Сумна музика
Хах, сьогодні на психології один Жуков (??) розповідав про позитивне мислення. І от викладачка запитала, як можна людині допомогти, якщо в неї депресія/фрустраці/туга. А він і каже: "Ну, ніби, якщо він слухає емокор сумну музику, то треба йому включити веселу і активну, блаблабла і так далі і тому подібне, спробувати розвеселити".
А я сиджу і думаю, якого такого? Це неправильно! Якщо людина слухає сумну музику, то значить їй так треба, він сумблімує (перетворює) енергію своєї туги у музику замість того, щоб щось зробити кепське чи ще більше загинатися від депресії (яка від примусових смішок-ляляшок нікуди не дінеться) і гнити у самобичуванні. Емокорчик - непоганий варіант, ящітаю.
Але гаразд... Сидить сам персон і слухає музику "Не бывает столько злости, чтобы разрушить этот мир, За окном настала осень... В голове суицид... ", приходить цей Жук (моделюю ситуацію) і вмикає "щось веселе" (надто абстрактна категорія). Ця персона відчуває від цього цілком зрозумілий нестерпний (аж фізичний) емоційий біль. "Веселяться вони. ТЬЩТНО БІТІЙО!" Він іде в туале, беручи ніж і ріже собі стегно (щоб ніхто не помітив цього), ніж - тупий, тому доводиться наносити різкі і швидкі порізи, величину і глибину яких важко контролювати.
Коли він вдовільняється, вертається до "веселощів". Він задоволений - нога поколює і пульсує, відчувається, як кров повільно і лоскітно стікає униз, поволі охолоджуючись, відчувається, як вона висихає, утворюючи панцир, що обмежує еластичність і шкіри. Він буде радий. Бо зумів зберегти/переправити енергію своєї туги. Виграв собі ще кілька днів життя. Адже й музика - теж була всього лише наслідком, а не причиною. Усюди завжди важливо правильно визначити наслідок і причину, що і як пов'язане. Не всі зв'язки є двохсторонніми.
Я думав, що отримаю певні навички соціалізації, пішовши на роботу. А це виявилося переступанням через себе, самокатуванням. Якось так. Хоча я й звинувачую себе у ліні та всьому іншому, теж якась ознака самокатування. Якось в минулому я поривався називати себе емоційним мазохістом. Дарма. Зараз хочеться вечірки, але... чи комфортно мені там буде?
Люблю торкатися. І коли мене торкаються. Але й водночас відчуваю від цього певну некомфортну біль. Хмм... До речі, в дотиках є теж певна терапія. Але це мистецтво торкатися ненав'язливо...
НАМАСТЕ!