День 15. Військова база та японський ресторан.
Зранку нам випав шанс заїхати на військово-повітряну базу Енрюз. Справа в тому, що тато Тома - колишній воєнний. Відповідно він і його дружина мають спеціальний пропуск, що дозволяють провезти гостей на територію бази. Звичайно, подивись секретні об'єкти із середини нам не довелось (та ми й не намагались). 
загалі, військово-повіртяна база Ендрюз - це не набір воєнної техніки, авіації чи серкетних видів зброї. Це величезна територія, де проживають солдати із своїми сім'ями, грають там в гольф та інші види спорту (та є спеціальні поля і відповідне приладдя), ходять в магазини і все таке...Звісно, там є і стратегічні об'єкти. Наприклад, ми проїжджали повз місце, де сідають літаки найвищих посадових осіб різний держав. Загалом, це зовсім не те, що я собі уявляв. Від того менш цікавою наша подорож не стала. На території військової бази ми зайшли в декілька магазинів. До речі, люди, що не мають спеціального посвідчення купляти в таких магазинах нічого не можуть (навіть якщо хочуть купити хліб). В одному з магазинів ми знайшли відділ військового одягу. Найцікавіше, що там же продавались і погони, зірки.... Теоретично могли залишити Америку в ранзі гереналів) Коли ми сиділи на вулиці, то д. Саша, здається, розробив план як можна перемогти американську армію - відключити кондиціонери в їхніх танках))) Цікаво було спостерігати за д. Сашою, так як свого часу йому вбивали в голову (як і всім), що американці - головний зажерливий, злий ворог нашого народу. Побачивши це все, починаєш задумуватись багато про що.
В обід ми їздили трохи по магазинах, намагаючись знайти зимову куртку для д. Саши. Завдання це виявилось з не простих, хоча об'їздили ми не мало. В інтернеті щоправда Том знайшов оин варіант.
Ввечері батьки Тома повезли нас в японський ресторан. Виявляється вони кожну п'ятницю, як правило, їздять кудись вечеряти разом. Цього разу вони запросили і нас. Це скоріш всього один з останніх вечорів, який ми могли провети усі разом за вечерею. Для мене японський ресторан асоціювався лише з одним словом - суші. Сьогдні, коли я почую словосполучення "японський ресторан" я думатиму про зовсім інше. Ми з д. Сашою як завжди довірили свій вибір Тому, який ще раз довів свою компетентність в цьому питанні. Ми сиділи за столом, а нашу їжу готували на наших очах, що мушу визнати було вражаючим. Стіл побудований таким чином, що десь 12 людей можуть сидіти за одним столом, спостерігаючи як в центрі столу їхню страву готує веселий кухар японської зовнішності. Щоб зрозуміти більше - див. відео.
загалі, військово-повіртяна база Ендрюз - це не набір воєнної техніки, авіації чи серкетних видів зброї. Це величезна територія, де проживають солдати із своїми сім'ями, грають там в гольф та інші види спорту (та є спеціальні поля і відповідне приладдя), ходять в магазини і все таке...Звісно, там є і стратегічні об'єкти. Наприклад, ми проїжджали повз місце, де сідають літаки найвищих посадових осіб різний держав. Загалом, це зовсім не те, що я собі уявляв. Від того менш цікавою наша подорож не стала. На території військової бази ми зайшли в декілька магазинів. До речі, люди, що не мають спеціального посвідчення купляти в таких магазинах нічого не можуть (навіть якщо хочуть купити хліб). В одному з магазинів ми знайшли відділ військового одягу. Найцікавіше, що там же продавались і погони, зірки.... Теоретично могли залишити Америку в ранзі гереналів) Коли ми сиділи на вулиці, то д. Саша, здається, розробив план як можна перемогти американську армію - відключити кондиціонери в їхніх танках))) Цікаво було спостерігати за д. Сашою, так як свого часу йому вбивали в голову (як і всім), що американці - головний зажерливий, злий ворог нашого народу. Побачивши це все, починаєш задумуватись багато про що.
В обід ми їздили трохи по магазинах, намагаючись знайти зимову куртку для д. Саши. Завдання це виявилось з не простих, хоча об'їздили ми не мало. В інтернеті щоправда Том знайшов оин варіант.
Ввечері батьки Тома повезли нас в японський ресторан. Виявляється вони кожну п'ятницю, як правило, їздять кудись вечеряти разом. Цього разу вони запросили і нас. Це скоріш всього один з останніх вечорів, який ми могли провети усі разом за вечерею. Для мене японський ресторан асоціювався лише з одним словом - суші. Сьогдні, коли я почую словосполучення "японський ресторан" я думатиму про зовсім інше. Ми з д. Сашою як завжди довірили свій вибір Тому, який ще раз довів свою компетентність в цьому питанні. Ми сиділи за столом, а нашу їжу готували на наших очах, що мушу визнати було вражаючим. Стіл побудований таким чином, що десь 12 людей можуть сидіти за одним столом, спостерігаючи як в центрі столу їхню страву готує веселий кухар японської зовнішності. Щоб зрозуміти більше - див. відео.
Click to view