Коли мені випадає затяжка осінь, мене не рятують ні пледи, ні глінтвейни. Точніше, якщо в мене є бажання і можливість пити гаряче вино і горнутись у плед - це приємна й добра осінь, а я зараз не про таку.
І ось коли мені зовсім кепсько, я щоночі потроху стаю ведмедиком.
Я загортаюсь у ковдру і плекаю в собі ведмеже. "У-у-у", - кажу я, - "у-рр". Згортаюсь по-ведмежому і дослухаюсь до себе. Чи росте хутро, кігті. Чи міняється кістяк. Серед ночі прокидаюсь і затуляю лапою холодний ніс. Чухаюсь кігтями.
"Ти хочеш стати ведмедиком?" - Питає Антон. - "А що ж я тоді робитиму? Ось прокинусь завтра - а ти ведмедик!.."
"У-у-у", - відказую я, - "у-рр".
Учора лягла в шкарпетках, на ранок дивлюсь - а там дірки від кігтів. Скоро буду ведмедиком.
(с) Ольга "Ведмедик" Дубінська, 2010