb. 1944, ‘Totalausfalle’, fo. 253, BA-MA RH 21-1/129.
• [11] Attached to a 1st Armoured Army file is a map on which all write-offs in the Lisyanka area aremarked. However, all armoured vehicle losses are shown (incl. infantry fighting vehicles, armouredreconnaissance vehicles, armoured transport vehicles, etc.) Of all the vehicles written off, 75 were lostowing to enemy action, whereas 142 had to be blown up (До файлу 1PanzerArmee додається карта, на якій позначені всі списання в районі Лисянки. Проте показані всі втрати бронетехніки (включаючи БМП, БТР розвідки, транспортні БТР тощо). З усіх списаних машин 75 було втрачено внаслідок дій противника, тоді як 142 довелося підірвати.) by the German troops themseves: appendix toGen.Kdo. III. Pz.Korps IaNo. 363/44 g., 28 Feb. 1944, BA-MARH 21-1/130.
• [12] Panzerarmee-Oberkommando 1, Stabsoffizier f Panzer-Bek., 3 Mar. 1944: ‘Panzerausfalle’, fo.42), BA-MA RH 21-1/130.
• [13] ‘Verluste und Bergung von Panzern und Groftwaffen (22.2.1944)’, fo. 138, BA-MA RH 21-1/129; Pz.AOK. 1, 28 Feb. 1944: ‘Totalausfalle’, fo. 253, BA-MA RH 21-1/129; ‘Ausfalle’ (table),appendix to Stopak No. 349/44 geh., 3 Mar. 1944, fo. 44, BA-MA RH 21-1/130.
• [14] For that exploit Lt.-Col. Bake was awarded the Iron Cross with Oak Leaves and Swords(За той подвиг підполк. Баке був нагороджений Залізним хрестом з дубовим листям і мечами); seeRubbel, Tiger-Abteilung 503, 195. From 24 January to 21 February 1944, Heavy Artillery RegimentBake reportedly destroyed some 500 Soviet tanks and assault guns (За повідомленнями, з 24 січня по 21 лютого 1944 року важкий артилерійський полк Баке знищив близько 500 радянських танків і штурмових гармат.); see Schadewitz, ‘Die Rettung der35 000’, 1, BA-MA Msg 2/4396.
• [15] Grif sekretnosti sniat, 227.
• [16] Wehrmacht report of 20 Feb. 1944, quoted in Jahnke, Der Kessei von Tscherkassy, 153;Vormann, Tscherkassy, 128; Manstein, Veriorene Siege, 584.
• [17] KTB 1. Panzerarmee, 18 Feb. 1944, fo. 157, BA-MARH 21-1/122; Appendix A: ‘Schilderungder Feindlage vor III. Panzerkorps vom 3.2. bis 18.2.1944’, 4, BA-MA RH 21-1/181; KTBIII. Panzerkorps, 18 Feb. 1944, 470, fo. 236), BA-MA RH 24-3/107; III. Pz.Korps, Abt. Ic, 18Feb. 1944, fo. 293, BA-MA RH 24-3/112.
• [18] Nash, ‘No Stalingrad’, 149-50.
• [19] At the same time, the commander-in-chief of 5th Guards Armoured Army, P. A. Rotmistrov,was promoted to marshal of armoured troops.( Одночасно командувач 5-ю гвардійською бронетанковою армією П. А. Ротмістров отримав звання маршала бронетанкових військ).
• [20] Zhukov, Erinnerungen (8th edn.), 227. 3 Quoted in Vormann, Tscherkassy, 127.
[21] 362 Ibid. 128.
Бої під час відступу 4. Panzerarmee на північній Україні з кінця січня до квітня 1944
Дилема гітлерівського оперативного командування влучно підсумовується наступним спостереженням: «Гітлер вчинив стратегічний «смертний гріх», взявши за головну оперативну мету космос, а не ворожі сили, які потрібно було бити, де б вони не були».[1] Переслідуючи цю мету, ціна, яку йому довелося заплатити за утримання передових виступів, які було важко захистити, була занадто високою. Втрати, понесені під Черкасами-Корсунем, «вдарилися по всій військовій економіці»[2]. Але ця помилка вплинула не лише на безпосередньо зацікавлений сектор. Оскільки Heeresgruppe Süd довелося зосередити всі свої резерви в центрі фронту під Корсунем, обидва крила залишилися відкритими. Але Червона Армія була настільки сильною чисельністю, що змогла провести два наступи і на флангах.
