про Відень, віденський університет і конференцію, присвячену творчості І. Франка...
Пам'ятник-погруддя Івану Франку у провулку його імені в середмісті Відня.
та пам'ятна дошка у вестибюлі Віденського університету
про що мова далі:
отож, цікава стаття "Ще раз про Франка і євреїв: поконференційні нотатки" (автор: Ярослав Грицак) <<<===
Кілька цитат для загального уявлення:
"... хочу поділитися з Вами враженнями від конференції “Іван Франко і єврейське питання”, що відбулася тиждень тому, 24-25 жовтня, у Віденському університеті...
... 2 жовтня 2010 року на адресу декана філологічно-культурологічного факультету проф. Сюзанни Вайґелін-Швідрцік прийшов лист від IKG з вимогою зняти меморіальну дошку Франкові. У листі Франка звинувачували в тому, що вже більше 130 років (!) своїми творами він створює сприятливе середовище для виникнення українського націоналізму. Зокрема, на Франковому антисемітизмі були виховані українські націоналісти Роман Шухевич та Степан Бандера, котрі під час Другої світової війни створили загони винищення (Vernichtungsbrigaden) євреїв “Nachtigall” і “Galizien” (коротко передаю зміст цього листа на підставі копії, яку мені передали перед конференцією).
На доказ Франкової вини у листі подано 21 цитату з його творів, а також факти з його життя, котрі доводять його антисемітизм. Початок одної з цих цитат - “Жиди п’явки, шахраї,.. ще прийде до того часу, коли найменша іскра, і вибухне вогонь, і жиди - винні й невинні - будуть відповідати за всі ті гріхи, які вони сповнили...” - послужив заголовком (“Juden Blutsauger”) згаданої статті у “Profil”. Лист з цитатами підписав генеральний секретар ізраєлітської громади Раймунд Фастенбауер. Але його справжнім автором є Еміль Лянґерманн. Про нього пишуть як про вихідця з Одеси, який виїхав до Відня 1970 року за квотою австрійського канцлера Бруно Крайського для “російських євреїв”. Мені ж розказували, що він - родом із Закарпаття. На користь цього, зокрема, свідчить факт, що він говорить доброю українською мовою (я мав нагоду у цьому пересвідчитися сам). Навряд чи українську мову можна було би так добре вивчити в Одесі...
... У конференції взяло участь 10 науковців: чотири з України, три з Австрії і по одному з Польщі, США й Ізраїлю (з Ізраїлю мало бути два, але в останню хвилину відмовився приїхати проф. Вістріх, через стан здоров'я). Поділ на національність, звісно, є умовним: єдиним американським професором був Григорій Грабович, а польським - колишній дрогобиччанин Роман Мних, мабуть, найкращий знавець теми “Франко і євреї”. Однак на багатонаціональному складі конференції варто наголосити: вона була зорганізована так, щоб ніхто не мав права оскаржувати організаторів в упередженості.
Що більше: IKG запропонували виставити своїх доповідачів. Вона, однак, з цього не скористалася. Свою участь вона обмежила до самого Лянґерманна та двох інших осіб, які себе не представили і просиділи мовчки майже до завершення конференції. Натомість перед конференцією на сайті громади з’явилася заява про те, що IKG вважає цю конференцію зайвою, оскільки справа вирішена - “твори (Франка) говорять самі за себе”...
... конференція не опустилася до рівня розбору інсинуацій. Вона була предметною, часом навіть нудною (як і належить у таких випадках) дискусією довкола творів і біографії Франка.
