Меломанська каббалістика.
Читання на ніч праць Зігмунда Фрейда може мати наслідки. Одного ранку, замучившись трактувати дурниці що мені наснилися, я звернув увагу на пісеньку, котра якраз лунала із радіоприймача - і подумав, що замість власних сновидінь було б цікавіше у той самий спосіб розшифрувати і її.
На другий погляд, ця ідея виглядає не такою ідіотичною, як на перший. Хороша пісня, по суті, виконує ту ж роль, що і хороше сновидіння; і є багато пісень із досить незрозумілим текстом, який, тим не менше, бере за душу. Не знаю, чи виникала ідея такого аналізу у професіоналів, але мені вона здалася цікавою, і я почав практикуватися у цьому мистецтві.
Результати були неочікувані; деякі з них, хочу представити на суд товариства.
Серед перших, цікавою була розшифровка легендарної пісні "Nie Spoczniemy", що виконувалась польською групою "Czerwone Gitary" (авторкою тексту є Агнєшка Осецька, а на музику його поклав Северин Краєвський). На протязі довгих років це був великий хіт; хто не чув, повірте, її варто послухати.
Nie utulony w piersi żal,
Bo za jedną siną dalą - druga dal...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy chociaż raz!
Nie nasycony w sercu głód,
Bo za jednym nocnym chłodem - drugi chłód...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy chociaż raz!
Re:
Nie wytańczony wybrzmi bal,
Bo za jedną siną dalą - druga dal...
Nie uleczony uśnie ból,
Za pikowym czarnym królem - drugi król...
Nie pocieszony mija czas,
Bo za jednym czarnym asem - drugi as...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy chociaż raz!
Re.
Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy jeszcze raz!
На перший погляд, розшифровувати нічого: хлопці та дівчата кудись ідуть, вочевидь із наплечниками та наметами, підбадьорюючи себе цією співаночкою по дорозі. Похід багатоденний, ночами буває холодно, через що щемить у серці (чому не взяли спальні мішки). Метою подорожі є таємничий Сьомий Ліс, але зрештою, як тільки не називаються ліси - а може, стільки лісів їм треба пройти за обраним маршрутом?
Але виникають запитання, бо події відбуваються у трохи нетуристичних обставинах; що за недотанцьований бал, що за незалікований біль, і чому час минає невтішений, бо за одним чорним тузом іде інший? Навіть якщо припустити, що ця дивна компанія влаштовує по дорозі вечірки з танцями, не має при собі аптечки і постійно проводить час за грою в карти (довго ж їм шкандибати до лісу номер сім) - цілком незрозумілою залишається фраза "чи варт було любити нас? може варто, та цією картою погано грав час". Однак ця фраза не є беззмістовною, вона викликає якийсь відгук у нашому серці; вона тут відчувається на своєму місці, так само як і бал, так само як і біль, так само як і тузи з королями.
Отже, подорож нашої співучої компанії до Сьомого Лісу - це якийсь образ; що ж він означає? Критерієм найкращої версії стане відчуття складеної головоломки - всі деталі на своїх місцях.
Що приходить на думку? Життєвий шлях - це також дорога; скидається на те, що пісня, насправді, просто про наше життя. Радощі й невдачі, за одною синьою даллю інша, і ми не спочинемо, аж поки не зайдемо в гості до пані Смерті, яку тут фігурально названо Сьомим Лісом. Незрозуміла раніше фраза тепер пояснюється цілком задовільно. (Чи варті ми були теплішого ставлення всесильної Долі? Може й варті, однак час не пошкодував нас; та ми не спочинемо, аж поки...) Я питав знайомих, як вони розуміють цей твір, і більшість приходила саме до такого висновку: це просто про життя, про долю людини, про кожного з нас. Були й варіанти, хтось називав Сьомий Ліс не Смертю, а Раєм, або тим лісом хрестів, що на цвинтарі. Однак загальний тон був саме такий: ми йдемо, трапляється всяке, але життя, зрештою, це просто гра в карти; і ось ця героїчна компанія гравців у покер із власною долею безстрашно дивиться вперед, готова до будь-яких поворотів закрученого сюжету.
