Сон на перше лютого
Хм...
Власне, цей сон я хотів записати в щоденник, але, думаю, я ж буду розповідати про нього другу чи ще кому. Тому ліпше відразу сюди.
Атмосфера сну - постапокаліптична. Ніби в "Walking dead", але настільки пізній період, що зомбі всі повимирали.
Була в мене своя група, там було багато тней чомусь. Я ще щось там рішав з сусідньою групою, ледве не відстірав негра, що ліз цілуватися до дівчини з моєї групи, бо якась така дивна ірреальна традиція була, як вони приходили до нас, то наші дівчата з ними цілувалися. Сон жи!
Ну, але цікаве не з того починається. Жили ми в якісь будівлі з довгими кімнатами. Досить затишно. Ну і я був на подвір'ї, бдив, як то кажуть, дивився, що все було спокійно, все як у людей. І тут... бачу, а під гору (навпроти виходи із нашої будівлі була гора, невелика, але крута, всіяна кущами, і багато дерев ще) хтось дереться. Я пішов переслідувати, тихенько, тихенько, в реальності я б здивувався такий тиші, але в сні я, панімаєте, був крутим пациком, тихенько виліз, видерся на ту гору по цепу, який в низ спускався. І там була одна тян.
Тян цю я знаю в реальності. Ми з нею геть-геть посралися. Не знаю, що там вона собі думає, але мене наша реальна ситуація лише забавляє. І от, в сні вона була такою милою. Блузка якась світла і тоненька на ній. І усміхається до мене. Ну я їй посміхнувся. Ми щось далі пішли серед тих дерев, мовчки, але... відчувалася між нами глибока приязнь. Ну ми йшли і вийшли до якогось озера (на вершині гори-то), а на озері були якісь човни та підводні лодки проржавілі (на вершині гори-то), ну ми ще там заляпалися водою, би бризки були від того, що лодки, по яких ми йшли, хиталися. Важливий момент, що їй вода попала на праву грудь, а, як я казав, блузка на ній була світла і тоненька. І от, переступаючи з одного катера на іншу підводну лодку, я запропонував їй допомогу. Вона відмовилася, тому я, коли ми опинилися на тій субмарині, я давай до неї приставати: "чому ти на мене досі злишся?" (ну бо ж клятий зомбіапокаліпсис на вулиці, хоч і без зомбі!). А вона теж щось там казала. Взагалі, слів майже й не було, тільки обмін образами. Потім я її обійняв і відчув, як і моя сорочка стала мокрою, зліва. Чогось це саме різко уявилося і було класно. Не знаю. А потім я її підняв на руки і вона була геть-геть маленька (вона і в реальності) маленька. Щось ще говорив, в чомусь переконував, тримав її на своїх руках, стоячи на хиткій субмарині, на озері, що було на вершині гори
Йой... Але насправді то все було так мило. Її усмішка насамперед
До речі, бачив її нещодавно. Йду собі такий, думаю, про своє, дивлюся незфокусованим поглядом через дорогу. Бачу, хтось на мене дивиться, і цього когось починає ковбасити. Реально ковбасити. Можливо на тонких рівнях, чи як, ну але походка - точно змінилася. Бо я з це все бачив переферичним поглядом, якби нічого не змінилося, то я б і не звернув уваги. Так от, щось вона там почала ворушитися і говорити про мене хлопцю, з яким йшла. От тоді я й сфокусував на неї погляд. Дивлюся, дійсно, - вона. Ну й ладно, і почав дивитися прямо. Поки вона там на мене наговарювала своєму однокласнику "ой людоньки, ой людоньки". Кумедна.