Тон їй задав проф. Вольф Московіч з Єврейського університету з Єрусалиму. Він взяв слово на самому початку. Проф. Московіч зразу попередив, що виступатиме як єврей, який пережив війну і довгі роки жив в Україні. Тому про антисемітизм та єврейсько-українські стосунки він знає з першої руки. Він дуже шкодує, що серед учасників цієї конференції немає його знайомого, львівського професора Якова Хоніґсмана, котрий помер кілька років тому. Але певен, що якби той був тут, він би згодився: лист IKG Відня є скандалом, що межує з божевіллям (Московіч говорив по-англійськи і вжив слово “follies”). Немає іншого українського діяча й мислителя, який би так багато і позитивно не писав про євреїв, як Франко, і котрий би так сильно стремів до єврейсько-українського зближення. Московіч закликав авторів цього листа подумати про політичний аспект: «Ми, євреї, не маємо багато друзів у світі. У час, коли наша держава залишається у небезпеці, в Україні ми маємо загалом прихильне до нас суспільство. Чому ми маємо псувати ці відносини? Чому? Я не розумію».
Після виступу Московіча всі промовці, не змовляючись, били в одну точку: звинувачення Франка в антисемітизмі побудовані на перекрученнях і незнанні, а незнання не може служити аргументом. Знаком доброї якості цих виступів було, серед іншого, те, що більшість із них не опускалася до агіографії Франка, тобто творення з нього образу такого собі світського святого чи позачасового генія. Вони просто були предметними й аналітичними...
... Я їхав на цю конференцію з надією, що IKG справді знайшла щось таке у творчості Франка, чого ми, франкознавці, досі не знали. Франкова спадщина становить 5 тис. публікованих творів і кілька тисяч рукописних матеріалів. Тому жоден франкознавець, поклавши руку на серце, не може заявити, що знає всього Франка. Завжди є надія, що хтось знайде щось сенсаційне або зовсім невідоме. На добре чи на зле, Лянґерманн цієї надії не справдив. Його цитати є вирваними з контексту добре знаними фразами. У більшості випадків - як-от у бориславському циклі, найбільш цитованому у листі Лянґерманна - вони належать не самому Франку, а його героям. Тобто Франко пише те, як думали і що говорили українські селяни чи бориславські селяни про євреїв. Коли ж Франко говорить своїм голосом, тон його висловлювань дуже прихильний і сповнений симпатії. Серед своїх сучасників, особливо серед українців, Франко мав образ не антисеміта, а філосеміта. Доказом цього, серед іншого, є чутка, котру поширювали про нього, що він - син єврея, і його справжнє прізвище - Франкель, а змінив він це прізвище і вихрестився лише заради того, щоб одружитися з християнкою.
Звинувачення Франка в антисемітизмі не нові: їх регулярно повторюють щонайменше з середини 1880-х років. З ними є одна проблема: вони добачають Франковий антисемітизм у текстах, де їх нема - натомість не бачать тих, котрі справді можна розглядати як антисемітські. Характерно, Лянґерманн й IKG їх теж не знають. Походять вони не з Франкового націоналістичного, а соціалістичного періоду: вони є гріхами соціалістичної молоді. Коли пізніше, на межі ХІХ і ХХ ст., Франко перейшов еволюцію від соціалізму до націоналізму, ці поодинокі антисемітські нотки у нього зникають взагалі.
Тому я трактую їх як вияв “проґресивного антисемітизму”. Прикметник “ проґресивний” тут не означає щось доконче добре, як закидає мені Лянґерманн: мовляв, я хочу релятивізувати або навіть реабілітувати антисемітизм. Насправді, “ проґресивний” тут вжито суто в технічному значенні, на означення того антисемітизму, яким грішили ліві (“проґресивні”) діячі. Кажучи простіше, цей тип антисемітизму був ближчим до Маркса (теж знаного з антисемітських творів), аніж Гітлера. Проводити зв’язок між одним і другим (мовляв, перший привів до другого) є некоректно і неісторично.
