Ми можемо допомогти!!!
Originally posted by sergiy_teren at post Много букввв про один тиждень, що змінив мене
За порадою однієї дуже хорошої людини вирішив поділитись думками про одну подію, що сталась у моєму житті.
Кілька тижнів тому мене запросили проповідувати в табір. Не зовсім звичайний табір. Це був «оздоровчий» табір неподалік одного міста (не хочеться нікого підставляти, тому усі імена - вигадані;). В такі табори на літо звозять дітей сиріт із навколишніх інтернатів.
Привітний персонал, діти, що радо вітаються із тобою та виглядають доволі круто, сльози розтавання перед виїздом і здавалося не ма про що писати, але…
Приїхало нас кілька чоловік з апаратурою раніше ніж дехто очікував. При йшли у їдальню і …
Варто зауважити, що гурман я ще той і «столовську їжу» - полюбляю (каждый сходит с ума по своему;), але друзі, те що я побачив і мені довелось спробувати - перевершує усі очікування. Сіра маса, що схожа на клейстер для шпалер із вкрапленнями «ТУШОНКИ» радше викликала «рвотный рефлекс», а ніж збуджувала апетит. На горизонті з’явилась тітонька шеф-кухар із словами приблизно такого змісту: «о, ви вже приїхали? Ну перепрошую, ми не знали, завтра буде інша їжа»… Обіцянку вона виконала, харчування покращилось у рази, і хоча траплялись шедеври радянської кулінарії, їжа навіть була смачною. Хтось назвав все це харчування «щоб не вмерти з голоду, а не наїстись».
Можуть коли захочуть подумав я побачивши сніданок і вечерю наступного дня, а потім в моїй голові з’явилась інша думка: «крадуть мабуть у дітей… дітей сиріт, тому вчора було все так».
Але як на мене це найменша біда цієї геніальної системи по знищенню стотисячної армії сиріт і звісно витрачанню наших з вами податків (якщо ви їх звісно платите).
Діти в таборі різні за віком та різні за розумовим розвитком. Спробуйте уявити, що діти в яких доля однозначно не склалась роблять при таких розкладах.
«ВОЖАТІ» - варто ставити пам’ятник тим дівчаткам і хлопчикам (студентам 3-го курсу), що виживають там кілька днів. Історій про те, як батьки забирають своїх чад-студентів з «педагогічної практики» вистачає. Вожаті змінюються протягом кількох тижнів, діти-сироти - часом лишаються на кілька місяців у цьому таборі і відповідно кожна нова група вожатих - нова пригода.
«ПРОГРАМА ТАБОРУ» ой не має чого писати, адже її просто не існує (те що є, назвати програмою я не маю морального права), і діти просто шукають пригод на свої голови.
«ОХОРОНА» друг і товариш хлопців-вихованців, разом бухають, чіпляються до дівчат, копають непокірних. Саме цих персоналій мені найбільше хотілось - … .
Самі діти виглядають дуже по різному - поряд з деякими я радше походив на бомжа. Є правда такі, на яких дивитись боляче. Мова звісно не йде лиш про одяг. Був один хлопчина, що явно має відхилення у розвитку. Безглузді запитання, що часто стосувались сексуальних стосунків, постійне намагання «полапати дівчат», неодноразові стусани та постійні насмішки - мабуть неповний список характеристик цієї дитини. Дістав він і мене. Наприкінці хотілось його просто стукнути - стримався, а коли ми заходили до мікроавтобусу, щоб вирушати додому і я побачив його сльози… Це були сльози розпачу, крик про допомогу - мені стало його шкода, обійняв його на прощання і зрозумів, що я не здатний на вчинок, не здатний просто приїхати до нього ще раз, я не знаю, що йому казати… Хоча знаю, що багато чого можна змінити. Уявляєте, що буде із ним по закінченню терміну перебування його в інтернаті? Куди він піде? Через скільки часу ще одна недоглянута могила з’явиться на кладовищі?
Статистика жахлива. Не пам’ятаю достеменно усіх цифр, але більшість із них не доживає до 35 років. Майже всі стають злочинцями, повіями, наркоманами.
Я ще довго згадуватиму ці дні, проведені у кімнаті в підготовці до вечірніх проповідей (саме за них мене назвали «пророк Моісей ;)»). В кімнаті я був не через потребу готуватись, а радше через усвідомлення своєї безпорадності перед лицем чотирнадцятилітнього хлопця чи дівчини історія яких радше схожа на сценарій трилера із завідомо жахливим кінцем.
