Привіт, це знову я. Прийшла, як завжди, пізно ввечері. Ти ж знаєш, не люблю, коли багато людей в метро і коли спека…
    Завжди залишається іскорка надії. Хоч як би там було. Жевріє, ледь помітно, десь на самісінькому споді обвугленого серця, мов зацілований, викинутий на землю недопалок. Але жевріє…

Ми боялися цього. Чекали і боялися.

" ( Read more... )