... цікаві розповіді про життя українців в Штатах (репост) ...
Originally posted by sergiy_shyshkin at Український "Жайвір" співає в Америці...
З нашим земляком Володимиром Дудою знайомство в мене дуже давнє.
З того часу він переспівав в найкращих хорових колективах України, об`їздив з гастролями весь Радянський Союз, пів-Європи, обидві Америки і нарешті заякорився в Сполучених Штатах. Ми наговорили на диктофон 5 годин, тому що було про що. Побачивши світ, він був і залишився патріотом України.
Пропоную вам 1 частину. Про еміграцію та перший приїзд у Володимир.
Сергій Шишкін - Володя. Ти в Штатах давно. Це вже твій третій приїзд після паузи в 9 років. Маєш спілкування з українцями в Америці і в Україні. В тому числі і з музикантами. Цікаві твої враження - погляди на життя, на процеси.
Володимир Дуда - в Сполучених Штатах я з 2000го року. Вперше приїхав в Україну, коли прожив там 9 років, пізніше в 2012му і зараз 3й візит. Щодо Штатів. Коли приїхав туди і вирішив залишитись на постійне мешкання, то багато чого не знав. Багато чого доводилось пізнавати. По-перше край, який розуміє тільки одну мову - англійську. Подекуди в деяких Штатах вживають ще іспанську. Тому важко спочатку з тим, а потім і з усім іншим.
С.Ш. - знаю тебе як людину, яка на труднощах не зациклюється, не втрачає життєвий інтерес. Ти знайшов там свій шлях і в музиці. Не знаю наскільки він американський чи український.
В.Д. - той шлях, що я знайшов, український. Там величезна конкуренція. Абсолютна конкуренція. І без такого слова як «референс» , в нас це рекомендація, неможливо підійти ні до чого серйозного. А особливо що стосується культури, мистецтва як такого. Тому що там є рекомендовані люди і тільки їх можуть сприймати серйозно.
С.Ш. - якось я теж до того дійшов. Що якщо ти комусь когось рекомендуєш, то несеш за цю людину відповідальність. Як мінімум в плані власної репутації.
В.Д. - ти добре сказав щодо відповідальності. Вони досить міцно на тому стоять. В них велика відповідальність перед всім. По-перше в них дуже добре працює закон. І слово якщо сказав, то вони дотримують його.
Я відразу влився в українську діаспору. Інакше неможливо було. Проживши там півроку, відразу організував чоловічий квартет, який співає акапелла, тобто без супроводу.
С.Ш. - тобто там була достатня кількість музикантів, з якими можна було зібрати чоловічий квартет?
В.Д. - не так то було просто. Практично я зібрав квартет з тих музикантів, хто приїхав і лишився разом зі мною. Раніше співпрацював з ними в Києві в державних колективах. Я їх дуже добре знав. Вони всі професіонали. Тому тільки з ними можна було зробити те, що я зробив: всі мусили співати по нотах, читати з листа, робити все дуже швидко і професійно. Інакше мені було б просто не цікаво. Там достатньо колективів, які стоять на весільних засадах . Навіть не можна сказати, що на корпоративних. І якщо вони навіть і виступають на якихось імпрезах, то вся їх музика базується виключно на весільно-народних . Бо в моєму розумінні на корпоративні має бути і популярна музика, і дещо інше, а не тільки «гоп зі смиком».
С.Ш. - не скажу про Володимир. Але навіть в тому ж Луцьку і взагалі по Україні ринок корпоративних вечірок розширяється. Є певна кількість «живих» мобільних музичних колективів і люди, які розписують сценарій під конкретну подію, навіть на ті самі весілля. А те, що умовно називається «ді-джей», тобто «самограйка», міні-диск або ноутбук - вони вже знають своє місце. Тобто в діаспори не все так прогресивно, як в нас?
В.Д. - ні, не так прогресивно. Тому що люди зайняті абсолютно іншим. Перша проблема - заробити. Зовсім інша країна і люди мусять заробляти чим завгодно і як завгодно. Тому що пробитися до американського слухача українському виконавцеві з його програмами практично неможливо.
Ще хочу сказати про наш квартет, яки має назву «Жайвір». Колектив співає всю музику, починаючи від народної: церковна, класика, джаз, поп - не має різниці. Маємо в програмі пісні визвольних змагань, простіше сказати бандерівські або упівські. Ми не працюємо на весіллях. Це виключно концертні програми. Час від часу ще керую церковним хором і маю власні сольні концертні програми.