Проте, як воно буває у головоломках - одна штучка встала на місце, а друга стала виступати. При новому розумінні неясно, чому ж це "невтішений минає час, бо за одним чорним тузом інший"? Це можна пояснити, якщо б наша компанія глупо вбивала свій час у наметі за підкидним дурнем, замість долати маршрут; але що може бути сильнішим за час у великому сенсі - за той час, що веде нас від юності до зрілості, а потім до старості? Можна хіба сказати, що чорні тузи тут означають життєві невдачі, однак тоді доведеться визнати, що слово "час" у двох місцях вживається в різних сенсах: і як час нашого життя (що невтішено минає, поки ми граємо в карти), і як час - факт світобудови (що грає нами, як картами, і скидує у биту купку). Суб'єкт і об'єкт гри міняються місцями, і це трошки неелегантно; хочеться шукати іншої версії.
А тепер припустимо, що текст цей закодовано символами підсвідомості.
Дорога, таки дійсно, означає послідовність подій, що трапляються з людиною; життєвий шлях, траекторія у часі-просторі (справді, ну як інакше назвати траекторію?). Число "сім" означає Бога (кажуть "на сьомому небі", тобто в Раю), або досконалість; ліс може означати багато людей (бо дерево означає людину, точніш її тіло), або якесь незрозуміле, нове місце (темний ліс). Так що Сьомий Ліс ближче до Раю, аніж до цвинтара; але наша співуча компанія добирається туди трошки довшим шляхом, аніж спершу здавалося, бо день і холодна ніч, через яку щемить серце - символізують життя і смерть.
Наскільки бездоганно тепер припасовуються один до одного усі образи! Подібні між собою фрази - "За однією синьою даллю - інша", "За одним чорним тузом - інший", "За піковим чорним королем - інший", тепер перекладаються взагалі однаково: за однією інкарнацією - інша (гральна карта тут означає одне земне життя, і нею, таки справді, грає час; але він минає невтішений, бо за одним життям іде інше, і от над цим час вже не має влади). "За одним нічним холодом - інший" означає: за однією земною смертю - інша. "Недотанцьований бал" - це щасливе земне життя, а "незалікований біль" - нещасливе. "Чи варт було кохати нас? Може варта, але цією картою погано грав час" - про що тут іде мова, тепер стає зовсім очевидним.
Виявляється, ця пісня трошки більше, ніж про наше життя; ця пісня про цілий ланцюжок земних життів - вдалих і невдалих, щасливих і нещасливих - через які проходить людина для досягнення досконалості. Стає зрозумілою і назва-рефрен: вона зовсім не зашифрована. Ми не спочинемо, бо насправді смерті нема.
Можна запитати, до чого оте все розшифровування: поети ще й не таке напишуть, і навряд чи їхні твори, в будь-якій інтерпретації, несуть більше істини аніж інтерв'ю сивої кобили. Воно-то так, але крім поетки, що писала текст, і музиканта, що поклав його на музику, є ще мільйонний натовп публіки, який усе це слухав багато років і сходив з розуму на концертах; не від якоїсь іншої пісні, а саме від цієї. Однак ця публіка була, в першу чергу, польська, тобто ревно католицька, а пропонована в пісні метафізична картина світу аж ніяк не співпадає з католицизмом; якби їх підсвідомість просто переймала картину світу від свідомості, вони б сходили з розуму від пісень де пропонується більш загальноприйнятий у християнському світі варіант безсмертя - таких теж немало (може виникнути заперечення, що від співу Юри Шатунова про білі троянди також сходили з розуму, але після зрозуміння тої пісні усе стає ясно, враховуючи хто сходив: вона про юність, як єдиний яскравий спалах у долі середньої дівчини). Більше того, спроби розшифрування композицій із т.зв. "філософським", тобто незрозумілим текстом, що якимось хитрим чином бере за душу (наприклад, "Что такое осень" ДДТ) - зазвичай, приводять до тої самої картини світу, або висвітлюють окремі фрагменти з неї ж. Те саме описується, знову ж непрямо, хоча й з дуже прозорими образами - у "Чайці на ймення Джонатан Лівінгстон" Річарда Баха, і ця книжка також є стабільним бестселлером. Тобто складається враження, що наша підсвідомість пам'ятає трошки більше, аніж свідомість, але вперто мовчить, бо їй наказано забути. Факт ніби цікавий, так що під темне пиво оце маленьке дослідження має піти нормально, хоч зі соленими фісташками та симпатичною дівчинкою порівняти його, чесно признаюсь, ніяк не можна.
