Спадщина. Іванківці. Маєток Жура(o)вських. Початок XIX століття. Експедиція 2019 року.
Сьогодні наша розповідь піде про колишній маєток відомого колекціонера живопису Марцелія Жура(o)вського, що знаходиться зараз в селищі Іванківці Бердичівського району, що на Житомирщині. Сьогодні це місце більш відоме тим, що у листопаді 2011 року тут зруйнувалась вежа колишнього манежу, в якому свого часу Марцелі Журовський тримав скакунів власноруч виведеної арабо-англійської породи, які неодноразово вигравали престижні перегони в Європі.
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Це був останній день нашої весняної експедиції та останній її об'єкт. Дуже хотілось додому, змити пилюку, нормально поїсти та закинутись в улюблене ліжко =) ... І це був останній політ одного з наших “птахів” - четвертий Фантом виконуючи фільмування панорами рухнув перед палацом на асфальт з висоти 20 метрів, розібравшись на купу запчастин. Досить про сумне - далі про маєток...
Там, за деревами, палац панської садиби...
старий панський льох
а ось і він...
Обійдемо будівлю навкруги. Торець лівої прибудови...
Маєток з флігелем постав у Іванківцях приблизно у 1820-х роках. Спершу для дідича звели двоповерховий дім, поруч з яким побудували гостьову офіцину (флігель). А за чудовою традицією тих часів резиденцію прикрасили парком зі штучним ставком і садом з оранжереями, в яких дозрівали різноманітні екзоти. Ці роботи виконав уславлений садівник ірландського походження Діоніз МакКлер, який зробив собі ім’я, озеленивши численні магнатські резиденції на Волині та Поділлі.
погляд на парковий фасад...
цей кадр частинки галереї (оранжереї) що зв'язує офісіну з головним корпусом вказує на її пізнішу прибудову...
погляд на галерею (оранжереї) і офісіну з паркової сторони...
На жаль, невідомі прізвища майстрів, які займались оздобленням інтер’єрів садиби Журовського, але в кожному разі вони були неабиякими професіоналами. В цьому і сьогодні ще можна переконатись, завітавши до середньої школи, яка займає колишній маєток. В трьох залах частково збереглась розкішна стуккова ліпнина (нам довелось попасти тільки до одної, великої (бальної) зали, до інших кімнат в пізньої години не знайшлось ключів в охоронця). Праворуч від вестибюля, в колишньому Білому покої (нині учительська), на стелі вціліли зображення лір, смолоскипів і сагайдаків зі стрілами.
славнозвісний манеж...
Втім, каміна, який був тут колись, вже нема. Залишились прикраси у вигляді декоративного фриза і розетки в одному з класів, який називався Малим покоєм. Найбільшого ж подиву заслуговує колишній Великий салон, де на стінах і стелі вціліла ліпнина в стилі ампір із зображенням вінків, левів і листя аканту. Саме в ній Марцелі Журовський розмістив близько 150 мальовничих полотен, які він збирав кілька років. Колекція складалась із картин фламандських, французьких і німецьких майстрів, просте найбільша її частина була представлена італійцями всіх без винятку тогочасних апеннінських художніх шкіл. Там були Бассано, Феррарі, Веронезе, Герціно, Ланфранко та ін.
повернемось до палацу та офісіни...
офісіна...
пізніше прибудована галерея (оранжерея)...
парадний фасад
Колись тут був балкон...
Мандрівник Александр Пшездецький писав: "Не зважай ані на великий парк МакКлера, ані на чудову архітектуру палацу. Якщо ти є шанувальником мистецтв, попроси провести тебе до салону з картинами, замкнись там, і пий солодкі враження від цієї краси". Ще одним доказом значущості іванковецької збірки було те, що великий князь Тосканський, прагнучи збагатити відому галерею Уффіци у Флоренції, пропонував Журовському 12 тисяч франків за чудовий автопортрет фламандського живописця Альберта Циупа, проте отримав відмову. Після смерті палкого колекціонера (приблизно у 1875 році), син Марцелі - Еуґеніуш Журовський перевіз більшу частину картин батька до іншого маєтку в село Лісоводи (Городоцький район Хмельниччини), проте кілька картин залишались в Іванківцях до 1917 року, коли вони, вірогідно, були вкрадені злодіями разом з іншим цінним рухомим майном.
