Меломанська каббалістика - 2.
Em-Am-C-D (4)... Я сиджу й переписую оцю криптограму зі старого блокнота - і все через те, що юність припала на перестроєчні часи, а серед товаришів є пара народних менестрелів, які вміють тренькати на гітарі і так відвойовують серця кращої половини людства. І ось ти позичаєш недоламану шестиструнку, перемальовуєш, куди там що натискати, і вже й сам можеш вражати уяву непосвячених - як не самою грою, то хоча б шифровками акордів. А щоб вразити остаточно, достатньо навчитися одної Справжньої Пісні - тої самої, яка виконувалась на стадіонах перед фанатіючим натовпом, яка звучить з магнітофонів, яку співають на вечірках, в армії, в під'їзді, в Карпатах біля вогнища під угроблену гітару без двох струн, коротше кажучи - досить вивчити "Пачку сигарет" Віктора Цоя.
Це була універсальна пісня. Вона підходила для компаній будь-якої степені сп'яніння, проста послідовність акордів була гарною вправою для навчання, а слова пам'яталися самі собою - і кожного разу, коли вони звучали, виникало якесь невловиме відчуття правильності. Напевне, це і є критерій, що відрізняє мистецтво від фальшивки.
При всій популярності цієї пісеньки, ми, однак, не звертали уваги на одну обставину: її прості слова, власне кажучи, незрозуміло що означають. І стає цікаво дослідити, що ж там такого накручено.
Ці слова знайомі, напевне, усім:
Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна
И не вижу ни одной знакомой звезды
Я ходил по всем дорогам и туда и сюда
Обернулся - и не смог разглядеть следы
Но если есть в кармане пачка сигарет
Значит, все не так уж плохо на сегодняшний день
И билет на самолет с серебристым крылом
Что, взлетая, оставляет земле лишь тень
И никто не хотел быть виноватым без вина
И никто не хотел руками жар загребать
А без музыки и на миру смерть не красна
А без музыки не хочется пропадать
Но если есть в кармане пачка сигарет
Значит, все не так уж плохо на сегодняшний день
И билет на самолет с серебристым крылом
Что, взлетая, оставляет земле лишь тень
На перший погляд видається, що все просто. Ліричний герой потрапив у якусь незнайому і вочевидь нелегку ситуацію - але він не падає духом, бадьоро прикурює і зберігає надію на краще. З другого куплету, ми взнаємо детективну історію: спочатку пили (здається, аби заглушити совість), потім хтось не хотів бути знаряддям в чужих руках, а потім іще хтось не хотів помирати без музики. Можливо, саме через цю пригоду ліричний герой і змушений тепер переховуватись у незнайомому місці, чекаючи на літак?
У правдоподібність цієї версії можна більш-менш повірити, поки не звернеш увагу на цікаву річ. З точки зору даної трактовки, другий куплет виглядає досить заплутано. На відміну від першого куплету та приспіву, тут вже геть-усе туманно: що за вина, хто пропадав, який саме жар загрібали руками? Навіщо потрібні такі кручені фрази? Невже не можна було усе це скласти якось краще?
А виявляється, що не можна. Бо насправді, тут нема як покращувати - другий куплет цієї пісні є абсолютно досконалий. Але це якась дуже особлива досконалість: вона не має нічого спільного з примітивним сюжетом, що ми собі уявили.
Кожен з цих чотирьох рядків перефразує відомий вираз російської мови: "без вины виноват", "чужими руками жар загребать", "на миру и смерть красна", "помирать, так с музыкой". У кожному з цих виразів зроблено деяку зміну - і це суттєво, навіть дещо підкреслено, міняє його значення: "без вины виноват" має один сенс, а "виноват без вина" - вже щось із зовсім іншої опери. Вираз "руками жар загребать", без слова "чужими", набуває діаметрально-протилежного змісту - ця сама ситуація розглядається з точки зору другого учасника. Два наступні вирази змінюються ще цікавіше: "на миру и смерть красна" - аж ні, виявляється, що й не красна, якщо без музики; "помирать, так с музыкой" - а от без музики, не хочеться пропадати. Простежується взаємозв'язок: без музики пропадати не хочеться - і тому-то, напевне, воно і "на миру" не буде красно. Цей зв'язок підкреслено співпадінням початкових слів у двох останніх рядках: "А без музыки..." Але два попередні рядки також мають таке співпадіння початкових слів ("И никто не хотел...") - це наводить на думку, що вони, можливо, також є взаємозв'язані.
У будь-якій мові, приказки та прислів'я несуть важливий зміст. Вони виражають звичаї, світогляд, віковічний досвід цілого народу. Видається малоймовірним, що всю оцю відредаговану фразеологію було так ретельно зарифмовано тільки для того, аби плутано й туманно розповісти історію про злісне хуліганство в стані алкогольного сп'яніння.
І вже зовсім недоречно виглядатиме ця версія, якщо згадати про відношення до творчості Віктора Цоя з боку численних фанатів, особливо - після смерті співака. Його сприймали як пророка, як посланця з інших світів, майже як святого - та аж ніяк не ресторанного шансоньє із тої породи, котра показовим блатуванням намагається виправдати свою примітивність.
"Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна, и не вижу ни одной знакомой звезды" - цей початок зразу викликає якесь дуже слабке, майже непомітне, щемке відчуття: "це про мене". Дивне відчуття - якщо взяти до уваги, що більшість із тих, кому подобається пісня, не перебувають на чужині. Так, багато хто навчився її під час служби в армії - однак, після повернення додому вона їм не перестала подобатися. "Я ходил по всем дорогам и туда и сюда, обернулся - и не смог разглядеть следы" - і тут це відчуття також не зникає. Йдеться, начебто, про неможливість віднайти дорогу назад із тої чужини; але, знову ж таки, яке це має відношення до особистих обставин переважної більшості слухачів? Звідки береться відчуття причетності? Адже воно не така вже й суб'єктивна річ: якби його не було, пісня не користувалась би популярністю.
Складається враження, що тут діє якась символіка, яка сприймається підсвідомістю. Цікаво спробувати - чи складеться на цей раз мозаїка?
"Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна, и не вижу ни одной знакомой звезды"... Для нашої підсвідомості, будинок може символізувати людське тіло, а його мешканець - людську душу. Тоді вікно - це людське око, небо - навколишній світ, а "я"... Це є власне, особисте, персональне "я" кожного з нас (душа, самосвідомість) - без жодного другого сенсу. Проведімо простенький дослід: закриваємо очі, забуваємо все-все-все, чого ми з дитинства дізналися про цей світ, потім відкриваємо очі і дивимось - так, як дивиться новонароджений. Яке все чудернацьке навкруги, правда? А чому воно якраз таке, а не інакше? Хто я, звідки я, навіщо це все? Ми задаємось такими питаннями в дитинстві, а потім, зазвичай, просто забуваємо про них - але цей стан малюка, що вперше розглядається на білий світ і хоче зрозуміти, куди ж він потрапив, не зникає безслідно. (Багатьом дорослим також хотілось би з'ясувати, врешті-решт, відповіді на ці запитання; розроблено багато версій.) А як виразити піснею цей емоційний стан? "Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна, и не вижу ни одной знакомой звезды"...
Ніби логічно. Наступні рядки: "я ходил по всем дорогам и туда и сюда, обернулся - и не смог разглядеть следы"... Дорога означає долю, послідовність подій, траекторію в часі-просторі. Ми кажемо "пройдений шлях" на те, що з нами було. А ще деколи, ми оглядаємось на цей пройдений шлях - тобто згадуємо його. І буває таке, що не все вдається згадати. Не виходить, бо забулося. Як про це сказати в пісні, залишаючись у рамках тих самих образів? "Обернулся - и не смог разглядеть следы".
Але в пісні Цоя йдеться не про одну дорогу; "я ходил по всем дорогам и туда и сюда" - забутих доріг, виявляється, було багато. І це гарно співпадає з результатом, який дала розшифровка "Nie Spoczniemy" - йдеться про ланцюжок наших попередніх життів, що ми їх не пам'ятаємо. Так само, як не пам'ятаємо позавчорашні сни.
Отже, складається враження, що у третьому й четвертому рядках першого куплету ми отримуємо, якоюсь мірою, відповідь на запитання, яке було неявно задане попередніми рядками: хто я і звідки? Ми вже прожили багато життів, але просто забули про них. І така відповідь підтверджується тим самим щемким відчуттям особистої причетності, що зробило цю пісню настільки популярною - бо підсвідомість наша пам'ятає більше, аніж свідомість.
Виглядає ніби добре, але це ще далеко не все. Чи вдасться нам прочитати решту тексту у рамках, заданих такою розшифровкою перших рядків?
"Но если есть в кармане пачка сигарет, значит, все не так уж плохо на сегодняшний день"... Знову підказує розшифровка "Nie Spoczniemy": день і ніч означають життя і смерть. Сьогоднішній день, в рамках цієї символіки - це теперішнє життя: те, яке ми живемо зараз. "Если есть в кармане пачка сигарет..." Що це за пачка цигарок? Безумовно, це якийсь символ: навряд чи Цоя можна запідозрити у прихованій рекламі тютюнових виробів. Більше того, це є центральний символ цілої пісні: по-перше, це її назва, по-друге - наявність цієї штуковини означає, що не все ще так погано. Напевне, це якийсь талісман абощо - але що саме? Поки що сказати важко; можливо, прочитання наступних рядків дозволить це уточнити.
"И билет на самолет с серебристым крылом, что, взлетая, оставляет земле лишь тень"... Це можна витлумачити у різний спосіб, але в рамках нашої екзотичної версії, в пісні йдеться про щось метафізичне: життя та смерть, реінкарнацію і т.п. "Взлетая, оставляет земле лишь тень" - це нагадує людську душу, що після смерті злітає на небо, залишаючи землі лише тіло. Але що ж це за квиток? Виявляється, на цей літак треба ще й квитки мати? Якщо вірити цій пісні, то виходить, що треба. Бо авіаквиток, то є цінна річ: його можна здати в касу, дістати гроші, навіть на ресторан вистачить - тільки на літак тоді не пустять.
Новина про негарантованість вічного життя не додає ентузіазму. Та не все ще так погано: згідно зі словами пісні, якщо є в кишені пачка цигарок - квиток, начебто, також є. Це, видно, якась дуже цікава пачка цигарок: аж перекурити тягне. А може, усе це взагалі помилка інтерпретації, і цей квиток не передбачає можливості його втрати? І взагалі, чи зійдеться нам уся ця мозаїка в закінчену картину? Адже попереду ще цілий другий куплет, із тою відредагованою фразеологією...