У своїй доповіді я наполягав на тому, що, словами класика, минуле - це чужа країна, і там діють інші правила. Хто хоче його розуміти, повинен передусім вчитися його мови - тобто розуміти певні терміни й дискусії у тогочасному, а не сучасному контексті. Той, хто займається ХІХ ст., знає, що у випадку багатьох відомих тоді осіб взаємно суперечливі “-ізми” могли легко вміщатися в одній голові, і ця дивна суміш не витворювала почуття внутрішнього дискомфорту. Це було особливо характерно для Франка. Він, можна сказати, страждав від роздвоєння особистості - про що теж не раз і не два говорили його сучасники. Він міг водночас бути пропольским й антипольським, підтримувати жіночий рух і злословити про інтелектуальні здібності жінок, а навіть писати тексти, які можна трактувати як вияв расової ненависті до українців (згадайте його “Дещо про самого себе”). Тому при бажанні можна досить легко вирвавши цитату з контексту, сконструювати образ Франка не лише як антисеміта чи полонофоба, але навіть українофоба чи гомофоба (я не сказав це на конференції, однак уявив собі, як Femen пише листи до Януковича зняти усі пам’ятники Франкові в Україні як відомому жінконенависнику!).
Я також показував, що Франко був не один таким. Я порівнював його погляди з трьома іншими його сучасниками і знайомими - Емілією Ожешковою, Томашем Масариком та Віктором Адлером - й показав, що сліди антисемітизму можна знайти у кожної чи кожного з них, хоча відомі усі, власне, з великої симпатії до євреїв. Що більше: швейцарський історик Гайко Гауман, мабуть, найкращий знавець історії східноєвропейських євреїв, вважає, що у ХІХ ст. це було універсальним явищем. Тому важливо не те, чи якийсь діяч був антисемітом, а те, що він з тим антисемітизмом робив. Перетворював на послідовну політичну програму і на тому робив собі кар'єру (як-от горезвісний віденський бурґомістр Карл Люеґер, пам’ятник якому досі стоїть у центрі Відня)? Чи, навпаки, поборював його у собі і серед своїх сучасників - як це робили Франко, Ожешкова і Масарик (характерно, що два свої антисемітські твори” молодий Франко так і не підписав, тобто випустив їх анонімно).
Коли ми звинувачуємо когось із діячів ХІХ ст., пише Гауман, то ці звинувачення часто говорять не так про них, як про нас - наскільки ми розуміємо минуле, заради чого ми це робимо і т.д. Вся вартість “ініціативи” IKG - підсумовував я - полягає хіба у тому, що вона спровокувала проведення першокласної конференції про Франка у Відні. За це їй можна і подякувати (до речі, ZIK в інформації про мій виступ процитував тільки мою подяку, однак не зрозумів чи не пояснив, що моя подяка була іронією)...
...
Не дочекавшись кінця конференції, на середині останньої доповіді Лянґерманн з іншими представниками ізраелістської громади вийшов з залу. Мабуть, на той час вони уже відчували, чим завершиться дискусія. Підсумувала її теперішній віце-ректор та колишній декан - та сама проф. Вайґелін-Швідрцік, на адресу якої прийшов славнозвісний лист три роки тому. Вона подякувала усім доповідачам за доповіді, учасникам і гостям - за участь, усім разом - за добрий рівень дискусій, котрий переконав її, що Франко не був антисемітом.
Обговорюючи ввечері конференцію, нам, її учасникам, здавалося, що ми здобули перемогу, і Франкове ім'я очищене. Я, однак, нагадав своїм колегам правило Мерфі: “якщо Вам здається, що все добре, значить, Ви дуже сильно чогось не помічаєте”. Попри те, я повернувся до Львова у доброму настрої і з переконанням, що справу закрито. Якби ж то. Уже після повернення Алоїз Вольдан переслав ще три нові, уже поконференційні віденські публікації, які солідаризуються з IKG...
..."
останні новини по темі <<<===
попереднє по темі:
- культури і традиції народів: дещо про походження єврейських імен та прізвищ...
- цікава світоглядна стаття про ізраїльське лобі в США...
- у боротьбі за ресурси, ареали поширення і впливу: різні погляди на історію: Богдан Хмельницький...
- Стівен Гокінґ приєднався до академічного бойкоту Ізраїлю (перелік причин і їхній аналіз)
- не знав: українські корені «Summertime» ...