зайдемо в середину...і сходами - на другий поверх..
велика "бальна" зала
Революційні події 1917 року примусили власника помістя пана Жура(o)вського виїхати до Варшави, туди ж він забрав своїх племінних рисаків. У березні 1918 року в Іванківцях створили революційний комітет (ревком) на чолі з матросом Лясовим, якого більшовики надіслали до Іванківець. Ревком розділив панське майно та землю між селянами. На початку 20-х років перший поверх колишнього панського маєтку віддали під школу, де вона знаходиться і по сьогодні. У довоєнний час та перші роки по війні школа була найбільшою в Бердичівському районі. Цікаво, що ансамбль будівлі пройшов практично неушкодженим крізь перипетії громадянської війни 1918-1921 рр. та Другої світової війни. Досі збереглися декоративні шати окремих інтер’єрів, що дає нам можливість познайомитися зі зразком типової поміщицької садиби середини XIX століття. Но так пощастило не всьому маєтку...
Мазепа??? або, пустотливі ручки =) ...
сходи, та старе вікно...
А сюди, на жаль, ми не змогли попасти, не знайшлись ключі...
Повертаючись до горопашного манежу зазначимо, що він був зведений значно пізніше садибного будинку та флігеля і представляв уже не класицизм, а неоготику. Окрасою споруди, як, власне, і всього села, була висока декоративна башта, яка донедавна надавала тутешнім краєвидам особливого шарму, позаяк стояла над мальовничим ставом і яку потроху трощили місцеві жителі через можливість поживитися дармовою цеглою.. Задовго до цієї трагедії, головний архітектор Бердичівського району Ніна Клименко привозила до села головного архітектора області Віктора Мединського, пропонуючи йому взяти на державний облік як пам’ятку архітектури комплекс маєтку Журовського загалом і манеж зокрема. Втім, чиновник вирішив, що неоготична башта з декоративними зубцями-мерлонами і сліпим аттиком не заслуговує на увагу.
погляд з небес...
погляд з небес від berdychiv.in.ua
І це при тому, що Бердичівський район, з його офіційними шістьма пам’ятками архітектури і так не надто потерпав від натовпів туристів. Можливо, саме після цього рішення руки злодюжкам було остаточно негласно розв’язано і вони потроху почали розбирати нецікаву високому начальству вежу. Розбирались до того, що наприкінці листопада 2011 року, вона таки завалилась. Лише тоді сільський голова Микола Шеретун, який, до слова, обіймав цю посаду вже другий термін, вирішив, що треба щось із цим робити та викликав МНСників, аби добити аварійну руїну.
Марцелій Жура(о)вський
Людвіка () Жура(о)вська
Між іншим, і в них забракло професійності - під час демонтажу обірвався сталевий трос, яким тягли залишки башти, тож один з кутів споруди так і залишився стояти, попри сусідство зі шкільним подвір’ям. Зробити ж щось раніше, аби врятувати унікальну споруду від вандалів, у голови чомусь ідей не виникало… Тож на сьогодні маємо скалічений манеж, в якому громада зберігає зерно, і школу з все ще прекрасними залишками інтер’єрів. Власне, і вони нічим не застраховані від знищення, адже попри всю очевидність їхньої цінності, будівлю так і не взяли до державного реєстру пам’яток архітектури.
вересень 2011 року, фото від berdychiv.in.ua
вежа ще стоїть...
Досі дирекції школи вистачало розуму зберігати цю красу, але де гарантія, що в майбутньому не призначать нового керівника, який вважатиме ампірну ліпнину початку ХІХ століття незрозумілими наростами на стінах і не накаже її прибрати. А що - скаже він на обурення нечисленних туристів і краєзнавців - це ж офіційно не пам’ятка, а грошей на ремонт в мене не було, от і розібрав… Тільки нормальним небайдужим людям, яким за такого підходу, коли в Іванківцях та інших подібних селах не залишиться нічого, крім напіврозвалених корівників зниклих колгоспів, і дивитись буде нічого, якось однаково - мала знищена краса офіційний статус чи ні.