Мушу сказати, що в мене на цьому куплеті відчуття особистої причетності зникає. Другий куплет взагалі виглядає незрозумілим і відверто найслабшим місцем цілої пісні - аж поки не помітиш в ньому оцю чудернацьку досконалість словесної конструкції з переправлених та зарифмованих приказок, які об'єднуються попарно через співпадіння перших кількох слів у рядках. Досить обгрунтованим виглядає припущення, що у кожному із цих чотирьох рядків ключовим є якраз те слово, яке було змінено. Погляньмо, чи це міркування себе оправдає.
"И никто не хотел быть виноватым без вина..." Вино, у світлі попередньої інтерпретації, асоціюється з християнською вірою. Виглядає досить логічно: перед цим мова йшла про квиток на літак, а зараз конкретизується спосіб його зберегти. "И никто не хотел руками жар загребать..." Ключове слово тут якраз те, якого в пісні нема: "чужими". Через відсутність цього слова, у приказці міняється суб'єкт: не той, хто загрібає чужими руками, а власне інший, кого для цієї невдячної справи використовують. Що ж це за жар, і хто дійові особи? Знову-ж таки, у світлі попередньої інтерпретації - тут виглядають правомірними одночасно кілька варіантів. По-перше, коли ми чинимо щось неправильне, то діємо відомо на чию користь: на користь того самого, котрий робить зло чужими руками і в цей спосіб намагається присвоїти жар, тобто наші душі - наші власні "я". І виходить, ніби ми загрібаємо для нього жар з вогню - бо самі-то колись поплатимось. По-друге, якщо ми схитруємо і станемо чинити зло чужими руками, аби скористатися, залишаючись при цьому чистенькими - нічого не вийде, там ще й не таке бачили, ця хитрість давно відома. А крім того, коли вже зайшла мова про метафізичне зло і руки, що загрібають жар, то згадується пекло. Стають зрозумілими двічі повторені слова "и никто не хотел": таки дійсно, якось не хочеться.
"А без музыки и на миру смерть не красна, а без музыки не хочется пропадать"... Ключове слово тут "пропадати", замість "помирати": вочевидь, мається на увазі не смерть, а зникнення нашої самосвідомості - тобто справжня, остаточна загибель, смерть душі, а не тіла. А що ж тоді означає оця, без якої не хочеться пропадати - музика? Ганьба мені, грішному: я не вмію цього докладно витлумачити. Маю тільки виразне відчуття, що музика означає святість.
Спокійно, спокійно, тільки без паніки - потішає нас приспів: якщо є в кишені пачка цигарок, то не все ще так погано на сьогоднішній день. Та що ж воно таке, оця пачка цигарок?
Тут головне питання - що таке цигарка.
Для молоді, яка була головною аудиторією Віктора Цоя, цигарка - це в першу чергу символ зрілості, навіть ініціації: малята не палять. Цигарка дещо міняє стан свідомості. До цигарки ми звертаємось, зазвичай, у важкі моменти життя - і вона трохи допомагає. Окрім того, коли ми палимо цигарку, то на кінці її горить маленький вогник, а вгору підіймається дим; ці дві речі - вогонь і дим - з давніх давен були атрибутами релігійних обрядів... Цигарка - це молитва. Пачка цигарок - молитовник.
Ну ось і все. Мозаїка склалася, остання штучка клацнула і встала на своє місце. Однак, чи несе така екзотична версія хоч якийсь реальний зміст? Можливо, це просто співпадіння, гра слів, що не має жодного відношення до реальності, або взагалі помилка? На щастя, цю метафізичну теорію можна легко перевірити дослідним шляхом. Для цього не є потрібним жодне обладнання, крім самої пісні в будь-якій формі - з магнітофона, з компакт-диска, з гітари та голосу, або навіть просто з пам'яті.
Все інше знаходиться в нас самих. Якщо ця версія правильна, то наша підсвідомість все розуміла від самого першого разу, як тільки ми почули цю пісню. Адже символи - її рідна мова, вона говорить ними у снах. Прислухаймось до цієї пісні, маючи на увазі вищенаведену версію. Послухаймо своє серце (свою підсвідомість, поправляє мене шанувальник наукової точності) - що воно нам скаже? Це так чи ні? Кожен може вирішувати для себе сам. Як на мене - версія правильна.
Може виникнути зауваження, що ця версія суперечить науковій картині світу. Тут, однак, можна легко відповісти: наука, між нами кажучи, не має на даний момент цілісної картини світу - якщо говорити про справжню науку, а не псевдонаукові софізми, вигадані радянською владою. Питання про те, що є первинним - свідомість чи матерія - потихеньку схиляється в бік того, що первинною є таки свідомість, бо як показує практика, утворити штучну (віртуальну) реальність для існуючої свідомості досить просто, а от про утворення штучної свідомості на базі елементів доступної нам реальності (тобто з того, що називають матерією) просто мови нема.
