(no subject)
на барній стійці стоять-його еспресо,моє капучіно і ще щось стоїть у великому стакані,зверху багато збитих вершків. забуваюся,кривлю губи,починаю говорити настільки вони противні-ці вершки.і хто взагалі їх любить.згодом офіціант ставить перед ним його еспресо,переді мною-моє капучіно й оте з вершками зверху.говорю-я це не замовляла.він мовчить,вислухавши монолог про вершки,йому трішки незручно.бо хотів зробити мені приємне.тепер замовкаю я.мені також робиться незручно.длубаюся у вершках.пауза затягується. згадую,що з ним колись завжди дозволяла собі бути вредною і капризною.але це було колись.він ні з того ні з сього запрошує мене на вечірку,яку організовує з друзями.відразу розслабляюся і погоджуюся.паралельно думаючи,що не знаю чи піду.зауважую,що в нього червоні очі.недосипає сто відсотків-прикидаю собі в голові.за вершки вирішую ніяк не реабілітовуватися.але щось плету про його толерантність та інтелігентність всерівно.ми йдемо по калюжах.він отримує дзвінок і говорить,що гречку з мясом їв,не змерз та скоро буде дома.десять хвилин тому я говорила в трубку майже те саме.встигаю подумати-добре,що в нього і в мене все ок в житті.ми тиснемо один одному руку.відчувається,що кожен з нас радий цій випадковій зустрічі.