Підсумки життя (у Львові).
Є такі люди які вечорами чітко планують свій завтрашній день, паралельно підводячи підсумки сьогодення. Чесно вам зізнаюсь, я до таких людей не належу, я навіть не схожий на них зовні.
Але бувають такі хвилини, які схожі на падаючий балкон, такі ж раптові та небезпечні для життя, що хочеться зупинитись та згадати все що планувалось, все що хотілось і все що трапилось.
Останній раз зі мною таке було перед переїздом з Києва до Львова, сподіваюсь цей раз не стане приводом для зміни місця проживання.
Львів до якого приїжджаєш та Львів в якому живеш - дійсно два абсолютно різні міста, між якими тисячі кілометрів та сотні кордонів. Це усвідомлюєш коли на другий тиждень після переїзду тебе вже не тягне на площу Ринок. Це прекрасне місто як файна панянка, коли проходиш повз неї серце може завмирати від захоплення, але коли починаєш з нею жити то помічаєш всі її недоліки, і зовнішні і внутрішні.
Розуміючи, що я не перший та не останній хто пише ці строки плавно переходжу від лірики до конкретних підсумків.
З житлом мені однозначно повезло. Перші шість місяців я прожив в цивільно - чепурненьких апартаментах, між Собором Святого Юра та колишнім житлом вічно молодого Антонича. В тій маленькій квартирі, з каміном та високою стелею, втілились всі мої уявлення про «справжнє» львівське помешкання. Сильно розчарували сусіди, але знайомство з ними дало мені відповідь на питання, що таке справжнє львівське бидло (та ще й у другому поколінні). З іншого боку коло моїх друзів збільшилось до розмірів творчого осередку молодого Львова і тепер це коло більше нагадувало паралелепіпед.
Не можу похизуватись відмінним відвідуванням всіх мистецьких подій, це пов’язано з постійним ходженням по друзях та елементарною розгубленістю. Але фестиваль «Підкамінь», «Форум Видавців» обидва «L²», «Jazz Bez», Тиждень Актуального Мистецтва (ТАМ), Львівська Опера, джаз клуб «Львів» цікаві художні галереї та виставки, арт-хаузні-кіно-покази і звісно квартирники не лишилися поза моєї уваги. Про враження від деяких з цих подій можна прочитати в моєму ЖЖ. Надалі обіцяю бути більш ретельним та заносити в хроніки журналу все цікаве, що так чи інакше трапилось зі мною.
В середині грудня минулого року я переїхав з чепурненької квартири до садиби-комуни. Тепер я в повній мірі знаю що відчувала Аліса потрапляючи з Вікторіанської Англії до крейзанутого Задзеркалля. Хоч будинок в якому я тепер живу заслуговує на окрему історію чи навіть на цілий фільм, зазначу що мешканці садиби та мої нові сусіди виключно творчі та цікаві люди, хоч з першого погляду може здатися що вони повні розгільдяї. Спільними зусиллями ми не тільки привели будинок до ладу, а ще намагаємось влаштовувати регулярні творчі, літературні, музикальні та кіно вечори.
Уважний читач помітив що я уникаю тему особистих відносин. Я нагадаю уважному читачу, що ці відносини так і називаються бо вони є суто особисті, але зазначу, що нещодавно все стало для мене дзеркально ясно бо з’явилась та людина яка співпереживає та підтримує мене.
Ну от хвилина підведення підсумків промайнула, але шо кому не ясно то пишіть, поспілкуємось.
Завтра вже ВеликДень, зі святом вас всіх та смачної вам паски.
Христос Воскрес!!!