Існують і дослідні дані, які з великим ступенем довіри спростовують примітивний матеріалізм, котрий так яро нав'язувався радянською владою. Наприклад, феномен "присмертного досвіду" (також відомий як "тунель і світло"), що про нього розказують деякі пацієнти реанімації, повернуті до життя після клінічної смерті. Вперше масив таких свідчень було зібрано і проаналізовано Раймондом Моуді, а на даний час, вже проведено декілька серйозних досліджень, і навіть підбито досить-таки вражаючу статистику. Тобто маємо не окремі випадки, а медицинський факт.
В принципі, тут можна би й закінчити. Однак, ця неочікувана розшифровка відомої пісні виводить на ще одну цікаву тему: вона, здається, дозволяє краще обгрунтувати одну з версій щодо причин смерті самого Віктора Цоя. Точніше - дає можливість з більшою певністю припустити, що автокатастрофа, у якій загинув Цой, не була випадковою.
Взагалі кажучи, ця версія не є новиною. Всі ми знаємо, що для занадто хороших людей на радянській, чи й пост-радянській території, імовірність потрапити у автокатастрофу чомусь значно вища від середньостатистичної. Відомо також, що відповідні органи стежили за творчістю талановитих музикантів, і в деяких випадках здійснювали цензуру шляхом замаскованого вбивства - достатньо згадати смерть Володимира Івасюка. Однак, для випадку автора "Червоної Рути", можна легко зрозуміти мотиви вбивць: творчість Івасюка заважала Москві русифіковувати Україну. У випадку Цоя, мотивів начебто нема.
На перший погляд, отримана розшифровка пісні "Пачка сигарет" не дає в цьому плані нічого нового. Цой загинув за рік перед невдалим путчем ГКЧП - у той час, релігія в радянській імперії не лише перестала вважатися чимось незаконним, але й увійшла у своєрідну моду. Та якщо глянути глибше, то можна побачити цікаві речі.
Відомо, що на даний момент в Росії дійшла до влади та сама когорта, котра колись, окрім багатьох інших занять, відслідковувала музикантів і займалася політичними вбивствами. Ці товариші добре знають, що таке інформаційний простір і наскільки важливим є контроль за ним для збереження будь-якої диктатури. Врешті-решт, це було їхньою професією. Інформаційний простір в Росії на даний момент контролюється достатньо суворо, так що про зйомки будь-якого кінофільму, який не вкладався би в рамки прийнятої наверху генеральної лінії, говорити не доводиться.
В цих умовах, 6 травня 2004 року, в Росії почалися зйомки серіалу за романом Міхаіла Булгакова "Мастер и Маргарита" - державним коштом і незважаючи на відчайдушні протести тих щирих віруючих, котрі сприймають московське православ'я яко шлях до спасіння душі, а не елемент імперської пропаганди. (Не приведи Боже, аби я тут спровокував хоч якусь міжконфесійну суперечку: на мою думку, всі шляхи до Бога є рівноправні. Неправі бувають лише ті окремі люди, котрі шпекулюють святинями, вирушаючи уярмлювати сусідів).
Треба сказати, якщо ділити літературу на цікаву та усяку іншу, то "Мастер и Маргарита", як на мене - дуже цікава література. Однак, між сторінками цієї цікавої літератури майстерно заховано крапельку сатаністичного софізму. (Це, звичайно, зовсім не означає, що всі, кому він подобається, негайно стають сатаністами; просто падає іще один камінець на шальку терезів у найважливішому людському виборі).
Нема потреби розгорнуто доказувати цей факт - це вже не раз було зроблено іншими. Хто звик довіряти авторитетам - напевне, більше повірить діячам церкви; хто любить у всьому покладатися на себе - мабуть, захоче сам порівняти викладену в романі версію євангельської історії та свідчення історичних документів. Як на мене, то найкращим доказом є захоплені відгуки на цей роман відкритих сатаністів. Коротше кажучи, факт це доведений - хоч і не дуже відомий, бо якось шкода ображати майстерного літератора Булгакова.
Можна лише здогадуватись про справжні мотиви тих, що формують зараз російське інформаційне середовище - але рішення розбурхати цікавість до "Мастера и Маргариты", швидше за все, було прийнято ними свідомо; щонайменше, вони цілком очевидно не прислухалися до попереджень про сатаністичну спрямованість цього роману. Звичайно, можна сказати, що це не більш ніж цікава література - однак, не за всякою цікавою літературою знімають кіно державним коштом, а отже, хтось сидить і вибирає, яку екранізувати а яку ні.
Тобто простежується достатньо виразна спадкоємність принципів формування інформаційного середовища сучасної Росії по відношенню до методів товариша Сталіна: голосно говориться про одне, а потихеньку робиться щось зовсім інше. При Сталіні, панівною ідеологією був діамат; в сучасній Росії такою ідеологією є, начебто, християнство - однак, в обидвох випадках населенню потихеньку нав'язується сатаністична софістика.
Отже, якщо тільки не припустити що все це звичайні співпадіння, можна говорити про виразний мотив до вбивства Віктора Цоя - тими, хто був і є зацікавлений у тихому нав'язуванні сатаністичної софістики населенню підконтрольних територій. Можна зауважити, що не факт, чи вміли ці товариші відповідним чином прочитати символіку - але, по-перше, навіть непрочитана символіка сприймається підсвідомістю, і усвідомлюється хоча б на рівні "нутром чую своє/чуже"; по-друге, праці Фрейда чи Юнга не були широко доступні у Радянському Союзі, а отже, хтось колись прийняв відповідне рішення і мусив мати для цього якісь підстави.
