Смт. Коцюбинське
Селище міського типу Коцюбинське - нічим непримітний населений пункт столичного передмістя, без цікавинок та пам'яток. Без древньої історії. Та й асоціюється з непривабливими об'єктами - тюрьмою і військовими складами. Однак при цьому селище незвичне. Хоча б тому, що воно з усіх сторін оточене Києвом. Такий собі анклав Київської області. Саме тому друга особливість Коцюбинського - можливість приєднання до столиці. Так, в березні 2018 року проходили громадські слухання, на яких більшістю проголосовано за приєднання до Києва. Звернення направлено до Київради і Верховної ради. Тож було цікаво поглянути на майбутній масив Києва. Хоча оглядини відбулися не спеціально - заскочив після вилазки по колишньому арсеналу.
1. Коцюбинське - непримітне селище міського типу, яке може стати частиною Києва.
Селище, як і багато інших в цьому напрямку, виникло при прокладанні залізничничної гілки до Ковеля. Посеред лісу було збудовано роз'їзд, а з 1909 р. - станцію, при якій облаштували селище залізничників. Станція отримала назву Біличі від найближчого села, яке нині входить до складу Києва. Прикол в тому, що платформа біля масиву Біличі названа в честь сусіднього мікрорайону Академмістечко. Та продовжуємо екскурс далі...
В 1916му неподалік від станції спорудили лісопилку, яка виробляла шпали для залізниці. Для робітників були збудовані бараки. А першим будинком селища вважають помешкання лісника Куликова, який оселився в 1928 році. Трохи згодом, у 1932му, на територію сучасного Коцюбинського примусово перевезли мешканців київського хутора Берковець. Річ у тім, що їх переселили заради звільнення земель під танковий полігон. Таким чином, пристанційне селище стало називатись Новими Берківцями.
В 1941му році пристанційному селищі і території хутору Берковець, які підпорядковувались сільраді села Біличі, було надано статус селища міського типу. В 1966му смт. ім. Коцюбинського перейменовано на смт. Коцюбинське. Що цікаво, письменник Михайло Коцюбинський, на честь якого названо населений пункт, жодного разу не був в тих краях.
Стосовно територіальної приналежності, Коцюбинське, на відміну від Пущі-Водиці та інших поселень, ніколи не входило до Києва. Хоча округ передмістя підпорядковувався Київській міській раді. А вже з 1962го передали до області. Через три роки підпорядкували Ірпінській міськраді. Тож виходить, що це віддалений масив Ірпіня:) Наприклад, школи мають спільну з Ірпенем нумерацію.
2. Доїхати в Коцюбинське можна на нових незвичних маршрутках Рута-45 (на базі ГАЗону Next), яких більше нема ніде. Ексклюзив! При цьому проїзд дешевший, ніж у Києві - 7 гривень.
3. Селище розділене залізницею на дві частини: південну, переважно одноповерхову, і північну з багатоповерховою забудовою і промзоною, з якої і почав прогулянку.
4. Хоча по іншу сторону залізниці теж є промислові підприємства.
5. В лісі(!) побудували нову церкву.
6. На стіні колишнього заводу мурали з гербом Коцюбинського.
7. Старенькі післявоєнні бараки межують з багатоповерховими панельками. Нечасто таке можна побачити.
8. Ще епічнішим виглядає поєднання старої забудови і нового житлового комплексу.
9. Гіпермаркетів у селищі немає. Проте є торговий центр з мережевим супермаркетом «Фора».
10. Навіть є спеціальний знак магазину! Цікаво, а в Правилах дорожнього руху такий знак існує?
11. Напроти розташувався парк. Хоча парком його назвати складно. Більше схоже на сквер. Походу, все в цьому селищі компактне:)
12. Так званий парк - центр культурного дозвілля. Та й виглядає охайно.
13. В парку буде встановлено пам'ятник воїнам-захисникам, які відстоювали територіальну цілісність у Донецькій та Луганській областях. Це з 2014 року. Сучасна історія!
14. В центрі скверу - будинок культури. 1956 року побудови.
15. Карнизи облюбували какіші.