30 січня 3-й і 4-й Українські фронти розпочали Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію[3]. Понад 700 тис. вояків атакували відкриту 6 Armee в вигині Дніпра[4]. Отже, 2 лютого 6 Armee була перепідпорядкована Heeresgruppe «А», яка тоді складалася, по суті, лише з 17 Armee (закритої в Криму). Heeresgruppe Süd, однак, тепер довелося зіткнутися з проблемою прориву на правому фланзі, де наступаючі радянські війська досягли Інгульця наприкінці лютого. Знову була заплачена ціна за відмову Гітлера залишити неприпустимий виступ. 6 Armee ледь вдалося вийти з оточення.
Ще більша проблема виникла на північному крилі, де восени 1943 року на німецькому фронті було утворено розрив між 4. Panzerarmee та її сусідом зліва, Heeresgruppe «Nord». Ширина розриву становила понад 100 кілометрів, і нейтральну зону на південь від Прип’яті можна було лише тримати під наглядом, але не захищати. Крім того, значні масиви прип’ятських болот, що простяглися зі сходу на захід, контролювали партизани. Фельдмаршал фон Манштейн сприймав розрив як «смертельну небезпеку», яка в довгостроковій перспективі мала призвести до краху його групи армій [5]. Це спровокувало б противника просуватися на захід через пролом, а потім відхилятися на південь, щоб «розпочати широкомасштабний фланговий рух протии 4. Panzerarmee, що було б синонімом обходу всієї Heeresgruppe Süd [6]. Манштейн залишався переконаним, що «це питання, як ніколи, судилося вирішити на північному крилі». Прорив ворога на південному крилі був «меншим злом», тоді як «оперативні наслідки» прориву на північному крилі були «не меншим злом» для крила і «були б непоправним». З цієї причини він знову вимагав від Гітлера, щоб 17 Armee, яка була закрита в Криму і без користі стояла осторонь, була вставлена в розрив між двома групами армій [7]. Для диктатора, однак, володіння півостровом (що було неспроможним у довгостроковій перспективі) було стратегічною химерою, яка мала пріоритет над усіма оперативними потребами. В результаті 17 Armee опинилася в Криму в добровільному ув'язненні і мала взяти на себе відповідальність за його оборону.
Примітки:
• [1] Rieker, Ein Mann verliert einen Weltkrieg, 296.
• [2] Tippelskirch, Geschichte des Zweiten Weltkrieges,372.
• [3] See Part IV, Chapter IV.
• [4] Geschichte des zweiten Weltkrieges 1939-1945, viii. 98.
• [5] Manstein, Verlorene Siege, 576 , 5 78. 368 Ibid. 587.
• [6] 369 Ibid. 589; see also 591. 370 Ibid. 596.
• [7] Ibid. 569-72, 578, 588.
Уривок для перекладу взято з «III.Army Group South’s Withdrawal Operations in the Ukraine» by Karl-Heinz Frieser.
https://ebrary.net/116774/political_science/breakout_cherkassy_korsun_pocket_january_february_1944
Американський військовий історик Дуглас Е. Неш справедливо назвав свою працю про Черкасько-Корсунську битву «Ніякого Сталінграда на Дніпрі» [1], заперечуючи таким історикам, як Сергій Смирнов, автор «Сталінграда на Дніпрі» [2]. Пропаганда сталінської епохи створювала картину другого Сталінграда, до якого особливо прив'язувався Конєв, насамперед переможець у битві[3]. Ще в 1972 році він стверджував у своїх мемуарах, що «жоден німецький солдат [...] не прорвався ні на зовнішньому, ні на внутрішньому фронті» [4].
Насправді Черкаси-Корсунь остаточно провалилася як битва на оточення. 16-17 лютого, ще вдалося вирватися 36.262 чоловікам[5], а до 11 лютого було вивезено 4.161 поранених[6]. Це означало, щонайменше 40.423 чоловіки були врятовані. Відповідно до остаточного звіту армійського медичного офіцера, втрати групи Штеммермана в боях у оточені та під час прориву склали 3.000 «загиблих» і близько 10.000 зниклих безвісти [7]. Таким чином, твердження Конєва про те, що в пастку потрапили 130 тис. чоловік, належить до сфери фантазії [8].