Але зрештою, ну їх в баню. Ця публіка не знала і не знатиме, що в житті приносить справжнє задоволення. Витягаєм стару гітару, настроюємо, згадуємо юність та й тренькнемо пару простих акордів - Em-Am-C-D-Em... Правда, гарно звучить?
Це була універсальна пісня. Вона підходила для компаній будь-якої степені сп'яніння, проста послідовність акордів була гарною вправою для навчання, а слова пам'яталися самі собою - і кожного разу, коли вони звучали, виникало якесь невловиме відчуття правильності. Напевне, це і є критерій, що відрізняє мистецтво від фальшивки.
При всій популярності цієї пісеньки, ми, однак, не звертали уваги на одну обставину: її прості слова, власне кажучи, незрозуміло що означають. І стає цікаво дослідити, що ж там такого накручено.
Ці слова знайомі, напевне, усім:
Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна
И не вижу ни одной знакомой звезды
Я ходил по всем дорогам и туда и сюда
Обернулся - и не смог разглядеть следы
Но если есть в кармане пачка сигарет
Значит, все не так уж плохо на сегодняшний день
И билет на самолет с серебристым крылом
Что, взлетая, оставляет земле лишь тень
И никто не хотел быть виноватым без вина
И никто не хотел руками жар загребать
А без музыки и на миру смерть не красна
А без музыки не хочется пропадать
Но если есть в кармане пачка сигарет
Значит, все не так уж плохо на сегодняшний день
И билет на самолет с серебристым крылом
Что, взлетая, оставляет земле лишь тень
На перший погляд видається, що все просто. Ліричний герой потрапив у якусь незнайому і вочевидь нелегку ситуацію - але він не падає духом, бадьоро прикурює і зберігає надію на краще. З другого куплету, ми взнаємо детективну історію: спочатку пили (здається, аби заглушити совість), потім хтось не хотів бути знаряддям в чужих руках, а потім іще хтось не хотів помирати без музики. Можливо, саме через цю пригоду ліричний герой і змушений тепер переховуватись у незнайомому місці, чекаючи на літак?
У правдоподібність цієї версії можна більш-менш повірити, поки не звернеш увагу на цікаву річ. З точки зору даної трактовки, другий куплет виглядає досить заплутано. На відміну від першого куплету та приспіву, тут вже геть-усе туманно: що за вина, хто пропадав, який саме жар загрібали руками? Навіщо потрібні такі кручені фрази? Невже не можна було усе це скласти якось краще?
А виявляється, що не можна. Бо насправді, тут нема як покращувати - другий куплет цієї пісні є абсолютно досконалий. Але це якась дуже особлива досконалість: вона не має нічого спільного з примітивним сюжетом, що ми собі уявили.
Кожен з цих чотирьох рядків перефразує відомий вираз російської мови: "без вины виноват", "чужими руками жар загребать", "на миру и смерть красна", "помирать, так с музыкой". У кожному з цих виразів зроблено деяку зміну - і це суттєво, навіть дещо підкреслено, міняє його значення: "без вины виноват" має один сенс, а "виноват без вина" - вже щось із зовсім іншої опери. Вираз "руками жар загребать", без слова "чужими", набуває діаметрально-протилежного змісту - ця сама ситуація розглядається з точки зору другого учасника. Два наступні вирази змінюються ще цікавіше: "на миру и смерть красна" - аж ні, виявляється, що й не красна, якщо без музики; "помирать, так с музыкой" - а от без музики, не хочеться пропадати. Простежується взаємозв'язок: без музики пропадати не хочеться - і тому-то, напевне, воно і "на миру" не буде красно. Цей зв'язок підкреслено співпадінням початкових слів у двох останніх рядках: "А без музыки..." Але два попередні рядки також мають таке співпадіння початкових слів ("И никто не хотел...") - це наводить на думку, що вони, можливо, також є взаємозв'язані.
У будь-якій мові, приказки та прислів'я несуть важливий зміст. Вони виражають звичаї, світогляд, віковічний досвід цілого народу. Видається малоймовірним, що всю оцю відредаговану фразеологію було так ретельно зарифмовано тільки для того, аби плутано й туманно розповісти історію про злісне хуліганство в стані алкогольного сп'яніння.
І вже зовсім недоречно виглядатиме ця версія, якщо згадати про відношення до творчості Віктора Цоя з боку численних фанатів, особливо - після смерті співака. Його сприймали як пророка, як посланця з інших світів, майже як святого - та аж ніяк не ресторанного шансоньє із тої породи, котра показовим блатуванням намагається виправдати свою примітивність.
"Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна, и не вижу ни одной знакомой звезды" - цей початок зразу викликає якесь дуже слабке, майже непомітне, щемке відчуття: "це про мене". Дивне відчуття - якщо взяти до уваги, що більшість із тих, кому подобається пісня, не перебувають на чужині. Так, багато хто навчився її під час служби в армії - однак, після повернення додому вона їм не перестала подобатися. "Я ходил по всем дорогам и туда и сюда, обернулся - и не смог разглядеть следы" - і тут це відчуття також не зникає. Йдеться, начебто, про неможливість віднайти дорогу назад із тої чужини; але, знову ж таки, яке це має відношення до особистих обставин переважної більшості слухачів? Звідки береться відчуття причетності? Адже воно не така вже й суб'єктивна річ: якби його не було, пісня не користувалась би популярністю.
