Химерна історія.
Одинадцятого жовтня 1931 року товариш Сталін, серед кола своїх найближчих соратників, попросив прочитати віршований твір Максима Горького "Девушка и Смерть". По закінченню декламації, він сказав відому фразу: "Эта штука сильнее, чем "Фауст" Гете. Любовь побеждает Смерть", і завірив свої слова автографом. Цей факт не вкладається у загальноприйняту картину радянської історії, і вимагає свого пояснення.
Пояснити його нелегко, бо одною цією рецензією Сталін посіяв сумніви у самих підвалинах тої системи світогляду, яка була так ретельно обгрунтована Леніном, і яка так брутально нав'язувалась населенню самим Сталіном та його партією. Це видається особливо загадковим, якщо взяти до уваги атмосферу того часу - стояв самісінький розпал антирелігійної пропаганди, повсюди вже стояли собори без хрестів. Чи повинні тепер були комуністи перечитувати Біблію, аби нагадати собі, звідки взялися персонажі так неочікувано оціненої казки Горького, яку було написано іще в 1892 році?
Якщо товариш Сталін справді хотів розвіяти застарілі уявлення задля торжества наукового світогляду - він не повинен був так сказати. Але він так сказав. А оскільки співзасновник соцтабору не любив кидати на вітер слова, а тим більше - автографи, цікаво поглянути уважніше, чи не криються за цим якісь глибші речі.
Сталіну були притаманні залізна логіка і чіткі формулювання. Молоді люди Країни Рад, в міру здібностей, старалися його наслідувати. Як могли б виглядати міркування молодої людини в сталінському СРСР, що почула цю фразу, а потім перечитала обидва згадані у ній твори?
.......
...З точки зору діалектичного матеріалізму, сюжет "Фауста" є абсолютно відірваний від реального життя. Світова класика налічує багато творів, значно ближчих до реальних людських трагедій. На їхньому фоні, "Фауст" виглядає чистою фантастикою; він є навіть менш актуальний, аніж уелсівська війна з марсіанами, бо інопланетні імперіалісти, можливо, ще й існують, але ніякого безсмертя душі не може бути в принципі, а без нього розсипається вся інтрига.
...З точки зору діалектичного матеріалізму, сюжет віршованої казки Горького видається вкрай заплутаним і незрозумілим. Можна припустити, що фігурами Смерті і Любові Горькій алегорично зображає ці природні явища. Однак, що тоді роблять в цій казці Бог та інші надприродні сили? Адже ні Бога, ні ангелів, ні чортів не існує. Якщо це все - якісь алегорії, то чому б не назвати їх інакше, навіщо вплутувати до пролетарського мистецтва персонажів з Біблії? І чому ця казка така заплутана? Якщо там є натяк для добрих молодців, то в чому він полягає?
...Отже, з точки зору діалектичного матеріалізму, зовсім незрозуміло, чому геніальний товариш Сталін цікавиться такими пустими книжками, та ще й дає їм порівняльні характеристики. Адже він все зробив для того, щоб ця його фраза врізалася в народну пам'ять; і він сам вибрав для декламації оцю давно забуту казку Горького! Невже він не знайшов кращого прикладу, щоб продемонструвати переваги пролетарського мистецтва над буржуазним?
...Закрадається сумнів, що товариш Сталін сам не повністю поділяє ідеї діалектичного матеріалізму. Що він, до деякої міри, допускає імовірність існування потойбічного світу, і через те його цікавлять такі книжки і такі сюжети. Але якщо це так, то чому він настільки завзято винищує релігію?
...Якщо згадати, про що йдеться в обидвох творах, то закрадаються ще більші сумніви. У "Фаусті" показано, як сперечаються за душу доктора Бог і Мефістофель; як вони домовляються, що Фауст має зробити між ними вільний вибір, і як Фауст таки спокушається, підписавши контракт. У казці Горького не йдеться про жодні контракти, однак Бога там зображено немилосердним і нездатним подолати Смерть; а от сатану Горькій не тільки величає "огнекудрим", а ще й сватає до тої самої Смерті, котра потім виявляється посестрою Любові. От такі компаньйони з'являються у Любові - в химерній горьковській казці.
