Павел Бондаренко: Как Сталин создал новую церковь, которая и поныне выполняет все прихоти власти
4.09.2024 23:39
В конце августа 1943 г., когда весь мир уже видел неизбежность поражения нацистов в войне, Сталин вернул из эвакуации Патриаршего местоблюстителя Сергея (Страгородского) в Москву.
Далее текст на языке оригинала.
І не просто повернув: вже 4 вересня диктатор запросив його до себе, причому не в робочий кабінет у Кремлі, а щоб цей візит не було зафіксовано документально в журналі відвідувань, - на свою дачу в Кунцево - само по собі це вже небачена честь.
Там, у неформальній атмосфері, але у присутності начальника Управління кадрів ЦК ВКП(б) Георгія Маленкова, наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії та керівників НКДБ Сталін огорошив Патріаршого місцеблюстителя пропозицією терміново, в якомога коротший термін обрати патріарха. І що Політбюро ЦК ВКП(б) з кандидатурою патріарха визначилося. Ним має бути він, Сергій.
Понад 18 років РПЦ була без патріарха, після того, як самі ж більшовики й прикінчили останнього з них - Тихона. Протягом 20 років під керівництвом Сталіна більшовики винушували митрополитів сотнями, простих попів - десятками тисяч і перетворювали храми на свинарники, овочесховища або просто підривали динамітом. І тут раптом товариша Сталіна якийсь смажений півень в район сідаліщного нерва дзьобнув...
Обговорили на тій зустрічі й деякі поточні справи. А наступного дня, вірніше, в ніч на 5 вересня, коли найбільш делікатні теми було узгоджено на дачі в Кунцево, відбувся офіційний прийом у робочому кабінеті в Кремлі. На нього було запрошено крім Сергія також та ще двох архієреїв, старих сталінських холуїв, відданих агентів НКВС - митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Симанського) та Миколу (Ярушевича), на той час митрополита Київського і Галицького.
Були присутні також Молотов, нарком державної безпеки Всеволод Меркулов та полковник держбезпеки Георгій Григорович Карпов. Присутність цього товариша дуже низького у порівнянні з іншими рангу пояснювалася просто: його знайомили з майбутніми підопічними.
Раніше Карпов був катом. У прямому сенсі цього слова - катував заарештованих. Потім став начальником церковного відділу НКВС. Тож товариш Сталін, "дозволяючи" обирати патріарха, поставив цього типа пильнувати над ним, зробивши головою новоствореної Ради у справах Російської православної церкви.
Перед головними попами РПЦ Сталін поставив завдання: у найкоротший термін (три дні) провести Собор, і щоб патріарха було обрано - як висловився комуністичний диктатор - "більшовицькими темпами". Для цього архієреїв до Москви звозили швидкісними воєнними літаками.
І холуї не підвели - вже 8 вересня патріарха було обрано. А заразом на Сергія та його оточення посипалися численні матеріальні блага: розкішна резиденція, автотранспорт, гроші, різноманітне устаткування. Само собою - численна охорона.
Так перед світом постала фактично нова Церква - сталінська. Яка й донині залишається церквою кремлівською, холуйською, яка виконує всі забаганки влади.
Спитають: а навіщо було Сталіну так поспішати у вересні 1943 року? О, друзі, тут йшла велика геополітична гра, в якій архієреям було виділено роль навіть не пішаків - коней. Троянських коней. І якщо хтось думає, що таємна нічна зустріч Сталіна з майбутнім патріархом сталася через добу після капітуляції Італії цілком випадково, через збіг у часі - той глибоко й трагічно помиляється.
