а коли мені тяжко на душі, я просто йду. кудись. без особливих намірів. поки в голові не стане майже зовсім порожньо. писання віршів не рятує. взагалі, як я з часом помітив, будь-яке думання лише ускладнює ситуацію. хоча навчитися не-думати для мене виявилося набагато складніше, ніж я думав. але це єдине, від чого справді стає легше
думаю, що сенс не в тому, аби постійно чи тимчасово перебувати в не-думанні, а щоб вміти перемикатися між думанням-недуманням за власним бажанням. і тим самим запобігти перегріву сірої речовини, стресам, депресії і тп) якщо ціль саме така, то кастанеда - це те, що треба. хоча, в принципі,в кожній релігії є власна методика не-думання. але якщо ціль, наприклад, стати і бути поетом, то без перманентних страждань просто не обійтись. про це дуже класно пише мішель уельбек. рекомендую ознайомитися Мишель Уэльбек Оставаться живым http://lib.rus.ec/b/312821/read#t1
поет - це, по-суті, той самий містик, в арсеналі котрого лише один засіб/спосіб - страждання. поет страждає добровільно, свідомо, і саме в цьому його СИЛА, саме це і робить його не звичайним смертним, а містиком. поет-містик не тікає від страждання, а, навпаки, приймає його з простертими обіймами, і (о диво!) відбувається щось зовсім протилежне - страждання тоді чомусь слабне і відступає саме по собі. але це ще не все: свідоме страждання - це ще й співстраждання тим, хто страждає несвідомо. і, взагалі, співстраждання - це абсолютно самодостатня релігія, для сповідування якої потрібен мінімум і максимум водночас - бути людиною, яка вміє страждати свідомо ось така це благородна штука - бути поетом
я ж геть не поет, це просто раз захотілося... я б хотів бути прозаїком але... було б дуже претенщійно назвати це "творчою кризою", тому я не назву це ніяк.. просто не виходить. лінивий графом
поет, прозаїк, митець, творець, музикант, деміург - це все один хрін як на мене ага, і ще до попереднього, саме головне я таки опустив: співстраждання - це і є ЛЮБОВ до ближнього тепер пазл складений
Comments 7
писання віршів не рятує. взагалі, як я з часом помітив, будь-яке думання лише ускладнює ситуацію.
хоча навчитися не-думати для мене виявилося набагато складніше, ніж я думав. але це єдине, від чого справді стає легше
Reply
короткочасна зупинка внутрішня діалогу - це одне
а от не думати про... всякі речі.. неможливо
Reply
якщо ціль саме така, то кастанеда - це те, що треба. хоча, в принципі,в кожній релігії є власна методика не-думання.
але якщо ціль, наприклад, стати і бути поетом, то без перманентних страждань просто не обійтись.
про це дуже класно пише мішель уельбек. рекомендую ознайомитися
Мишель Уэльбек Оставаться живым
http://lib.rus.ec/b/312821/read#t1
Reply
дяку.
пс. за Кастанеду брався по кілька раз
десь 1,3 книги осилив
першу - двічі
Reply
поет страждає добровільно, свідомо, і саме в цьому його СИЛА, саме це і робить його не звичайним смертним, а містиком.
поет-містик не тікає від страждання, а, навпаки, приймає його з простертими обіймами, і (о диво!) відбувається щось зовсім протилежне - страждання тоді чомусь слабне і відступає саме по собі.
але це ще не все: свідоме страждання - це ще й співстраждання тим, хто страждає несвідомо. і, взагалі, співстраждання - це абсолютно самодостатня релігія, для сповідування якої потрібен мінімум і максимум водночас - бути людиною, яка вміє страждати свідомо
ось така це благородна штука - бути поетом
Reply
я б хотів бути прозаїком
але... було б дуже претенщійно назвати це "творчою кризою", тому я не назву це ніяк.. просто не виходить. лінивий графом
Reply
ага, і ще до попереднього, саме головне я таки опустив:
співстраждання - це і є ЛЮБОВ до ближнього
тепер пазл складений
Reply
Leave a comment