З 1 по 20 лютого під час удару по переважаючим силам кількох радянських танкових армій III. Panzer Corps втратив 559 убитих, 347 зниклих безвісти та 2252 поранених [9]. Кількість танків і штурмових гармат, втрачених у лютому, здається надзвичайно високою - 156 [10], особливо тому, що цифра, наведена в початкових звітах, була набагато нижчою. Пояснення полягає в тому, що лише близько 30% було знищено вогнем противника (включно з мінами), тоді як більшість були підірвані самими німцями, часто через кілька днів, оскільки врятувати їх виявилося неможливим через технічні дефекти або тому, що вони глибоко загрузли в багнюці.[11]
Як наголошується в повідомленні штабного офіцера, відповідального за протитанковий бій, майже всі пошкоджені машини «не обов’язково були б списані, якби вчасно було забезпечено достатні транспортні ресурси».[12] Schwere Panzer regiment Bäke, розгорнутий на вістрі клина прориву, втратив 23 «Пантери», з яких тільки чотири були підбиті вогнем противника, а також сім «Тигрів», лише один з яких був знищений радянською гарматою.[13] У той же час цей полк, застосовуючи в середньому десяток «Тигрів» або «Пантер» кожного разу, знищив загалом 268 радянських бойових машин [14]. Наскільки можна судити з уривків збереженої документації, втрати XXXXVII. Panzer Corps, розташованого західніше, були мінімальними. У будь-якому випадку він мав небагато бойових машин і в основному використовувався в статичному бою (обороні).
У битві у Черкасько-Корсунському котлі Червона Армія, за власними даними, втратила 80.188 чоловік, з них 24.286 убитими або зниклими безвісти[15]. І тут, як завжди, коли були великі втрати бронетехніки, жодних радянських цифр не було зафіксовано. Тому слід звертатися до німецьких звітів, які були надзвичайно надійними на цьому етапі війни через обмеження на розпізнавання влучень. З 4 по 19 лютого, за німецькими повідомленнями, було знищено 728 радянських танків і штурмових гармат (САУ), а також 600 протитанкових гармат і 150 армійських гармат.[16] Тільки III. Panzer Corps знищів 606 танків та САУ, 336 протитанкових гармат і 71 армійських гармату [17].
З радянського боку слід зазначити, що на момент цієї битви оперативно-тактична майстерність Червоної Армії далеко не досягла того рівня, якого вона досягла наступного літа, наприклад під час операції «Багратіон». Тим не менш, битва у Черкасько-Корсунському оточені продемонструвала явний прогрес порівняно з попередніми радянськими операціями, що відбилося, зокрема, на ролі 5 гв.ТА. Зазвичай широкомасштабні операції завжди проводилися разом із загальновійськовими (піхотними) арміями. Але в даному випадку тактичний прорив був здійснений тільки бронетанковими частинами. Подальший наступ також був виключно танковою операцією. Як тільки було встановлено з’єднання з передовою частиною 6-ї ТА, кліщі замкнулися. Радянським військам вдалося захопити в пастку два німецькі корпуси і відкрити пролом у фронті шириною 100 кілометрів. Але тут Ставка припустилася рішучої помилки. Замість того, щоб просуватися вглиб і відкидати німецькі війська, радянські бронетанкові частини перейшли до оборони. З оперативної точки зору це був явно ретроградний крок у порівнянні зі Сталінградом. Під Сталінградом наступ було продовжено, а фронт був відкинутий на 150 кілометрів на захід, у результаті чого згодом німецькі війська допомоги могли наблизитися не ближче ніж на 50 кілометрів. У районі Черкаси-Корсунь, навпаки, III. Panzer Corps на початку атаки був лише за 40 кілометрів від осередку і, незважаючи на дуже несприятливі умови місцевості, зміг підійти на кілька кілометрів до оточених військ, тим самим зробивши можливий прорив.[18] До помилки Ставки додалася серйозна помилка командуючого 2-м Українським фронтом Конєва. Перегрупування, яке він наказав, суперечило намірам Жукова, створило велику плутанину та відкрило прогалину, через яку німецькі війська змогли втекти.