...Але, можливо, саме через це і оцінив цю казку так високо товариш Сталін?
.......
Не знаю, чи вдалося мені гарно відтворити чужі сумніви. Тепер поділюся власними. Після прочитання, за рекомендацією Сталіна, казки Горького "Девушка и Смерть", складається враження, що цей твір - продуманий софізм, метою якого є трохи прихилити шальки терезів у людському виборі між Богом і дияволом, на користь того останнього. Для його спростування, досить згадати собі відомі істини, що жінку для чоловіка сотворив Бог, а не хтось другий, що гріхом є не любов а перелюб, що Бог є милосердний, Він читає в серцях і знає всі пом'якшуючі обставини. Це звучить якось плоско, коли сказати напряму, тому спочатку хотів написати по мотивах сталінської фрази іще одну пародію в стилі Махлюйланд Рейд, з усіма належними персонажами та українцем Вакулою, який вижене чорта і всіх порятує. Але згадав про 33-й, та й інші роки, і стало не до сміху.
Бо справа не у мистецькому творі, куди інстальовано подібного роду софізм. Таке зрідка трапляється, особливо в юнацьких творах (як та ж сама "Девушка и Смерть"), коли автору усі ці матерії ще видаються абстрактними, і кортить побавитися з вогнем. В умовах свободи слова і творчості, великого успіху такі речі не мають, бо правда, на відміну від софістики, не потребує монополії, вона має перевагу у вільній дискусії. Але Сталін зробив усе від нього залежне, щоб вільної дискусії, як і вільної творчості, в СРСР не було, і щоб люди не читали книжок, котрі урівноважили б "Девушку и Смерть". Він також зробив усе можливе, щоб ця забута казочка стала користуватися популярністю серед молоді: не просто містика та еротика на фоні завалів соцреалізму, а ще й сертифікована самим вождем. Тобто, почавши від цієї сталінської фрази, можна дійти й до деякої теорії щодо самого Сталіна. Хоч усе це, звичайно, не факт, а тільки здогади; а наскільки вони імовірні, хай вирішує для себе, хто мав терпець дочитати.
Пояснити його нелегко, бо одною цією рецензією Сталін посіяв сумніви у самих підвалинах тої системи світогляду, яка була так ретельно обгрунтована Леніном, і яка так брутально нав'язувалась населенню самим Сталіном та його партією. Це видається особливо загадковим, якщо взяти до уваги атмосферу того часу - стояв самісінький розпал антирелігійної пропаганди, повсюди вже стояли собори без хрестів. Чи повинні тепер були комуністи перечитувати Біблію, аби нагадати собі, звідки взялися персонажі так неочікувано оціненої казки Горького, яку було написано іще в 1892 році?
Якщо товариш Сталін справді хотів розвіяти застарілі уявлення задля торжества наукового світогляду - він не повинен був так сказати. Але він так сказав. А оскільки співзасновник соцтабору не любив кидати на вітер слова, а тим більше - автографи, цікаво поглянути уважніше, чи не криються за цим якісь глибші речі.
Сталіну були притаманні залізна логіка і чіткі формулювання. Молоді люди Країни Рад, в міру здібностей, старалися його наслідувати. Як могли б виглядати міркування молодої людини в сталінському СРСР, що почула цю фразу, а потім перечитала обидва згадані у ній твори?
.......
...З точки зору діалектичного матеріалізму, сюжет "Фауста" є абсолютно відірваний від реального життя. Світова класика налічує багато творів, значно ближчих до реальних людських трагедій. На їхньому фоні, "Фауст" виглядає чистою фантастикою; він є навіть менш актуальний, аніж уелсівська війна з марсіанами, бо інопланетні імперіалісти, можливо, ще й існують, але ніякого безсмертя душі не може бути в принципі, а без нього розсипається вся інтрига.
