Алхімія
Стіни не вміють думками старіти і мріяти,
в стінах по жилах стікають мусони-вітри.
Душу кульгаво ховаючи в пазуху в дірках, ти
йдеш, погрузаючи в тіло земної кори.
Земле, сховай нас під крилами ввік постарівшими,
дай наридатись-навіритись Богу на сміх.
Хай наші сльози посипляться білими вишнями,
хай не бур*ян - оксамити торкаются ніг.
Мить так прекрасна, що мчиться і не озираєтся,
ми такі грішні, що нам спересердя болить.
Око від світла уже ні на мить не загоїться.
Зірку вмираючу нам не зловить, не спинить.
Шляхом алхіміка йди, та не сни пірамідами,
знай, що в міжгір*ях річок є розстелений брід
Так, як у бардів між голими струнами срібними
гордо палає навічно окрилений світ.