Можна ще багато писати про постійну вологість у приміщення, стійкий запах сечі від матрасів, подушок, воші, про те як хлопці і дівчата підходили і казали, що їм подобаються мої проповіді, що вони задумались, але для чого? Я поїхав, а вони лишились.
Я не впевнений, що нам вдалось хоч щось зробити для цих дітей (хоча вірю в це), але якби егоїстично не звучали наступні слова я знаю що моє життя вже ніколи не буде таким, як було до знайомства із цими дітьми.
Я ще раз усвідомлюю наскільки я щасливий і багатий, наскільки важливо дарувати любов і доброту своїм дітям, оточуючими і наскільки ми, прості люди багато можемо зробити.
Я не знаю коли, але точно знаю, що зроблю це: почну спілкуватись і відвідувати якусь конкретну дитину в інтернаті.
Зрештою, я ще раз пригадав свою давню мрію: всиновити дитину. І це вже не мрія, а ціль - яку необхідно досягнути - і світ стане кращим!
п.с. Під час вечірніх програм був конкурс аля «табір має талант» - СКІЛЬКИ ТАМ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ!
Замість висновку:
ХРИСТИЯНИ - перестаньте їздити туди і проводити масові євангелізації - вони знають і цитують Біблію краще середньостатистичного члена церкви! Нехай краще кожна церква знайде в своїх рядах сім’ю, що опікуватиметься однією сиротою - а ви допомагайте цій родині.
ТІ, ХТО МАЄ ГРОШІ - в них і так вже все є, навчіть їх працювати і допоможіть із роботою, адже все що ви даєте - все одне вкраде хтось із персоналу, та й з рештою новий телевізор чи комп’ютер не приготує цих дітей, до життя, яке почнеться за стінами інтернату.
УСІМ - ви можете змінити ситуацію, допомогти. Знайдіть інтернат і візьміть на вихідні. Канікули - дитину. Не треба макдональдсів і аквапарків, просто навчіть її жити (мити посуд, прибирати за собою) і подаруйте краплинку своєї любові.
п.п.с. в нас була чудова і віддана команда і звичайно є плоди цієї поїздки, просто чомусь захотілось написати саме про цю сторону.
За порадою однієї дуже хорошої людини вирішив поділитись думками про одну подію, що сталась у моєму житті.
Кілька тижнів тому мене запросили проповідувати в табір. Не зовсім звичайний табір. Це був «оздоровчий» табір неподалік одного міста (не хочеться нікого підставляти, тому усі імена - вигадані;). В такі табори на літо звозять дітей сиріт із навколишніх інтернатів.
Привітний персонал, діти, що радо вітаються із тобою та виглядають доволі круто, сльози розтавання перед виїздом і здавалося не ма про що писати, але…
Приїхало нас кілька чоловік з апаратурою раніше ніж дехто очікував. При йшли у їдальню і …
Варто зауважити, що гурман я ще той і «столовську їжу» - полюбляю (каждый сходит с ума по своему;), але друзі, те що я побачив і мені довелось спробувати - перевершує усі очікування. Сіра маса, що схожа на клейстер для шпалер із вкрапленнями «ТУШОНКИ» радше викликала «рвотный рефлекс», а ніж збуджувала апетит. На горизонті з’явилась тітонька шеф-кухар із словами приблизно такого змісту: «о, ви вже приїхали? Ну перепрошую, ми не знали, завтра буде інша їжа»… Обіцянку вона виконала, харчування покращилось у рази, і хоча траплялись шедеври радянської кулінарії, їжа навіть була смачною. Хтось назвав все це харчування «щоб не вмерти з голоду, а не наїстись».
Можуть коли захочуть подумав я побачивши сніданок і вечерю наступного дня, а потім в моїй голові з’явилась інша думка: «крадуть мабуть у дітей… дітей сиріт, тому вчора було все так».
Але як на мене це найменша біда цієї геніальної системи по знищенню стотисячної армії сиріт і звісно витрачанню наших з вами податків (якщо ви їх звісно платите).
Діти в таборі різні за віком та різні за розумовим розвитком. Спробуйте уявити, що діти в яких доля однозначно не склалась роблять при таких розкладах.
