Ірина Зелененька
Коли постаріє бібула, в яку загорнули світ,
я зможу намалювати руки трьох царів,
вихолощені зорепадами нашої ери.
Коли помолодшає пастель,
я посаджу на неї равлика з подільського поля,
щоби неодмінно доповзти до пензлика тіней.
Колись-то візьму на руки все невидиме,
котре балансує з тобою на канаті вічності…
А поки, розглядаючи строкату тканину землі,
я - всього лише маленька я, серед сецесії,
на фресках віденської Гермес-вілли,
така собі масляниста, горішня квітка-жовтяк
чи мак у «Поцілунку» Клімта.
2010