Складається враження, що тут діє якась символіка, яка сприймається підсвідомістю. Цікаво спробувати - чи складеться на цей раз мозаїка?
"Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна, и не вижу ни одной знакомой звезды"... Для нашої підсвідомості, будинок може символізувати людське тіло, а його мешканець - людську душу. Тоді вікно - це людське око, небо - навколишній світ, а "я"... Це є власне, особисте, персональне "я" кожного з нас (душа, самосвідомість) - без жодного другого сенсу. Проведімо простенький дослід: закриваємо очі, забуваємо все-все-все, чого ми з дитинства дізналися про цей світ, потім відкриваємо очі і дивимось - так, як дивиться новонароджений. Яке все чудернацьке навкруги, правда? А чому воно якраз таке, а не інакше? Хто я, звідки я, навіщо це все? Ми задаємось такими питаннями в дитинстві, а потім, зазвичай, просто забуваємо про них - але цей стан малюка, що вперше розглядається на білий світ і хоче зрозуміти, куди ж він потрапив, не зникає безслідно. (Багатьом дорослим також хотілось би з'ясувати, врешті-решт, відповіді на ці запитання; розроблено багато версій.) А як виразити піснею цей емоційний стан? "Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна, и не вижу ни одной знакомой звезды"...
Ніби логічно. Наступні рядки: "я ходил по всем дорогам и туда и сюда, обернулся - и не смог разглядеть следы"... Дорога означає долю, послідовність подій, траекторію в часі-просторі. Ми кажемо "пройдений шлях" на те, що з нами було. А ще деколи, ми оглядаємось на цей пройдений шлях - тобто згадуємо його. І буває таке, що не все вдається згадати. Не виходить, бо забулося. Як про це сказати в пісні, залишаючись у рамках тих самих образів? "Обернулся - и не смог разглядеть следы".
Але в пісні Цоя йдеться не про одну дорогу; "я ходил по всем дорогам и туда и сюда" - забутих доріг, виявляється, було багато. І це гарно співпадає з результатом, який дала розшифровка "Nie Spoczniemy" - йдеться про ланцюжок наших попередніх життів, що ми їх не пам'ятаємо. Так само, як не пам'ятаємо позавчорашні сни.
Отже, складається враження, що у третьому й четвертому рядках першого куплету ми отримуємо, якоюсь мірою, відповідь на запитання, яке було неявно задане попередніми рядками: хто я і звідки? Ми вже прожили багато життів, але просто забули про них. І така відповідь підтверджується тим самим щемким відчуттям особистої причетності, що зробило цю пісню настільки популярною - бо підсвідомість наша пам'ятає більше, аніж свідомість.
Виглядає ніби добре, але це ще далеко не все. Чи вдасться нам прочитати решту тексту у рамках, заданих такою розшифровкою перших рядків?
"Но если есть в кармане пачка сигарет, значит, все не так уж плохо на сегодняшний день"... Знову підказує розшифровка "Nie Spoczniemy": день і ніч означають життя і смерть. Сьогоднішній день, в рамках цієї символіки - це теперішнє життя: те, яке ми живемо зараз. "Если есть в кармане пачка сигарет..." Що це за пачка цигарок? Безумовно, це якийсь символ: навряд чи Цоя можна запідозрити у прихованій рекламі тютюнових виробів. Більше того, це є центральний символ цілої пісні: по-перше, це її назва, по-друге - наявність цієї штуковини означає, що не все ще так погано. Напевне, це якийсь талісман абощо - але що саме? Поки що сказати важко; можливо, прочитання наступних рядків дозволить це уточнити.
"И билет на самолет с серебристым крылом, что, взлетая, оставляет земле лишь тень"... Це можна витлумачити у різний спосіб, але в рамках нашої екзотичної версії, в пісні йдеться про щось метафізичне: життя та смерть, реінкарнацію і т.п. "Взлетая, оставляет земле лишь тень" - це нагадує людську душу, що після смерті злітає на небо, залишаючи землі лише тіло. Але що ж це за квиток? Виявляється, на цей літак треба ще й квитки мати? Якщо вірити цій пісні, то виходить, що треба. Бо авіаквиток, то є цінна річ: його можна здати в касу, дістати гроші, навіть на ресторан вистачить - тільки на літак тоді не пустять.
Новина про негарантованість вічного життя не додає ентузіазму. Та не все ще так погано: згідно зі словами пісні, якщо є в кишені пачка цигарок - квиток, начебто, також є. Це, видно, якась дуже цікава пачка цигарок: аж перекурити тягне. А може, усе це взагалі помилка інтерпретації, і цей квиток не передбачає можливості його втрати? І взагалі, чи зійдеться нам уся ця мозаїка в закінчену картину? Адже попереду ще цілий другий куплет, із тою відредагованою фразеологією...