16. Окрім Будинку культури, в парку сквері є декілька пам'ятників.
17. Ось один з них - меморіал загиблим воїнам-односельчанам, що брали участь у Великій Вітчизняній війні.
18. Частина меморіалу - пам'ятник солдату. Дивує, що він не однотиповий, як у інших селах і смт. Київщини.
19. Поруч меморіал воїнам-односельчанам, що загинули у сучасній російсько-українській війні на Донбасі.
20. Ще один пам'ятник розташувався поза парком, біля будівлі сільради.
21. Цим пам'ятником виявився пам'ятник письменнику Михайлу Коцюбинському, на честь якого й названо селище, що й не дивно.
22. В селищі є залізнична станція «Біличі». Незрозуміло, чого не захотіли перейменовувати в Коцюбинське.
23. Вокзал станції.
24. Будівля вокзалу типова, як для Коростенського напряму. Хоча й старовинна.
25. З пішохідного мосту звичний для селищ краєвид на одноповерхову забудову.
26. З центральної вулиці південної частини Коцюбинського видно трубу котельні «Біличі».
27. Місцеві мешканки, з якими розмовляв, сказали, що в цій частині селища немає пам'ятників. Але я знайшов! Ось, монумент «Молода Україна».
28. Далі, по дорозі до церкви натрапив на ще один меморіал. От і вір після цього місцевим!
29. Це моморіал мешканцям хутора Берковець, які були примусово виселені.
30. Церква новоробна. Ще в процесі будівництва.
31. Головне перехрестя.
32. Вулиця Пономарьова, що веде до Берковців.
33. Проїжджаючи в маршрутці помітив постамент від пам'ятника. Тож вирішив сходити подивитись.
34. Але і на місці незрозуміло хто там стояв. Мабуть, Ілліч?
35. І на завершення, ракурс на будівельні майданчики. Промзона Коцюбинського активно забудовується багатоповерхівками. Тому селище розвивається.
Можна ставити відмітку про ще одне відвідане місто/смт. Київської області. Хоча для мене це не перші відвідини Коцюбинського. До цього, в 2013му заїздив до нього по роботі. Проте деякі пам'ятки стали відкриттям.
А якщо розмірковувати стосовно приєднання до Києва, то я вважаю це правильним рішенням. Коцюбинське з усіх сторін оточене Києвом і йому нікуди розростатись. Другий аргумент - воно користується київськими комунікаціями. Та й до Ірпіня далі, ніж до столиці.
1. Коцюбинське - непримітне селище міського типу, яке може стати частиною Києва.
Селище, як і багато інших в цьому напрямку, виникло при прокладанні залізничничної гілки до Ковеля. Посеред лісу було збудовано роз'їзд, а з 1909 р. - станцію, при якій облаштували селище залізничників. Станція отримала назву Біличі від найближчого села, яке нині входить до складу Києва. Прикол в тому, що платформа біля масиву Біличі названа в честь сусіднього мікрорайону Академмістечко. Та продовжуємо екскурс далі...
В 1916му неподалік від станції спорудили лісопилку, яка виробляла шпали для залізниці. Для робітників були збудовані бараки. А першим будинком селища вважають помешкання лісника Куликова, який оселився в 1928 році. Трохи згодом, у 1932му, на територію сучасного Коцюбинського примусово перевезли мешканців київського хутора Берковець. Річ у тім, що їх переселили заради звільнення земель під танковий полігон. Таким чином, пристанційне селище стало називатись Новими Берківцями.
В 1941му році пристанційному селищі і території хутору Берковець, які підпорядковувались сільраді села Біличі, було надано статус селища міського типу. В 1966му смт. ім. Коцюбинського перейменовано на смт. Коцюбинське. Що цікаво, письменник Михайло Коцюбинський, на честь якого названо населений пункт, жодного разу не був в тих краях.
Стосовно територіальної приналежності, Коцюбинське, на відміну від Пущі-Водиці та інших поселень, ніколи не входило до Києва. Хоча округ передмістя підпорядковувався Київській міській раді. А вже з 1962го передали до області. Через три роки підпорядкували Ірпінській міськраді. Тож виходить, що це віддалений масив Ірпіня:) Наприклад, школи мають спільну з Ірпенем нумерацію.