і декілька кадрів від "Україна інкогніта", фото Сергія Щербія
Джерела:
https://life.pravda.com.ua/culture/2011/12/20/91649/
http://berdychiv.in.ua/іванківці/
http://berdychiv.in.ua/палац-в-іванківцях-два-століття-ром/
https://castles.com.ua/lysowody.html
https://ukrainaincognita.com/zhytomyrska-oblast/berdychivskyi-raion/ivankivci/ivankivci-mayetok-zhurovskix
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Twitter
Telegram
Instagram
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то так =))
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Це був останній день нашої весняної експедиції та останній її об'єкт. Дуже хотілось додому, змити пилюку, нормально поїсти та закинутись в улюблене ліжко =) ... І це був останній політ одного з наших “птахів” - четвертий Фантом виконуючи фільмування панорами рухнув перед палацом на асфальт з висоти 20 метрів, розібравшись на купу запчастин. Досить про сумне - далі про маєток...
Там, за деревами, палац панської садиби...
старий панський льох
а ось і він...
Обійдемо будівлю навкруги. Торець лівої прибудови...
Маєток з флігелем постав у Іванківцях приблизно у 1820-х роках. Спершу для дідича звели двоповерховий дім, поруч з яким побудували гостьову офіцину (флігель). А за чудовою традицією тих часів резиденцію прикрасили парком зі штучним ставком і садом з оранжереями, в яких дозрівали різноманітні екзоти. Ці роботи виконав уславлений садівник ірландського походження Діоніз МакКлер, який зробив собі ім’я, озеленивши численні магнатські резиденції на Волині та Поділлі.
погляд на парковий фасад...
цей кадр частинки галереї (оранжереї) що зв'язує офісіну з головним корпусом вказує на її пізнішу прибудову...
погляд на галерею (оранжереї) і офісіну з паркової сторони...
На жаль, невідомі прізвища майстрів, які займались оздобленням інтер’єрів садиби Журовського, але в кожному разі вони були неабиякими професіоналами. В цьому і сьогодні ще можна переконатись, завітавши до середньої школи, яка займає колишній маєток. В трьох залах частково збереглась розкішна стуккова ліпнина (нам довелось попасти тільки до одної, великої (бальної) зали, до інших кімнат в пізньої години не знайшлось ключів в охоронця). Праворуч від вестибюля, в колишньому Білому покої (нині учительська), на стелі вціліли зображення лір, смолоскипів і сагайдаків зі стрілами.
славнозвісний манеж...
Втім, каміна, який був тут колись, вже нема. Залишились прикраси у вигляді декоративного фриза і розетки в одному з класів, який називався Малим покоєм. Найбільшого ж подиву заслуговує колишній Великий салон, де на стінах і стелі вціліла ліпнина в стилі ампір із зображенням вінків, левів і листя аканту. Саме в ній Марцелі Журовський розмістив близько 150 мальовничих полотен, які він збирав кілька років. Колекція складалась із картин фламандських, французьких і німецьких майстрів, просте найбільша її частина була представлена італійцями всіх без винятку тогочасних апеннінських художніх шкіл. Там були Бассано, Феррарі, Веронезе, Герціно, Ланфранко та ін.
повернемось до палацу та офісіни...
офісіна...
пізніше прибудована галерея (оранжерея)...
парадний фасад
Колись тут був балкон...
Мандрівник Александр Пшездецький писав: "Не зважай ані на великий парк МакКлера, ані на чудову архітектуру палацу. Якщо ти є шанувальником мистецтв, попроси провести тебе до салону з картинами, замкнись там, і пий солодкі враження від цієї краси". Ще одним доказом значущості іванковецької збірки було те, що великий князь Тосканський, прагнучи збагатити відому галерею Уффіци у Флоренції, пропонував Журовському 12 тисяч франків за чудовий автопортрет фламандського живописця Альберта Циупа, проте отримав відмову. Після смерті палкого колекціонера (приблизно у 1875 році), син Марцелі - Еуґеніуш Журовський перевіз більшу частину картин батька до іншого маєтку в село Лісоводи (Городоцький район Хмельниччини), проте кілька картин залишались в Іванківцях до 1917 року, коли вони, вірогідно, були вкрадені злодіями разом з іншим цінним рухомим майном.
зайдемо в середину...і сходами - на другий поверх..