Мушу сказати, що в мене на цьому куплеті відчуття особистої причетності зникає. Другий куплет взагалі виглядає незрозумілим і відверто найслабшим місцем цілої пісні - аж поки не помітиш в ньому оцю чудернацьку досконалість словесної конструкції з переправлених та зарифмованих приказок, які об'єднуються попарно через співпадіння перших кількох слів у рядках. Досить обгрунтованим виглядає припущення, що у кожному із цих чотирьох рядків ключовим є якраз те слово, яке було змінено. Погляньмо, чи це міркування себе оправдає.
"И никто не хотел быть виноватым без вина..." Вино, у світлі попередньої інтерпретації, асоціюється з християнською вірою. Виглядає досить логічно: перед цим мова йшла про квиток на літак, а зараз конкретизується спосіб його зберегти. "И никто не хотел руками жар загребать..." Ключове слово тут якраз те, якого в пісні нема: "чужими". Через відсутність цього слова, у приказці міняється суб'єкт: не той, хто загрібає чужими руками, а власне інший, кого для цієї невдячної справи використовують. Що ж це за жар, і хто дійові особи? Знову-ж таки, у світлі попередньої інтерпретації - тут виглядають правомірними одночасно кілька варіантів. По-перше, коли ми чинимо щось неправильне, то діємо відомо на чию користь: на користь того самого, котрий робить зло чужими руками і в цей спосіб намагається присвоїти жар, тобто наші душі - наші власні "я". І виходить, ніби ми загрібаємо для нього жар з вогню - бо самі-то колись поплатимось. По-друге, якщо ми схитруємо і станемо чинити зло чужими руками, аби скористатися, залишаючись при цьому чистенькими - нічого не вийде, там ще й не таке бачили, ця хитрість давно відома. А крім того, коли вже зайшла мова про метафізичне зло і руки, що загрібають жар, то згадується пекло. Стають зрозумілими двічі повторені слова "и никто не хотел": таки дійсно, якось не хочеться.
"А без музыки и на миру смерть не красна, а без музыки не хочется пропадать"... Ключове слово тут "пропадати", замість "помирати": вочевидь, мається на увазі не смерть, а зникнення нашої самосвідомості - тобто справжня, остаточна загибель, смерть душі, а не тіла. А що ж тоді означає оця, без якої не хочеться пропадати - музика? Ганьба мені, грішному: я не вмію цього докладно витлумачити. Маю тільки виразне відчуття, що музика означає святість.
Спокійно, спокійно, тільки без паніки - потішає нас приспів: якщо є в кишені пачка цигарок, то не все ще так погано на сьогоднішній день. Та що ж воно таке, оця пачка цигарок?
Тут головне питання - що таке цигарка.
Для молоді, яка була головною аудиторією Віктора Цоя, цигарка - це в першу чергу символ зрілості, навіть ініціації: малята не палять. Цигарка дещо міняє стан свідомості. До цигарки ми звертаємось, зазвичай, у важкі моменти життя - і вона трохи допомагає. Окрім того, коли ми палимо цигарку, то на кінці її горить маленький вогник, а вгору підіймається дим; ці дві речі - вогонь і дим - з давніх давен були атрибутами релігійних обрядів... Цигарка - це молитва. Пачка цигарок - молитовник.
Ну ось і все. Мозаїка склалася, остання штучка клацнула і встала на своє місце. Однак, чи несе така екзотична версія хоч якийсь реальний зміст? Можливо, це просто співпадіння, гра слів, що не має жодного відношення до реальності, або взагалі помилка? На щастя, цю метафізичну теорію можна легко перевірити дослідним шляхом. Для цього не є потрібним жодне обладнання, крім самої пісні в будь-якій формі - з магнітофона, з компакт-диска, з гітари та голосу, або навіть просто з пам'яті.
Все інше знаходиться в нас самих. Якщо ця версія правильна, то наша підсвідомість все розуміла від самого першого разу, як тільки ми почули цю пісню. Адже символи - її рідна мова, вона говорить ними у снах. Прислухаймось до цієї пісні, маючи на увазі вищенаведену версію. Послухаймо своє серце (свою підсвідомість, поправляє мене шанувальник наукової точності) - що воно нам скаже? Це так чи ні? Кожен може вирішувати для себе сам. Як на мене - версія правильна.
Може виникнути зауваження, що ця версія суперечить науковій картині світу. Тут, однак, можна легко відповісти: наука, між нами кажучи, не має на даний момент цілісної картини світу - якщо говорити про справжню науку, а не псевдонаукові софізми, вигадані радянською владою. Питання про те, що є первинним - свідомість чи матерія - потихеньку схиляється в бік того, що первинною є таки свідомість, бо як показує практика, утворити штучну (віртуальну) реальність для існуючої свідомості досить просто, а от про утворення штучної свідомості на базі елементів доступної нам реальності (тобто з того, що називають матерією) просто мови нема.
Існують і дослідні дані, які з великим ступенем довіри спростовують примітивний матеріалізм, котрий так яро нав'язувався радянською владою. Наприклад, феномен "присмертного досвіду" (також відомий як "тунель і світло"), що про нього розказують деякі пацієнти реанімації, повернуті до життя після клінічної смерті. Вперше масив таких свідчень було зібрано і проаналізовано Раймондом Моуді, а на даний час, вже проведено декілька серйозних досліджень, і навіть підбито досить-таки вражаючу статистику. Тобто маємо не окремі випадки, а медицинський факт.
