"Ведьмин род" М і С. Дяченків
Дуже дивна книга.
Ні, серйозно. Дуже дивна.
Взагалі, в моєму персональному рейтингу "Ведьмин век", - чи то пак, його український переклад-переспів "Відьомська доба", який страшенно не люблять самі автори, - стоїть настільки окремо навіть серед дяченківських текстів і він є такою мірою ідеальним, що, як на мене, всі продовження є апріорі зайвими.
Але... авторам чомусь захотілося продовжити історію родини Старжів. (Так, я здогадуюся, чому, але давайте вдамо, що фінансовий аспект тут ні до чого). А я надто люблю Клавдія, щоби не поцікавитися тим, як автори бачать його подальшу долю.
Я дуже сподіваюся, що "Відьомський рід" завершить франшизу. Просто через те, що вже "Відьомський поклик" був значно слабший за геніальну "Добу", а "Рід"...
Ну, таке. Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.
До того ж...
Неоднорідний текст. Деякі сцени затягнуті. Деякі - важливі - ніби записана нашвидкуруч чернетка.
2/3 книги - це змова кураторів проти Клавдія. І його, Клавдія, Велика Гра. Інтриги, договірняки, маніпуляції, ошуканство, лицемірство, альянси на день... Все це прописано віртуозно... але - навіщо? Який стосунок цей бруд має до того "табунця білих, наче літні хмари, сусідських гусей", завдяки яким "Доба" назавше залишиться для мене unsurpassable?
Все решта... Деякі моменти були болісними - такою мірою, що я всерйоз боялася читати далі. Деякі всерйоз трігернули, відрезонувавши з власною втратою. Март, хоч як це прикро, більшу частину книги дратував до бажання зацідити йому в пику; Клаве, Івго, даруйте, але ви, дорогенькі, виплекали інфантильного егоїста-істерика. (До речі, у "Відьомському поклику" він таким не був - це на нього що, поранення так вплинуло?)
Івга, до речі, в романі є просто тому, що мусить бути.
Егле... Егле, мабуть, нівроку... але значно слабша за себе ж у "Поклику".
Клавдій як завше неперевершений. За нього більшу частину роману було неймовірно страшно, і катарсис вгатив мене зовсім не на тій сцені, на якій його планували автори (вибач, Егле).
Одне слово... автори, дякую, як то кажуть, що живий (я про Клава, авжеж)... і давайте вже на цьому зупинимося, гаразд? Дайте родині Старжів спокій. Вони того варті
Ні, серйозно. Дуже дивна.
Взагалі, в моєму персональному рейтингу "Ведьмин век", - чи то пак, його український переклад-переспів "Відьомська доба", який страшенно не люблять самі автори, - стоїть настільки окремо навіть серед дяченківських текстів і він є такою мірою ідеальним, що, як на мене, всі продовження є апріорі зайвими.
Але... авторам чомусь захотілося продовжити історію родини Старжів. (Так, я здогадуюся, чому, але давайте вдамо, що фінансовий аспект тут ні до чого). А я надто люблю Клавдія, щоби не поцікавитися тим, як автори бачать його подальшу долю.
Я дуже сподіваюся, що "Відьомський рід" завершить франшизу. Просто через те, що вже "Відьомський поклик" був значно слабший за геніальну "Добу", а "Рід"...
Ну, таке. Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.
До того ж...
Неоднорідний текст. Деякі сцени затягнуті. Деякі - важливі - ніби записана нашвидкуруч чернетка.
2/3 книги - це змова кураторів проти Клавдія. І його, Клавдія, Велика Гра. Інтриги, договірняки, маніпуляції, ошуканство, лицемірство, альянси на день... Все це прописано віртуозно... але - навіщо? Який стосунок цей бруд має до того "табунця білих, наче літні хмари, сусідських гусей", завдяки яким "Доба" назавше залишиться для мене unsurpassable?
Все решта... Деякі моменти були болісними - такою мірою, що я всерйоз боялася читати далі. Деякі всерйоз трігернули, відрезонувавши з власною втратою. Март, хоч як це прикро, більшу частину книги дратував до бажання зацідити йому в пику; Клаве, Івго, даруйте, але ви, дорогенькі, виплекали інфантильного егоїста-істерика. (До речі, у "Відьомському поклику" він таким не був - це на нього що, поранення так вплинуло?)
Івга, до речі, в романі є просто тому, що мусить бути.
Егле... Егле, мабуть, нівроку... але значно слабша за себе ж у "Поклику".
Клавдій як завше неперевершений. За нього більшу частину роману було неймовірно страшно, і катарсис вгатив мене зовсім не на тій сцені, на якій його планували автори (вибач, Егле).
Одне слово... автори, дякую, як то кажуть, що живий (я про Клава, авжеж)... і давайте вже на цьому зупинимося, гаразд? Дайте родині Старжів спокій. Вони того варті