2. Доїхати в Коцюбинське можна на нових незвичних маршрутках Рута-45 (на базі ГАЗону Next), яких більше нема ніде. Ексклюзив! При цьому проїзд дешевший, ніж у Києві - 7 гривень.
3. Селище розділене залізницею на дві частини: південну, переважно одноповерхову, і північну з багатоповерховою забудовою і промзоною, з якої і почав прогулянку.
4. Хоча по іншу сторону залізниці теж є промислові підприємства.
5. В лісі(!) побудували нову церкву.
6. На стіні колишнього заводу мурали з гербом Коцюбинського.
7. Старенькі післявоєнні бараки межують з багатоповерховими панельками. Нечасто таке можна побачити.
8. Ще епічнішим виглядає поєднання старої забудови і нового житлового комплексу.
9. Гіпермаркетів у селищі немає. Проте є торговий центр з мережевим супермаркетом «Фора».
10. Навіть є спеціальний знак магазину! Цікаво, а в Правилах дорожнього руху такий знак існує?
11. Напроти розташувався парк. Хоча парком його назвати складно. Більше схоже на сквер. Походу, все в цьому селищі компактне:)
12. Так званий парк - центр культурного дозвілля. Та й виглядає охайно.
13. В парку буде встановлено пам'ятник воїнам-захисникам, які відстоювали територіальну цілісність у Донецькій та Луганській областях. Це з 2014 року. Сучасна історія!
14. В центрі скверу - будинок культури. 1956 року побудови.
15. Карнизи облюбували какіші.
16. Окрім Будинку культури, в парку сквері є декілька пам'ятників.
17. Ось один з них - меморіал загиблим воїнам-односельчанам, що брали участь у Великій Вітчизняній війні.
18. Частина меморіалу - пам'ятник солдату. Дивує, що він не однотиповий, як у інших селах і смт. Київщини.
19. Поруч меморіал воїнам-односельчанам, що загинули у сучасній російсько-українській війні на Донбасі.
20. Ще один пам'ятник розташувався поза парком, біля будівлі сільради.
21. Цим пам'ятником виявився пам'ятник письменнику Михайлу Коцюбинському, на честь якого й названо селище, що й не дивно.
22. В селищі є залізнична станція «Біличі». Незрозуміло, чого не захотіли перейменовувати в Коцюбинське.
23. Вокзал станції.
24. Будівля вокзалу типова, як для Коростенського напряму. Хоча й старовинна.
25. З пішохідного мосту звичний для селищ краєвид на одноповерхову забудову.
26. З центральної вулиці південної частини Коцюбинського видно трубу котельні «Біличі».
27. Місцеві мешканки, з якими розмовляв, сказали, що в цій частині селища немає пам'ятників. Але я знайшов! Ось, монумент «Молода Україна».
28. Далі, по дорозі до церкви натрапив на ще один меморіал. От і вір після цього місцевим!
29. Це моморіал мешканцям хутора Берковець, які були примусово виселені.
30. Церква новоробна. Ще в процесі будівництва.
31. Головне перехрестя.
32. Вулиця Пономарьова, що веде до Берковців.
33. Проїжджаючи в маршрутці помітив постамент від пам'ятника. Тож вирішив сходити подивитись.
34. Але і на місці незрозуміло хто там стояв. Мабуть, Ілліч?
35. І на завершення, ракурс на будівельні майданчики. Промзона Коцюбинського активно забудовується багатоповерхівками. Тому селище розвивається.
Можна ставити відмітку про ще одне відвідане місто/смт. Київської області. Хоча для мене це не перші відвідини Коцюбинського. До цього, в 2013му заїздив до нього по роботі. Проте деякі пам'ятки стали відкриттям.
А якщо розмірковувати стосовно приєднання до Києва, то я вважаю це правильним рішенням. Коцюбинське з усіх сторін оточене Києвом і йому нікуди розростатись. Другий аргумент - воно користується київськими комунікаціями. Та й до Ірпіня далі, ніж до столиці.