На другий погляд, ця ідея виглядає не такою ідіотичною, як на перший. Хороша пісня, по суті, виконує ту ж роль, що і хороше сновидіння; і є багато пісень із досить незрозумілим текстом, який, тим не менше, бере за душу. Не знаю, чи виникала ідея такого аналізу у професіоналів, але мені вона здалася цікавою, і я почав практикуватися у цьому мистецтві.
Результати були неочікувані; деякі з них, хочу представити на суд товариства.
Серед перших, цікавою була розшифровка легендарної пісні "Nie Spoczniemy", що виконувалась польською групою "Czerwone Gitary" (авторкою тексту є Агнєшка Осецька, а на музику його поклав Северин Краєвський). На протязі довгих років це був великий хіт; хто не чув, повірте, її варто послухати.
Nie utulony w piersi żal,
Bo za jedną siną dalą - druga dal...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy chociaż raz!
Nie nasycony w sercu głód,
Bo za jednym nocnym chłodem - drugi chłód...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy chociaż raz!
Re:
Nie wytańczony wybrzmi bal,
Bo za jedną siną dalą - druga dal...
Nie uleczony uśnie ból,
Za pikowym czarnym królem - drugi król...
Nie pocieszony mija czas,
Bo za jednym czarnym asem - drugi as...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy chociaż raz!
Re.
Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas...
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las,
Więc po drodze, więc po drodze
Zaśpiewajmy jeszcze raz!
На перший погляд, розшифровувати нічого: хлопці та дівчата кудись ідуть, вочевидь із наплечниками та наметами, підбадьорюючи себе цією співаночкою по дорозі. Похід багатоденний, ночами буває холодно, через що щемить у серці (чому не взяли спальні мішки). Метою подорожі є таємничий Сьомий Ліс, але зрештою, як тільки не називаються ліси - а може, стільки лісів їм треба пройти за обраним маршрутом?
Але виникають запитання, бо події відбуваються у трохи нетуристичних обставинах; що за недотанцьований бал, що за незалікований біль, і чому час минає невтішений, бо за одним чорним тузом іде інший? Навіть якщо припустити, що ця дивна компанія влаштовує по дорозі вечірки з танцями, не має при собі аптечки і постійно проводить час за грою в карти (довго ж їм шкандибати до лісу номер сім) - цілком незрозумілою залишається фраза "чи варт було любити нас? може варто, та цією картою погано грав час". Однак ця фраза не є беззмістовною, вона викликає якийсь відгук у нашому серці; вона тут відчувається на своєму місці, так само як і бал, так само як і біль, так само як і тузи з королями.
Отже, подорож нашої співучої компанії до Сьомого Лісу - це якийсь образ; що ж він означає? Критерієм найкращої версії стане відчуття складеної головоломки - всі деталі на своїх місцях.
Що приходить на думку? Життєвий шлях - це також дорога; скидається на те, що пісня, насправді, просто про наше життя. Радощі й невдачі, за одною синьою даллю інша, і ми не спочинемо, аж поки не зайдемо в гості до пані Смерті, яку тут фігурально названо Сьомим Лісом. Незрозуміла раніше фраза тепер пояснюється цілком задовільно. (Чи варті ми були теплішого ставлення всесильної Долі? Може й варті, однак час не пошкодував нас; та ми не спочинемо, аж поки...) Я питав знайомих, як вони розуміють цей твір, і більшість приходила саме до такого висновку: це просто про життя, про долю людини, про кожного з нас. Були й варіанти, хтось називав Сьомий Ліс не Смертю, а Раєм, або тим лісом хрестів, що на цвинтарі. Однак загальний тон був саме такий: ми йдемо, трапляється всяке, але життя, зрештою, це просто гра в карти; і ось ця героїчна компанія гравців у покер із власною долею безстрашно дивиться вперед, готова до будь-яких поворотів закрученого сюжету.
