Пикинерное 14
Click to viewУвы и ах мне! Житие мое. Паки-паки.
Ибо грешен, понеже леностен и нерадив.
Поелику азъ не держит персты на пульсе академических экзерциций, с головою погрузившись в пучину фольк-хистори. А зря. Ибо прозевал появление книги, в коей пикинерной теме уделено внимание.
В 2019 году Институт истории Украины Национальной Академии Наук Украины выпустил монографию «Новоросія Incognita: Кременчук 1764-1796 гг. (матеріали з історії регіональної столиці)».
В 2019 году, Карл!
Автор - доктор исторических наук Дмитрий Станиславович Вырский.
В книге затронуты уже знакомые постоянным читателям этого блога сюжеты: создание Первой Новороссийской губернии, выборы в Уложенную Комиссию, восстание пикинеров.
Сказать, что в пикинерной истории открыты какие-то новые горизонты ваш покорный слуга не осмелится. Всё остаётся в русле традиционной колеи. О собственно пикинерах - мельком.
Вот про перипетии, связанные с передачей в 1764 году малороссийских сотен в создаваемую Новороссийскую губернию, читал с завистью. Ибо грешен. Окромя греха зависти, ношу ещё и вериги лености. Потому, что упоительные мелкие подробности, которые Д.С.Вырский щедро разбрасывает полными горстями, можно отыскать лишь в первоисточниках. Где я и где первоисточники?! Увы и ах мне! Житие… Но это азъ уже повторяется.
Так что кому интересны подробности присоединения южных сотен Полтавского малороссийского полка к Новороссийской губернии и кто владеет мовой казённо-солов'їною, вэлкам. Мне же показалась чрезвычайно интересной попытка Д.С.Вырского вырвать тему Новороссии из зубищ «Русского мира». Да, забыл сказать. Дмитрий Станиславович изо всех сил демонстрирует свой украинский патриотизм. Но это понятно, ноблесс облидж.
Правда, как свидетельствует опыт последних шести лет истинные украинские патриоты такими интеллектуальными не бывают. Но то такое…
О самой концепции. Меня, как любителя вычурных замполитских творений, она порадовала. Понятно, что в наличии имеется полный набор борца с «русским міром» и «російською колонізаторською пропагандою», но как закручено!
«…сама прив’язка «уявної» Новоросії до модернізаційно-вестернізаційного проекту наддержави-імперії - то українська ідея-навіювання? (як і давніший концепт «возз’єднання України з Росією»). Через що і за антизахідною РосФедією ХХІ ст. та історична Новоросія не пішла? Адже, то більше Ново(Мало)росія, чим Ново(Велико)росія?» (конец цитаты).
Новороссия XVIII века - это «…прозахідна Україна під новою «політкоректною» вивіскою» (конец цитаты).
«…історія української Новоросії - то сюжет про торжество цивілізації Просвітництва…» (конец цитаты).
А вот подход к самому слову «Новороссия», который позиционирует Д.С.Вырский, ваш покорный слуга отстаивает уже добрую дюжину лет.
«…Уже всі зрозуміли - той «русский мір» готовий забрати все, що йому віддадуть. Це добре видно у випадку із києворуськими сюжетами (до речі, їх прихватизації українці опираються доволі згуртованим фронтом і не без успіху). Тому не вважаю доречною позицію деяких українських істориків, які воліють заміняти історичний термін «Новоросія» географічним «Південна (Степова) Україна» (бажання повторити давній тріумф, коли термін «Малоросію» витіснила «Україна»?). Це нагадує ту давню історію із Платоном, який обговорюючи ідеї Демокріта, не хотів називати імені свого оппонента (мовляв, без цього і пам’ять про нього розвіється). Віддавати росіянам хоть щось - навіть назву - гадаю, не варто.
Щодо «Південної України» припускаю також, що цей модерний термін радше протистоїть (калькує?) такому ж модерному «Південна Росія», залучення до котрого «за замовчанням» домодерно-невизначеної Новоросії взагалі і помилково, і шкідливо. Зрештою, уживання схожих (за принципом утворення) термінів «Західна Україна» не«забороняє» побутування домодерних Галичина, Буковина і т. д.; «Північна Україна» також мириться із поготів транскордонним Поліссям, а «Східна Україна» - із Слобожанщиною. Крім того, мешканцям території первісної Новоросійської губернії 1764-1775 рр., які нині гадають, що живуть у «Центральній Україні», взагалі треба додатково пояснювати - в якому контексті тут «Південна Україна…» (конец цитаты).
Умища-то не спрячешь! Почему и возникают подозрения.
В целом же, ещё раз (в третий) посыплю голову пеплом. И с грязной головой вопрошу (как в том анекдоте): «А что делать!».
Делать-то что! Как тут уследишь! Ой не зря азъ выписался из академической гильдии и подался в фольк-хисторики. С меня и взятки гладки!
Вернуться к предыдущему
.