...З точки зору діалектичного матеріалізму, сюжет віршованої казки Горького видається вкрай заплутаним і незрозумілим. Можна припустити, що фігурами Смерті і Любові Горькій алегорично зображає ці природні явища. Однак, що тоді роблять в цій казці Бог та інші надприродні сили? Адже ні Бога, ні ангелів, ні чортів не існує. Якщо це все - якісь алегорії, то чому б не назвати їх інакше, навіщо вплутувати до пролетарського мистецтва персонажів з Біблії? І чому ця казка така заплутана? Якщо там є натяк для добрих молодців, то в чому він полягає?
...Отже, з точки зору діалектичного матеріалізму, зовсім незрозуміло, чому геніальний товариш Сталін цікавиться такими пустими книжками, та ще й дає їм порівняльні характеристики. Адже він все зробив для того, щоб ця його фраза врізалася в народну пам'ять; і він сам вибрав для декламації оцю давно забуту казку Горького! Невже він не знайшов кращого прикладу, щоб продемонструвати переваги пролетарського мистецтва над буржуазним?
...Закрадається сумнів, що товариш Сталін сам не повністю поділяє ідеї діалектичного матеріалізму. Що він, до деякої міри, допускає імовірність існування потойбічного світу, і через те його цікавлять такі книжки і такі сюжети. Але якщо це так, то чому він настільки завзято винищує релігію?
...Якщо згадати, про що йдеться в обидвох творах, то закрадаються ще більші сумніви. У "Фаусті" показано, як сперечаються за душу доктора Бог і Мефістофель; як вони домовляються, що Фауст має зробити між ними вільний вибір, і як Фауст таки спокушається, підписавши контракт. У казці Горького не йдеться про жодні контракти, однак Бога там зображено немилосердним і нездатним подолати Смерть; а от сатану Горькій не тільки величає "огнекудрим", а ще й сватає до тої самої Смерті, котра потім виявляється посестрою Любові. От такі компаньйони з'являються у Любові - в химерній горьковській казці.
...Але, можливо, саме через це і оцінив цю казку так високо товариш Сталін?
.......
Не знаю, чи вдалося мені гарно відтворити чужі сумніви. Тепер поділюся власними. Після прочитання, за рекомендацією Сталіна, казки Горького "Девушка и Смерть", складається враження, що цей твір - продуманий софізм, метою якого є трохи прихилити шальки терезів у людському виборі між Богом і дияволом, на користь того останнього. Для його спростування, досить згадати собі відомі істини, що жінку для чоловіка сотворив Бог, а не хтось другий, що гріхом є не любов а перелюб, що Бог є милосердний, Він читає в серцях і знає всі пом'якшуючі обставини. Це звучить якось плоско, коли сказати напряму, тому спочатку хотів написати по мотивах сталінської фрази іще одну пародію в стилі Махлюйланд Рейд, з усіма належними персонажами та українцем Вакулою, який вижене чорта і всіх порятує. Але згадав про 33-й, та й інші роки, і стало не до сміху.
Бо справа не у мистецькому творі, куди інстальовано подібного роду софізм. Таке зрідка трапляється, особливо в юнацьких творах (як та ж сама "Девушка и Смерть"), коли автору усі ці матерії ще видаються абстрактними, і кортить побавитися з вогнем. В умовах свободи слова і творчості, великого успіху такі речі не мають, бо правда, на відміну від софістики, не потребує монополії, вона має перевагу у вільній дискусії. Але Сталін зробив усе від нього залежне, щоб вільної дискусії, як і вільної творчості, в СРСР не було, і щоб люди не читали книжок, котрі урівноважили б "Девушку и Смерть". Він також зробив усе можливе, щоб ця забута казочка стала користуватися популярністю серед молоді: не просто містика та еротика на фоні завалів соцреалізму, а ще й сертифікована самим вождем. Тобто, почавши від цієї сталінської фрази, можна дійти й до деякої теорії щодо самого Сталіна. Хоч усе це, звичайно, не факт, а тільки здогади; а наскільки вони імовірні, хай вирішує для себе, хто мав терпець дочитати.