Радянська пропаганда святкувала перемогу у битві, як повну перемогу, в ході якої не врятувався жоден німець. Генерал Конєв став першим командувачем фронтом, удостоєним звання маршала Радянського Союзу під час війни[19]. Жуков з гіркотою коментував у своїх спогадах: «18 лютого наша столиця салютувала військам 2-го Українського фронту. Про бійців 1-го Українського фронту не було сказано жодного слова. Я вважаю це непробачною помилкою з боку Верховного Головнокомандувача[20]. Червона армія втратила чудову можливість. Здобич втекла. «Канни під Корсунем» не було».
Черкасько-Корсунь була однією з найдивніших за сприйняттям битв війни, адже німецька пропаганда теж святкувала її як перемогу. Для цього не було жодних підстав, і це не був славетний розділ у кар’єрі фельдмаршала фон Манштейна. Головна провина за поразку, безсумнівно, лежала на Гітлері, який наполягав на утриманні виступу будь-якою ціною, всупереч вимогам своїх генералів, навіть коли оточення було неминучим. Проте в ретроспективі спроба оточити радянські війська, що оточували, шляхом складного маневру замість того, щоб вести наступ прямим шляхом, можна вважати помилкою. Таким чином Манштейн дотримувався основної вимоги Гітлера і навряд чи міг передбачити раптову зміну погоди, яка зробила дороги на деякий час майже непроїзними. Проте він надто довго дотримувався початкового плану танкової атаки в напрямку Медвина. У результаті останній наступ на Лисянку розпочався лише через сім днів після першої спроби атаки та через 14 днів після оточення. І тому контратака, замість того, щоб наносити ворогові удари в тил або у фланг, як це зазвичай робилося, була спрямована фронтально проти його новоствореного фронту.
Після прориву з оточення війська Stemmermann Group дізналися, що на батьківщині контрнаступ під Черкасами пишно відзначають як «велику перемогу». Пропагандистська машина знову спотворила факти та перевернула їх з ніг на голову. Преса переказувала повідомлення штабу фюрера: «Війська, відрізані там з 28 січня […], відбили напад значно переважаючих сил противника в героїчній битві, а потім у запеклій битві прорвали кільце ворога. Таким чином командири та їхні війська вписали ще одну славетну сторінку в історію німецької армії, ще один яскравий приклад героїчної витривалості, сміливого бойового духу та самовідданого товариства». [21] Генерал-лейтенант. Ворманн (Vormann), чий бронетанковий корпус марно намагався просунутись до кільця оточення, прокоментував: «Війська, які брали участь, були здивовані і не вірили, коли їм сказали, що вони здобули велику перемогу під Черкасами в Україні в 1944 році»[21].
Примітки:
• [1] This frequently cited work was published as a dissertation in 1995 in Fort Leavenworth, Kansas.
• [2] See Smirnov, Stalingrad na Dnepre.
• [3] Konev, Aufzeichnungen eines Frontoberbefehlshabers, 140, 142; Djilas, Conversations with Stalin, 46.
• [4] Konev, Aufzeichnungen eines Frontoberbefehlshabers, 134.
• [5] Final report of the Mattenklott Group, 2 Mar. 1944, fo. 23, BA-MA RH 21-1/140 a.
• [6] Ibid.; the entry for 11 Feb. 1944 in the war diary of the 1st Armoured Army’s quartermaster-general confirms that 4,154 wounded had been flown out by that date; see BA-MA RH 21-1/366,fo. 20.
• [7] Der Heeresarzt, Az.: 1335 (IIb),No. I/5214/geheim, 1 Mar. 1944, fo. 13, BA-MA RW 6/559(losses from 6 to 18 Feb.) However, this figure does not include losses of around 4,000 Sovietparamilitary auxiliaries. Originally numbering around 5,000, only 1,063 were left in the Germanunits after the battle;( Однак ця цифра не включає втрати близько 4000 радянських воєнізованих допоміжних формувань. Спочатку німецькі підрозділи нараховували близько 5.000 осіб, але після битви в них залишилося лише 1.063) see Gruppe Mattenklott: Abschluftmeldung, 2 Mar. 1944, fo. 23, BA-MA RH21-1/140 a. When the danger of encirclement loomed, the paramilitary auxiliaries left and blendedwith the civilian population. Though normally considered reliable, they were panic-stricken at thethought ofbeing taken prisoner since they, even more than the German troops, could expect no mercy.( Коли нависла небезпека оточення, воєнізовані допоміжні загони пішли та змішалися з цивільним населенням. Хоча їх зазвичай вважали надійними, вони були охоплені панікою від думки про те, що потрапили в полон, оскільки вони, навіть більше, ніж німецькі війська, не могли сподіватися на пощаду.)