«ВОЖАТІ» - варто ставити пам’ятник тим дівчаткам і хлопчикам (студентам 3-го курсу), що виживають там кілька днів. Історій про те, як батьки забирають своїх чад-студентів з «педагогічної практики» вистачає. Вожаті змінюються протягом кількох тижнів, діти-сироти - часом лишаються на кілька місяців у цьому таборі і відповідно кожна нова група вожатих - нова пригода.
«ПРОГРАМА ТАБОРУ» ой не має чого писати, адже її просто не існує (те що є, назвати програмою я не маю морального права), і діти просто шукають пригод на свої голови.
«ОХОРОНА» друг і товариш хлопців-вихованців, разом бухають, чіпляються до дівчат, копають непокірних. Саме цих персоналій мені найбільше хотілось - … .
Самі діти виглядають дуже по різному - поряд з деякими я радше походив на бомжа. Є правда такі, на яких дивитись боляче. Мова звісно не йде лиш про одяг. Був один хлопчина, що явно має відхилення у розвитку. Безглузді запитання, що часто стосувались сексуальних стосунків, постійне намагання «полапати дівчат», неодноразові стусани та постійні насмішки - мабуть неповний список характеристик цієї дитини. Дістав він і мене. Наприкінці хотілось його просто стукнути - стримався, а коли ми заходили до мікроавтобусу, щоб вирушати додому і я побачив його сльози… Це були сльози розпачу, крик про допомогу - мені стало його шкода, обійняв його на прощання і зрозумів, що я не здатний на вчинок, не здатний просто приїхати до нього ще раз, я не знаю, що йому казати… Хоча знаю, що багато чого можна змінити. Уявляєте, що буде із ним по закінченню терміну перебування його в інтернаті? Куди він піде? Через скільки часу ще одна недоглянута могила з’явиться на кладовищі?
Статистика жахлива. Не пам’ятаю достеменно усіх цифр, але більшість із них не доживає до 35 років. Майже всі стають злочинцями, повіями, наркоманами.
Я ще довго згадуватиму ці дні, проведені у кімнаті в підготовці до вечірніх проповідей (саме за них мене назвали «пророк Моісей ;)»). В кімнаті я був не через потребу готуватись, а радше через усвідомлення своєї безпорадності перед лицем чотирнадцятилітнього хлопця чи дівчини історія яких радше схожа на сценарій трилера із завідомо жахливим кінцем.
Можна ще багато писати про постійну вологість у приміщення, стійкий запах сечі від матрасів, подушок, воші, про те як хлопці і дівчата підходили і казали, що їм подобаються мої проповіді, що вони задумались, але для чого? Я поїхав, а вони лишились.
Я не впевнений, що нам вдалось хоч щось зробити для цих дітей (хоча вірю в це), але якби егоїстично не звучали наступні слова я знаю що моє життя вже ніколи не буде таким, як було до знайомства із цими дітьми.
Я ще раз усвідомлюю наскільки я щасливий і багатий, наскільки важливо дарувати любов і доброту своїм дітям, оточуючими і наскільки ми, прості люди багато можемо зробити.
Я не знаю коли, але точно знаю, що зроблю це: почну спілкуватись і відвідувати якусь конкретну дитину в інтернаті.
Зрештою, я ще раз пригадав свою давню мрію: всиновити дитину. І це вже не мрія, а ціль - яку необхідно досягнути - і світ стане кращим!
п.с. Під час вечірніх програм був конкурс аля «табір має талант» - СКІЛЬКИ ТАМ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ!
Замість висновку:
ХРИСТИЯНИ - перестаньте їздити туди і проводити масові євангелізації - вони знають і цитують Біблію краще середньостатистичного члена церкви! Нехай краще кожна церква знайде в своїх рядах сім’ю, що опікуватиметься однією сиротою - а ви допомагайте цій родині.
ТІ, ХТО МАЄ ГРОШІ - в них і так вже все є, навчіть їх працювати і допоможіть із роботою, адже все що ви даєте - все одне вкраде хтось із персоналу, та й з рештою новий телевізор чи комп’ютер не приготує цих дітей, до життя, яке почнеться за стінами інтернату.
УСІМ - ви можете змінити ситуацію, допомогти. Знайдіть інтернат і візьміть на вихідні. Канікули - дитину. Не треба макдональдсів і аквапарків, просто навчіть її жити (мити посуд, прибирати за собою) і подаруйте краплинку своєї любові.
п.п.с. в нас була чудова і віддана команда і звичайно є плоди цієї поїздки, просто чомусь захотілось написати саме про цю сторону.