День 11. Історія в ресторані позавчора та тренування для воротарів.
Сьогодні був такий собі день релаксу - в нас не було напруженого графіку, тому день пройшов більш-менш спокійно. Д. Саша продовжує покращувати свій рівень англійської (можливо сам того не розуміючи). Том, мабуть з цікавістю спостерігає за нами як ми сприймаємо нові для нас речі.
До речі, забув написати позавчора одну історію. Коли ми приїхали вечеряти в Cracker Barrel, Том підійшов до людини, яка стояла за таким собі столиком - її задача була в тому, щоб розсаджувати гостей і коли звільняється необхідна кількість місць за столиком кликати клієнтів. Таке людину зазвичай називають hostess. В ресторані не було вільних 4 місця (для Тома, його тата, д. Саши і мене) - тому hostess попросила нас назвати своє прізвище і почекати хвилин з 10-15. Том назвав прізвище ж. Саши - Gonchar. В тому самому приміщенні був аля сувенірний магазин, підігнаний по стилю під дизайн ресторану (скоріш всього власність ресторану). Ми почали зодити-дивитись, вбиваюси час, так як робити все одно було нічого. Незабаром, на весь магазин лунає голос hostess: "Mr Gonchar, 4 people" (так зазвичай там оголушують про наявність вільних місць). Д. Саша, почувши своє прізвище не поняв в чому фішка... З трохи розгубленими очима він подивися на нас і потім все зрозумівши ми попрямували в ресторан))) На привеликий жаль фото виразу обличчя нема - але усім було весело)
Як я вже сказав, сьогодні нічого грандіозного не планувалось. Ми поїздили по магазинам - подивились на товари-ціни і все таке... Якшо вам хтось скаже, що в Америці можна дістати купу класного одягу майже за безцінь - це може і правда, але з того, що я бачив сьогодні скажу - треба платити) і інколи не малі гроші. Є речі дешевші, є дорожчі, але платити всеодно треба. Можливо ми не в тих місцях були, але стереотип, який в мене склався про Америку (тут можна за безцінь купити такі класні речі) починає рушитись. Повільно. Але впевнено)
Ввечері ми поїхали на тренування до Мета - він попросив провести тренування для голкіперів. Почався невеликий дощ і вже думав, що американці ніколи не дозволять дітям тренуватись під час дощу (навіть під час невеликого дощу). Я помилявся. Дітей було не мало (років 10-12). В нас була група, що складалась з прибдизно чоловік десяти - голкіпери. Д. Саша провів цікаве заняття - Я і Том асистували (том більше перекладом, я - демонстраціями). Діти були зацікавлені і в кінцевому результаті були задоволені як і їхні батьки, що спостерігали за усім. Один тато (афро-американець) підійшов після тренування і сказав "Спасібо болшоє"))
До речі, забув написати позавчора одну історію. Коли ми приїхали вечеряти в Cracker Barrel, Том підійшов до людини, яка стояла за таким собі столиком - її задача була в тому, щоб розсаджувати гостей і коли звільняється необхідна кількість місць за столиком кликати клієнтів. Таке людину зазвичай називають hostess. В ресторані не було вільних 4 місця (для Тома, його тата, д. Саши і мене) - тому hostess попросила нас назвати своє прізвище і почекати хвилин з 10-15. Том назвав прізвище ж. Саши - Gonchar. В тому самому приміщенні був аля сувенірний магазин, підігнаний по стилю під дизайн ресторану (скоріш всього власність ресторану). Ми почали зодити-дивитись, вбиваюси час, так як робити все одно було нічого. Незабаром, на весь магазин лунає голос hostess: "Mr Gonchar, 4 people" (так зазвичай там оголушують про наявність вільних місць). Д. Саша, почувши своє прізвище не поняв в чому фішка... З трохи розгубленими очима він подивися на нас і потім все зрозумівши ми попрямували в ресторан))) На привеликий жаль фото виразу обличчя нема - але усім було весело)
Як я вже сказав, сьогодні нічого грандіозного не планувалось. Ми поїздили по магазинам - подивились на товари-ціни і все таке... Якшо вам хтось скаже, що в Америці можна дістати купу класного одягу майже за безцінь - це може і правда, але з того, що я бачив сьогодні скажу - треба платити) і інколи не малі гроші. Є речі дешевші, є дорожчі, але платити всеодно треба. Можливо ми не в тих місцях були, але стереотип, який в мене склався про Америку (тут можна за безцінь купити такі класні речі) починає рушитись. Повільно. Але впевнено)
Ввечері ми поїхали на тренування до Мета - він попросив провести тренування для голкіперів. Почався невеликий дощ і вже думав, що американці ніколи не дозволять дітям тренуватись під час дощу (навіть під час невеликого дощу). Я помилявся. Дітей було не мало (років 10-12). В нас була група, що складалась з прибдизно чоловік десяти - голкіпери. Д. Саша провів цікаве заняття - Я і Том асистували (том більше перекладом, я - демонстраціями). Діти були зацікавлені і в кінцевому результаті були задоволені як і їхні батьки, що спостерігали за усім. Один тато (афро-американець) підійшов після тренування і сказав "Спасібо болшоє"))