шматочок зі старого щоденника
шматочок зі старого щоденника
в тєму настроєнія
7 квітня 2004
"...Справа в тому що знов є можливість.
Можливість на що? Можливість на все. Переш за все - відкинути усі ті внутрішні (від котрих щоденно відмежовуємось, але котрі постійно з нами) гальма.
Бо потрібно. Потрібно запропонувати Наталі просто піти погуляти, а цілому двору - зібратись. Потрібно сказати Юлі, що я насправді дуже боюсь, бо хочу лише бути з нею, але не бути з нею завжди, сказати усім в універі, що вони зажерлись і зрештою розібратись навіщо живу.
Навіщо я живу?
Навіщо ходжу в універ, навіщо дивлюсь кіно і радію голам, навіщо розбираюсь, порпаюсь в собі годинами, на місяці кидаю себе в депресію, щоб потім зачаровуватись набухаючими бруньками і, най вже буде, сосками … навіщо взагалі вношу цей ніби жарт - ніби брутальну егоїстичність до самого себе і своїх думок?
Бо ж зрозуміло - жити в цьому світі, і міняти його (і себе) на краще, зрозуміти що світ не правильний і мені такого не треба може КОЖЕН. Я можу це в будь який момент. Але крім розуміння цього має бути ще розуміння що ж РОБИТИ зі світом і (що набагато важливіше) що робити з собою.
І все б добре. І зробив би як завжди - пустив б на самотік. Пустив б, як пускав до цього навчання, кохання, власний розвиток - усе. І може б знов не програв (я не знаю, тим більш не жартую, але здається що таки, поки що, не програв), але так не можна. Є два варіанти - або бути з цим світом, або не бути.
Як само не бути - я не знаю. Я й не до кінця знаю, як з ним бути, але принаймні в мене є ціла купа прикладів..."
і от ніби 7 років минуло
і навіть троха смішно
але і тоді і зараз я слухаю Цоя - алюминиевые огурцы
і тоді і зараз просто потрібно
і все те ж питання для чого живу
я щиро захоплююсь людьми, які можуть (після розпитої фляшки портвена "трі топора") чітко сформулювати для чого живуть. бо я не зміг би навіть після трьох фляшок.
в тєму настроєнія
7 квітня 2004
"...Справа в тому що знов є можливість.
Можливість на що? Можливість на все. Переш за все - відкинути усі ті внутрішні (від котрих щоденно відмежовуємось, але котрі постійно з нами) гальма.
Бо потрібно. Потрібно запропонувати Наталі просто піти погуляти, а цілому двору - зібратись. Потрібно сказати Юлі, що я насправді дуже боюсь, бо хочу лише бути з нею, але не бути з нею завжди, сказати усім в універі, що вони зажерлись і зрештою розібратись навіщо живу.
Навіщо я живу?
Навіщо ходжу в універ, навіщо дивлюсь кіно і радію голам, навіщо розбираюсь, порпаюсь в собі годинами, на місяці кидаю себе в депресію, щоб потім зачаровуватись набухаючими бруньками і, най вже буде, сосками … навіщо взагалі вношу цей ніби жарт - ніби брутальну егоїстичність до самого себе і своїх думок?
Бо ж зрозуміло - жити в цьому світі, і міняти його (і себе) на краще, зрозуміти що світ не правильний і мені такого не треба може КОЖЕН. Я можу це в будь який момент. Але крім розуміння цього має бути ще розуміння що ж РОБИТИ зі світом і (що набагато важливіше) що робити з собою.
І все б добре. І зробив би як завжди - пустив б на самотік. Пустив б, як пускав до цього навчання, кохання, власний розвиток - усе. І може б знов не програв (я не знаю, тим більш не жартую, але здається що таки, поки що, не програв), але так не можна. Є два варіанти - або бути з цим світом, або не бути.
Як само не бути - я не знаю. Я й не до кінця знаю, як з ним бути, але принаймні в мене є ціла купа прикладів..."
і от ніби 7 років минуло
і навіть троха смішно
але і тоді і зараз я слухаю Цоя - алюминиевые огурцы
і тоді і зараз просто потрібно
і все те ж питання для чого живу
я щиро захоплююсь людьми, які можуть (після розпитої фляшки портвена "трі топора") чітко сформулювати для чого живуть. бо я не зміг би навіть після трьох фляшок.