Якби я знімав фільм...
Не впевнений, що для цього аж треба робити такий мікропост, але нехай. Вигадав я одну історійку, коли заходив в еко-маркет. Якби я знімав фільм....
Протагоніст (візуально - інтелігент, окуляри, пальто, борода, всьо як в людей) заходить в супермаркет. Надовірі холодно, сніг всякий падає, люди падають, тиск падає, вобщім - на місці не стоїмо. ГГ (головний герой) скидає шапку і, відчуває, що волосся стирчить у різні боки. Намагається його пригладити рукою в кожаній перчатці, але задіває окуляри, які летять до низу. Він їх ловить, ледве-ледве, одягає, дивиться на нього дивиться дівка. "Ватафакмазафака, чьо втикаєш, тьола?" Дивиться і мило усміхається/сміється з нього. Він у відповідь теж мило усміхнувася/засоромився від кумедності ситуації.
Власне, розходяться по своїх дорогах.
Через кілька днів/тижнів/місяців вони зустрічаються перед кабінетом якогось викладача/на заводі/на аніме-фестивалі, знайомляться. І пішло поїхало.
Кохання.
Вірші із вставками "ліміт мого серця прямує до тебе і твоєї щілинки!"/"дякую, що поділилася своїм тормозком"/"ня! ня! десу! десу!".
Врешті, вони одружилися. Вона його використовує на повну, а він її жарить в сракотан. Всі довольні.
Холівудський хеппі енд.