велика "бальна" зала
Революційні події 1917 року примусили власника помістя пана Жура(o)вського виїхати до Варшави, туди ж він забрав своїх племінних рисаків. У березні 1918 року в Іванківцях створили революційний комітет (ревком) на чолі з матросом Лясовим, якого більшовики надіслали до Іванківець. Ревком розділив панське майно та землю між селянами. На початку 20-х років перший поверх колишнього панського маєтку віддали під школу, де вона знаходиться і по сьогодні. У довоєнний час та перші роки по війні школа була найбільшою в Бердичівському районі. Цікаво, що ансамбль будівлі пройшов практично неушкодженим крізь перипетії громадянської війни 1918-1921 рр. та Другої світової війни. Досі збереглися декоративні шати окремих інтер’єрів, що дає нам можливість познайомитися зі зразком типової поміщицької садиби середини XIX століття. Но так пощастило не всьому маєтку...
Мазепа??? або, пустотливі ручки =) ...
сходи, та старе вікно...
А сюди, на жаль, ми не змогли попасти, не знайшлись ключі...
Повертаючись до горопашного манежу зазначимо, що він був зведений значно пізніше садибного будинку та флігеля і представляв уже не класицизм, а неоготику. Окрасою споруди, як, власне, і всього села, була висока декоративна башта, яка донедавна надавала тутешнім краєвидам особливого шарму, позаяк стояла над мальовничим ставом і яку потроху трощили місцеві жителі через можливість поживитися дармовою цеглою.. Задовго до цієї трагедії, головний архітектор Бердичівського району Ніна Клименко привозила до села головного архітектора області Віктора Мединського, пропонуючи йому взяти на державний облік як пам’ятку архітектури комплекс маєтку Журовського загалом і манеж зокрема. Втім, чиновник вирішив, що неоготична башта з декоративними зубцями-мерлонами і сліпим аттиком не заслуговує на увагу.
погляд з небес...
погляд з небес від berdychiv.in.ua
І це при тому, що Бердичівський район, з його офіційними шістьма пам’ятками архітектури і так не надто потерпав від натовпів туристів. Можливо, саме після цього рішення руки злодюжкам було остаточно негласно розв’язано і вони потроху почали розбирати нецікаву високому начальству вежу. Розбирались до того, що наприкінці листопада 2011 року, вона таки завалилась. Лише тоді сільський голова Микола Шеретун, який, до слова, обіймав цю посаду вже другий термін, вирішив, що треба щось із цим робити та викликав МНСників, аби добити аварійну руїну.
Марцелій Жура(о)вський
Людвіка () Жура(о)вська
Між іншим, і в них забракло професійності - під час демонтажу обірвався сталевий трос, яким тягли залишки башти, тож один з кутів споруди так і залишився стояти, попри сусідство зі шкільним подвір’ям. Зробити ж щось раніше, аби врятувати унікальну споруду від вандалів, у голови чомусь ідей не виникало… Тож на сьогодні маємо скалічений манеж, в якому громада зберігає зерно, і школу з все ще прекрасними залишками інтер’єрів. Власне, і вони нічим не застраховані від знищення, адже попри всю очевидність їхньої цінності, будівлю так і не взяли до державного реєстру пам’яток архітектури.
вересень 2011 року, фото від berdychiv.in.ua
вежа ще стоїть...
Досі дирекції школи вистачало розуму зберігати цю красу, але де гарантія, що в майбутньому не призначать нового керівника, який вважатиме ампірну ліпнину початку ХІХ століття незрозумілими наростами на стінах і не накаже її прибрати. А що - скаже він на обурення нечисленних туристів і краєзнавців - це ж офіційно не пам’ятка, а грошей на ремонт в мене не було, от і розібрав… Тільки нормальним небайдужим людям, яким за такого підходу, коли в Іванківцях та інших подібних селах не залишиться нічого, крім напіврозвалених корівників зниклих колгоспів, і дивитись буде нічого, якось однаково - мала знищена краса офіційний статус чи ні.
і декілька кадрів від "Україна інкогніта", фото Сергія Щербія
Джерела:
https://life.pravda.com.ua/culture/2011/12/20/91649/
http://berdychiv.in.ua/іванківці/
http://berdychiv.in.ua/палац-в-іванківцях-два-століття-ром/
https://castles.com.ua/lysowody.html
https://ukrainaincognita.com/zhytomyrska-oblast/berdychivskyi-raion/ivankivci/ivankivci-mayetok-zhurovskix
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Telegram
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то так =))