• [8] On this, see the criticism in Nash, ‘No Stalingrad’, 73.
• [9] Pz.AOK 1, IIa: ‘Verlustubersicht vom 1. bis einschlieftlich 20.2.1944’, fo. 10, BA-MA RH 21-1/198.
• [10] Panzerarmee-Oberkommando 1, Stabsoffizier f Panzer-Bek., 3 Mar. 1944, ‘Panzerausfalle’, fo.42, BA-MA RH 21-1/130. Missing from the figure of 138 write-offs given here is the data for SSArmoured Division ‘Leibstandarte’, which suffered 19 write-offs (of which 10 assault guns) (У наведеній тут цифрі 138 списань відсутні дані бронетанкової дивізії СС «Leibstandarte», яка зазнала 19 списань (з них 10 штурмових гармат)., as noted inan earlier report: Pz.AOK 1, 28 Feb. 1944, ‘Totalausfalle’, fo. 253, BA-MA RH 21-1/129.
• [11] Attached to a 1st Armoured Army file is a map on which all write-offs in the Lisyanka area aremarked. However, all armoured vehicle losses are shown (incl. infantry fighting vehicles, armouredreconnaissance vehicles, armoured transport vehicles, etc.) Of all the vehicles written off, 75 were lostowing to enemy action, whereas 142 had to be blown up (До файлу 1PanzerArmee додається карта, на якій позначені всі списання в районі Лисянки. Проте показані всі втрати бронетехніки (включаючи БМП, БТР розвідки, транспортні БТР тощо). З усіх списаних машин 75 було втрачено внаслідок дій противника, тоді як 142 довелося підірвати.) by the German troops themseves: appendix toGen.Kdo. III. Pz.Korps IaNo. 363/44 g., 28 Feb. 1944, BA-MARH 21-1/130.
• [12] Panzerarmee-Oberkommando 1, Stabsoffizier f Panzer-Bek., 3 Mar. 1944: ‘Panzerausfalle’, fo.42), BA-MA RH 21-1/130.
• [13] ‘Verluste und Bergung von Panzern und Groftwaffen (22.2.1944)’, fo. 138, BA-MA RH 21-1/129; Pz.AOK. 1, 28 Feb. 1944: ‘Totalausfalle’, fo. 253, BA-MA RH 21-1/129; ‘Ausfalle’ (table),appendix to Stopak No. 349/44 geh., 3 Mar. 1944, fo. 44, BA-MA RH 21-1/130.
• [14] For that exploit Lt.-Col. Bake was awarded the Iron Cross with Oak Leaves and Swords(За той подвиг підполк. Баке був нагороджений Залізним хрестом з дубовим листям і мечами); seeRubbel, Tiger-Abteilung 503, 195. From 24 January to 21 February 1944, Heavy Artillery RegimentBake reportedly destroyed some 500 Soviet tanks and assault guns (За повідомленнями, з 24 січня по 21 лютого 1944 року важкий артилерійський полк Баке знищив близько 500 радянських танків і штурмових гармат.); see Schadewitz, ‘Die Rettung der35 000’, 1, BA-MA Msg 2/4396.
• [15] Grif sekretnosti sniat, 227.
• [16] Wehrmacht report of 20 Feb. 1944, quoted in Jahnke, Der Kessei von Tscherkassy, 153;Vormann, Tscherkassy, 128; Manstein, Veriorene Siege, 584.
• [17] KTB 1. Panzerarmee, 18 Feb. 1944, fo. 157, BA-MARH 21-1/122; Appendix A: ‘Schilderungder Feindlage vor III. Panzerkorps vom 3.2. bis 18.2.1944’, 4, BA-MA RH 21-1/181; KTBIII. Panzerkorps, 18 Feb. 1944, 470, fo. 236), BA-MA RH 24-3/107; III. Pz.Korps, Abt. Ic, 18Feb. 1944, fo. 293, BA-MA RH 24-3/112.
• [18] Nash, ‘No Stalingrad’, 149-50.
