(no subject)
Мені подобається стан такої легкої загруженості на роботі.так швидше проходить час і голову хочеш-нехочеш а таки наповнюють нові знання та вміння. звичайно, проти свого внутрішнього тхора я не попру і тому даю йому як завжди трішки часу полінитись, перекусити цукеркою, попити кави-чаю, перечитати кілька статей про космос, якісь невідомі мені молекули чи щось ну зооовсім незрозуміле. після такого невеликого присипляння уваги тхора можна далі братись за роботу. не можу похвалитись тим, що у мене завжди такий працьовито-натхненний настрій, але нове місце, нові люди якось підсвідомо спонукають мене викладатись на 100 ато й 128 відсотків. чи може то мені просто так хочеться в відрядження до країни сонця, що сходить... ооо, мабуть там дуже красиво сходить сонце, міліметр за міліметром освітлюючи старі дерев*яні будиночки, величні храми, просто маленькі сучасні магазинчики і велитенські хмарочоси..мабуть в маленьких містах з першими променями сонця на вулиці виходять охайні жінки в кімоно і їхні чоловіки в ділових костюмах, що спішать на першу електричку до Токіо..мабуть, там будильником для сонця стає спів пташок і плач цикад.. мабуть там передвісником ранку стає перша чашка зеленого чаю, котру ставить на стіл старенька бабуся, котра потім цілісінький день чекатиме завтра, щоб знову поставити на стіл меленьке біле горнятко, наповнене сонцем.пора повертатись у стан своєї легкої робочої загруженості...але спочатку таки варто наповнити своє горнятко сонячними променями.