В принципі, тут можна би й закінчити. Однак, ця неочікувана розшифровка відомої пісні виводить на ще одну цікаву тему: вона, здається, дозволяє краще обгрунтувати одну з версій щодо причин смерті самого Віктора Цоя. Точніше - дає можливість з більшою певністю припустити, що автокатастрофа, у якій загинув Цой, не була випадковою.
Взагалі кажучи, ця версія не є новиною. Всі ми знаємо, що для занадто хороших людей на радянській, чи й пост-радянській території, імовірність потрапити у автокатастрофу чомусь значно вища від середньостатистичної. Відомо також, що відповідні органи стежили за творчістю талановитих музикантів, і в деяких випадках здійснювали цензуру шляхом замаскованого вбивства - достатньо згадати смерть Володимира Івасюка. Однак, для випадку автора "Червоної Рути", можна легко зрозуміти мотиви вбивць: творчість Івасюка заважала Москві русифіковувати Україну. У випадку Цоя, мотивів начебто нема.
На перший погляд, отримана розшифровка пісні "Пачка сигарет" не дає в цьому плані нічого нового. Цой загинув за рік перед невдалим путчем ГКЧП - у той час, релігія в радянській імперії не лише перестала вважатися чимось незаконним, але й увійшла у своєрідну моду. Та якщо глянути глибше, то можна побачити цікаві речі.
Відомо, що на даний момент в Росії дійшла до влади та сама когорта, котра колись, окрім багатьох інших занять, відслідковувала музикантів і займалася політичними вбивствами. Ці товариші добре знають, що таке інформаційний простір і наскільки важливим є контроль за ним для збереження будь-якої диктатури. Врешті-решт, це було їхньою професією. Інформаційний простір в Росії на даний момент контролюється достатньо суворо, так що про зйомки будь-якого кінофільму, який не вкладався би в рамки прийнятої наверху генеральної лінії, говорити не доводиться.
В цих умовах, 6 травня 2004 року, в Росії почалися зйомки серіалу за романом Міхаіла Булгакова "Мастер и Маргарита" - державним коштом і незважаючи на відчайдушні протести тих щирих віруючих, котрі сприймають московське православ'я яко шлях до спасіння душі, а не елемент імперської пропаганди. (Не приведи Боже, аби я тут спровокував хоч якусь міжконфесійну суперечку: на мою думку, всі шляхи до Бога є рівноправні. Неправі бувають лише ті окремі люди, котрі шпекулюють святинями, вирушаючи уярмлювати сусідів).
Треба сказати, якщо ділити літературу на цікаву та усяку іншу, то "Мастер и Маргарита", як на мене - дуже цікава література. Однак, між сторінками цієї цікавої літератури майстерно заховано крапельку сатаністичного софізму. (Це, звичайно, зовсім не означає, що всі, кому він подобається, негайно стають сатаністами; просто падає іще один камінець на шальку терезів у найважливішому людському виборі).
Нема потреби розгорнуто доказувати цей факт - це вже не раз було зроблено іншими. Хто звик довіряти авторитетам - напевне, більше повірить діячам церкви; хто любить у всьому покладатися на себе - мабуть, захоче сам порівняти викладену в романі версію євангельської історії та свідчення історичних документів. Як на мене, то найкращим доказом є захоплені відгуки на цей роман відкритих сатаністів. Коротше кажучи, факт це доведений - хоч і не дуже відомий, бо якось шкода ображати майстерного літератора Булгакова.
Можна лише здогадуватись про справжні мотиви тих, що формують зараз російське інформаційне середовище - але рішення розбурхати цікавість до "Мастера и Маргариты", швидше за все, було прийнято ними свідомо; щонайменше, вони цілком очевидно не прислухалися до попереджень про сатаністичну спрямованість цього роману. Звичайно, можна сказати, що це не більш ніж цікава література - однак, не за всякою цікавою літературою знімають кіно державним коштом, а отже, хтось сидить і вибирає, яку екранізувати а яку ні.
Тобто простежується достатньо виразна спадкоємність принципів формування інформаційного середовища сучасної Росії по відношенню до методів товариша Сталіна: голосно говориться про одне, а потихеньку робиться щось зовсім інше. При Сталіні, панівною ідеологією був діамат; в сучасній Росії такою ідеологією є, начебто, християнство - однак, в обидвох випадках населенню потихеньку нав'язується сатаністична софістика.
Отже, якщо тільки не припустити що все це звичайні співпадіння, можна говорити про виразний мотив до вбивства Віктора Цоя - тими, хто був і є зацікавлений у тихому нав'язуванні сатаністичної софістики населенню підконтрольних територій. Можна зауважити, що не факт, чи вміли ці товариші відповідним чином прочитати символіку - але, по-перше, навіть непрочитана символіка сприймається підсвідомістю, і усвідомлюється хоча б на рівні "нутром чую своє/чуже"; по-друге, праці Фрейда чи Юнга не були широко доступні у Радянському Союзі, а отже, хтось колись прийняв відповідне рішення і мусив мати для цього якісь підстави.
Але зрештою, ну їх в баню. Ця публіка не знала і не знатиме, що в житті приносить справжнє задоволення. Витягаєм стару гітару, настроюємо, згадуємо юність та й тренькнемо пару простих акордів - Em-Am-C-D-Em... Правда, гарно звучить?