• [19] At the same time, the commander-in-chief of 5th Guards Armoured Army, P. A. Rotmistrov,was promoted to marshal of armoured troops.( Одночасно командувач 5-ю гвардійською бронетанковою армією П. А. Ротмістров отримав звання маршала бронетанкових військ).
• [20] Zhukov, Erinnerungen (8th edn.), 227. 3 Quoted in Vormann, Tscherkassy, 127.
[21] 362 Ibid. 128.
Бої під час відступу 4. Panzerarmee на північній Україні з кінця січня до квітня 1944
Дилема гітлерівського оперативного командування влучно підсумовується наступним спостереженням: «Гітлер вчинив стратегічний «смертний гріх», взявши за головну оперативну мету космос, а не ворожі сили, які потрібно було бити, де б вони не були».[1] Переслідуючи цю мету, ціна, яку йому довелося заплатити за утримання передових виступів, які було важко захистити, була занадто високою. Втрати, понесені під Черкасами-Корсунем, «вдарилися по всій військовій економіці»[2]. Але ця помилка вплинула не лише на безпосередньо зацікавлений сектор. Оскільки Heeresgruppe Süd довелося зосередити всі свої резерви в центрі фронту під Корсунем, обидва крила залишилися відкритими. Але Червона Армія була настільки сильною чисельністю, що змогла провести два наступи і на флангах.
30 січня 3-й і 4-й Українські фронти розпочали Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію[3]. Понад 700 тис. вояків атакували відкриту 6 Armee в вигині Дніпра[4]. Отже, 2 лютого 6 Armee була перепідпорядкована Heeresgruppe «А», яка тоді складалася, по суті, лише з 17 Armee (закритої в Криму). Heeresgruppe Süd, однак, тепер довелося зіткнутися з проблемою прориву на правому фланзі, де наступаючі радянські війська досягли Інгульця наприкінці лютого. Знову була заплачена ціна за відмову Гітлера залишити неприпустимий виступ. 6 Armee ледь вдалося вийти з оточення.
Ще більша проблема виникла на північному крилі, де восени 1943 року на німецькому фронті було утворено розрив між 4. Panzerarmee та її сусідом зліва, Heeresgruppe «Nord». Ширина розриву становила понад 100 кілометрів, і нейтральну зону на південь від Прип’яті можна було лише тримати під наглядом, але не захищати. Крім того, значні масиви прип’ятських болот, що простяглися зі сходу на захід, контролювали партизани. Фельдмаршал фон Манштейн сприймав розрив як «смертельну небезпеку», яка в довгостроковій перспективі мала призвести до краху його групи армій [5]. Це спровокувало б противника просуватися на захід через пролом, а потім відхилятися на південь, щоб «розпочати широкомасштабний фланговий рух протии 4. Panzerarmee, що було б синонімом обходу всієї Heeresgruppe Süd [6]. Манштейн залишався переконаним, що «це питання, як ніколи, судилося вирішити на північному крилі». Прорив ворога на південному крилі був «меншим злом», тоді як «оперативні наслідки» прориву на північному крилі були «не меншим злом» для крила і «були б непоправним». З цієї причини він знову вимагав від Гітлера, щоб 17 Armee, яка була закрита в Криму і без користі стояла осторонь, була вставлена в розрив між двома групами армій [7]. Для диктатора, однак, володіння півостровом (що було неспроможним у довгостроковій перспективі) було стратегічною химерою, яка мала пріоритет над усіма оперативними потребами. В результаті 17 Armee опинилася в Криму в добровільному ув'язненні і мала взяти на себе відповідальність за його оборону.
Примітки:
• [1] Rieker, Ein Mann verliert einen Weltkrieg, 296.
• [2] Tippelskirch, Geschichte des Zweiten Weltkrieges,372.
• [3] See Part IV, Chapter IV.
• [4] Geschichte des zweiten Weltkrieges 1939-1945, viii. 98.
• [5] Manstein, Verlorene Siege, 576 , 5 78. 368 Ibid. 587.
• [6] 369 Ibid. 589; see also 591. 370 Ibid. 596.
• [7] Ibid. 569-72, 578, 588.
Уривок для перекладу взято з «III.Army Group South’s Withdrawal Operations in the Ukraine» by Karl-Heinz Frieser.
https://ebrary.net/116774/political_science/breakout_cherkassy_korsun_pocket_january_february_1944