Проте, як воно буває у головоломках - одна штучка встала на місце, а друга стала виступати. При новому розумінні неясно, чому ж це "невтішений минає час, бо за одним чорним тузом інший"? Це можна пояснити, якщо б наша компанія глупо вбивала свій час у наметі за підкидним дурнем, замість долати маршрут; але що може бути сильнішим за час у великому сенсі - за той час, що веде нас від юності до зрілості, а потім до старості? Можна хіба сказати, що чорні тузи тут означають життєві невдачі, однак тоді доведеться визнати, що слово "час" у двох місцях вживається в різних сенсах: і як час нашого життя (що невтішено минає, поки ми граємо в карти), і як час - факт світобудови (що грає нами, як картами, і скидує у биту купку). Суб'єкт і об'єкт гри міняються місцями, і це трошки неелегантно; хочеться шукати іншої версії.
А тепер припустимо, що текст цей закодовано символами підсвідомості.
Дорога, таки дійсно, означає послідовність подій, що трапляються з людиною; життєвий шлях, траекторія у часі-просторі (справді, ну як інакше назвати траекторію?). Число "сім" означає Бога (кажуть "на сьомому небі", тобто в Раю), або досконалість; ліс може означати багато людей (бо дерево означає людину, точніш її тіло), або якесь незрозуміле, нове місце (темний ліс). Так що Сьомий Ліс ближче до Раю, аніж до цвинтара; але наша співуча компанія добирається туди трошки довшим шляхом, аніж спершу здавалося, бо день і холодна ніч, через яку щемить серце - символізують життя і смерть.
Наскільки бездоганно тепер припасовуються один до одного усі образи! Подібні між собою фрази - "За однією синьою даллю - інша", "За одним чорним тузом - інший", "За піковим чорним королем - інший", тепер перекладаються взагалі однаково: за однією інкарнацією - інша (гральна карта тут означає одне земне життя, і нею, таки справді, грає час; але він минає невтішений, бо за одним життям іде інше, і от над цим час вже не має влади). "За одним нічним холодом - інший" означає: за однією земною смертю - інша. "Недотанцьований бал" - це щасливе земне життя, а "незалікований біль" - нещасливе. "Чи варт було кохати нас? Може варта, але цією картою погано грав час" - про що тут іде мова, тепер стає зовсім очевидним.
Виявляється, ця пісня трошки більше, ніж про наше життя; ця пісня про цілий ланцюжок земних життів - вдалих і невдалих, щасливих і нещасливих - через які проходить людина для досягнення досконалості. Стає зрозумілою і назва-рефрен: вона зовсім не зашифрована. Ми не спочинемо, бо насправді смерті нема.
Можна запитати, до чого оте все розшифровування: поети ще й не таке напишуть, і навряд чи їхні твори, в будь-якій інтерпретації, несуть більше істини аніж інтерв'ю сивої кобили. Воно-то так, але крім поетки, що писала текст, і музиканта, що поклав його на музику, є ще мільйонний натовп публіки, який усе це слухав багато років і сходив з розуму на концертах; не від якоїсь іншої пісні, а саме від цієї. Однак ця публіка була, в першу чергу, польська, тобто ревно католицька, а пропонована в пісні метафізична картина світу аж ніяк не співпадає з католицизмом; якби їх підсвідомість просто переймала картину світу від свідомості, вони б сходили з розуму від пісень де пропонується більш загальноприйнятий у християнському світі варіант безсмертя - таких теж немало (може виникнути заперечення, що від співу Юри Шатунова про білі троянди також сходили з розуму, але після зрозуміння тої пісні усе стає ясно, враховуючи хто сходив: вона про юність, як єдиний яскравий спалах у долі середньої дівчини). Більше того, спроби розшифрування композицій із т.зв. "філософським", тобто незрозумілим текстом, що якимось хитрим чином бере за душу (наприклад, "Что такое осень" ДДТ) - зазвичай, приводять до тої самої картини світу, або висвітлюють окремі фрагменти з неї ж. Те саме описується, знову ж непрямо, хоча й з дуже прозорими образами - у "Чайці на ймення Джонатан Лівінгстон" Річарда Баха, і ця книжка також є стабільним бестселлером. Тобто складається враження, що наша підсвідомість пам'ятає трошки більше, аніж свідомість, але вперто мовчить, бо їй наказано забути. Факт ніби цікавий, так що під темне пиво оце маленьке дослідження має піти нормально, хоч зі соленими фісташками та симпатичною дівчинкою порівняти його, чесно признаюсь, ніяк не можна.