4 березня. ми підійшли ізза угла
І чи зробив я сьогодні хоча б щось корисного? Та вроді ні, ніхуя. Так, я поганий хлопчик. Але про це не будемо.
Не будемо про погане. Все-таки, я вірю, страшенно вірю, в силу наших думок. Хай навіть це здатність помічати негативне чи позитивне, інформаційний негативізм чи позитивізм (соціонічні значення). Хай це не магія візуалізації, все-одно, потрібна річ, я вважаю. Завжди хочу бути невиправним оптимістом, тому не будемо про негативне, а сконцентруємось на тому, що треба робити. Рано, чи пізно зроблю. Така тема, що вкінці, в один момент мене розриває, дає якесь гіпердихання і я їбашу за двох, вирішуючи проблеми, які назбирав за час бездіяльності.
Завтра на 9ту треба йти отримати диплом. І я би з радістю, але завтра один з двох тижнів, коли можна піти в воєнкомат. Він теж працює з 9тої години. Скоро треба буде виписатись, а в мене нема прописного до нього. Так діла не підуть. Треба прокинутись хоча б о 7 (хех, а якщо зауважити, що засинаю о 5, то вже це стає випробуванням). Обіцяю собі і вам, вельмишановна абстрактна публіка, що встану завтра о 7 і піду зранку в воєнкомат.
Сьогодні зустрівся з братом та його одногрупником/однокімнатником. Пішли в ботанічний сад, попили пивка. І нас побачив міліцейський патруль. Записав данні. Хз, чи матиме це якісь наслідки, але вроді все норм.
Отож...