День 18. Аміші, старий паровоз і футбол.
Зранку після сніданку батьки Серен повезли нас на ексурсію. Місцевість на північ від міста Балтімор сильно відрізняється від передмістя Вашингтона. Дорогою ми насолоджувалися неймовірними краєвидами - багато дерев, листя яких переливалось то зеленим, то золотим кольором. Том правда не міг сповна насолодитись поїздкою - його трохи нудило так як круті повороти та горби його вестибулярному апарату не дуже сподобались.
У цій поїздці ми трохи ближче познайомились з культурою амішів - групою вірян, які відрізняються тим, що вони відмовляються від більшості сучасних зручностей для того, щоб відділити себе від світу. Вони живуть поселеннями, не користуються електроенергією (вони активно використовують газ), ніяким чином не мають відношення до політичного життя, вони наскільки я знаю не платять податки, багато вирозують культур на землі та будують будинки із деревини. В них нема автомобілів - вони їздять на каретах (хоча як виявляється їм дозволяється їздити у чужих авто). Багато хто називає їх християнами, хоча як на мене важко стверджувати однозначно, судячи з-зовні. ЇХні будинки можна побачити із далеку - біля будинку як правило велике огороджене поле та сушиться одян на мотузку на вулиці (так як сушилок в них нема). Вони дуже просто вдягаються, чоловіки і хлопці носять типу солом'яні капелюхи; жінки мають скормний одяг. Це все ми сьогодні бачили вживу. Мушу визнати - дуже цікаво. По дорозі ми заїхали в місце, де їздить старий паровоз на вугіллі, якому вже 106 років. Це така собі розвага для туристів. Д. Саша був вражений - йому подобаються такі речі. Обідали ми до речі в рестранчику, де готують аміші. Готують смачно - ми перевірили) До речі в нашій поїздці ми пересікли кордон Меріленду, і були в штаті Пенсільванія. Отже, вже відвідали 4 штати (Maryland, Virginia, N. Carolina, Pennsylvania) та Washington DC. Подякувавши батькам Серен, ми відправились на вечерю до сім'ї Стівена (злопця, що разів 7 приїжджав на Україну). Повечерявши, поїхали в церкву на футбол. Було багато людей, тому ми зробили три команди. Коли нам забили гол і ми розводили м'яч із центру поля я вирішив здивувати воротаря суперника і зразу пробив по воротам. По центру. Прям в голкіпера. В голову. В праве око. Таким чином вперше в житті скривдив (не можу підібрати кращого слова) американського поліцейського, та й взагалі поліцейського. Просто виявилось, що цей молодий чоловік, що стояв на воротах працює в поліції. Я, звичайно, вибачився декілька раз, ми потиснули один одному руки, так шо з Америки мене все таки мають випустити) Сам футбол був схожий на гру "бий-біжи", але то нічого страшного. Набігались, награлись, потомились.
Ось так пройшов передостанній день в Сполучених Штатах Америки. Завтра ввечері вилітаємо додому. Скучив за домівкою.
У цій поїздці ми трохи ближче познайомились з культурою амішів - групою вірян, які відрізняються тим, що вони відмовляються від більшості сучасних зручностей для того, щоб відділити себе від світу. Вони живуть поселеннями, не користуються електроенергією (вони активно використовують газ), ніяким чином не мають відношення до політичного життя, вони наскільки я знаю не платять податки, багато вирозують культур на землі та будують будинки із деревини. В них нема автомобілів - вони їздять на каретах (хоча як виявляється їм дозволяється їздити у чужих авто). Багато хто називає їх християнами, хоча як на мене важко стверджувати однозначно, судячи з-зовні. ЇХні будинки можна побачити із далеку - біля будинку як правило велике огороджене поле та сушиться одян на мотузку на вулиці (так як сушилок в них нема). Вони дуже просто вдягаються, чоловіки і хлопці носять типу солом'яні капелюхи; жінки мають скормний одяг. Це все ми сьогодні бачили вживу. Мушу визнати - дуже цікаво. По дорозі ми заїхали в місце, де їздить старий паровоз на вугіллі, якому вже 106 років. Це така собі розвага для туристів. Д. Саша був вражений - йому подобаються такі речі. Обідали ми до речі в рестранчику, де готують аміші. Готують смачно - ми перевірили) До речі в нашій поїздці ми пересікли кордон Меріленду, і були в штаті Пенсільванія. Отже, вже відвідали 4 штати (Maryland, Virginia, N. Carolina, Pennsylvania) та Washington DC. Подякувавши батькам Серен, ми відправились на вечерю до сім'ї Стівена (злопця, що разів 7 приїжджав на Україну). Повечерявши, поїхали в церкву на футбол. Було багато людей, тому ми зробили три команди. Коли нам забили гол і ми розводили м'яч із центру поля я вирішив здивувати воротаря суперника і зразу пробив по воротам. По центру. Прям в голкіпера. В голову. В праве око. Таким чином вперше в житті скривдив (не можу підібрати кращого слова) американського поліцейського, та й взагалі поліцейського. Просто виявилось, що цей молодий чоловік, що стояв на воротах працює в поліції. Я, звичайно, вибачився декілька раз, ми потиснули один одному руки, так шо з Америки мене все таки мають випустити) Сам футбол був схожий на гру "бий-біжи", але то нічого страшного. Набігались, награлись, потомились.
Ось так пройшов передостанній день в Сполучених Штатах Америки. Завтра ввечері вилітаємо додому. Скучив за домівкою.