С.Ш. - між іншим, свій перший приїзд на рідні терени чотири роки тому ти якраз підгадав під фестиваль «Володимир». Я чув твій виступ на Узвозі, бачив твою велику рідню, відчув абсолютно позитивну реакцію земляків. А ще був приємно здивований появою нового автора з виразним власним творчим обличчям. А через короткий час в інтернеті побачив твій виступ вже в діаспорі, де тебе представляли в якості учасника фестивалю «Володимир».
В.Д. - так, в 2009 я вперше приїхав в Україну і мав таку чудову можливість - виступити на фестивалі, який в рідному місті організував мій давній приятель.
А пізніше я виступав в Чікаго на фестивалі, який називається «Дні Незалежності». Протягом двох днів українська діаспора орендує величезний стадіон, де відбувається абсолютно все: від спортивних змагань до виставок- продажів. Це серйозний досить знаний фестиваль на теренах Америки та Канади, де збирається від 20 до 50 тисяч і більше українців з діаспори. Запрошують туди і гостей з України.
Сергій Шишкін (для «Слова Правди»).
Originally posted by sergiy_shyshkin at У світі музиканти завжди "злігуються". Інтерв"ю з Володимиром Дудою. 2 ч.
С.Ш. - Українці про себе достойно заявили в Штатах? Таке складається враження.
В.Д. - Щодо українців тепер - хтось нараховує 80 тисяч тільки в одному Чікаго. Хтось нараховує 2 мільйони знов таки в Чікаго. По Америці не можу говорити тому, що весь час інформація міняється. Для такого мегаполісу як Чікаго, де проживає 8 мільйонів людей, то зовсім не є так багато - 80 тисяч. Як правило, всі діаспори трошки розрізнені щодо своїх свят, культур і навіть ментальності. Тому якщо це свято є, то відбувається воно тільки для українців. Поляки роблять тільки для поляків і так далі. Але все частіше я бачу заходи, де є змішана публіка. Де, наприклад, поляки приходять до українців, болгари приходять до українців на ті ж фестивалі. Бо все таки, як би не було, українці про себе заявили. Бо «українці всюди українці». При чому заявили про себе дуже з хорошої сторони. І все більше і більше про Україну дізнаються. Саме перше, що було, знали про Чорнобиль - то є негатив. Але той негатив спрацював на рекламу і досить сильно. Тому що будь-якого американця запитай - що таке Україна, то він не знає. А запитаєш - що таке Чорнобиль - знає. То я йому й говорю, що то є Україна. А позитивне - то була революція 2004 року. Про це американський світ теж взнав. Бо сам американський світ досить відокремлений від всього останнього.
С.Ш. - Тобто зациклений сам на себе?
В.Д. - Так. Вони іноді, як на мене, виглядають дуже примітивно. Вони зациклені на своїх роботах, на своїй освіті. Дуже важко працюють, дуже багато навчаються. Тепер великі проблеми з економікою, фінансами. Америка саме на цьому і стоїть - на фінансах. Тому вони більше уваги звертають саме на то. Скажімо, що таке Європа, вони знають, що таке Китай - знають. А що таке Україна, вони не знають. Це якщо в порівнянні. Тому що країна молода. Це зовсім нормально і зрозуміло.
С.Ш. - Ми вже пішли в більш світоглядні речі. А мені ще цікаво вертати тебе на музичні і навколо музичні. Коли ми вперше зустрілись в цей приїзд, ти прохопився, що в силу своїх особистих комунікабельних здібностей знайшов ще одну свою функцію в україно-американському музичному житті. І не тільки діаспорному. Ану-но розкажи - як тебе відкривають приїжджі гастролери. ( лукаво посміхаюсь ).
В.Д. - Є в Чікаго структури, які організовують концерти українських артистів в Америці в діаспорі. Я з ними дуже добре знайомий, тому що в багатьох тих концертах сам беру участь. Організатори знають, що я знаюсь на самому процесі. Тому просять, щоб я їм допомагав де в чому в організації чи щодо програми, чи консультував щодо вибору тих чи інших артистів. А більше того - вони просять, щоб я побув разом з артистами, щоб їм показати місто , поспілкуватись з ними, так як ми - музиканти і завжди знайдемо спільну мову. І то правда - зі всіма музикантами я завжди знаходив спільну мову. Як я говорю - в світі музиканти завжди «злігуються».
С.Ш. - Уточнимо, що ліга - це музичний знак, який пов`язує ноту з нотою або кілька нот.
В.Д. - Так. Туди багато і часто приїздять. За тих надцять і кілька років і «Океан Ельзи приїздив, і Скрипка, і Руслана з «Дикими танцями». Багато ще хто інший. А останніх декілька років приїздить вже молода генерація. Але трохи її змішують зі старшою, оскільки діаспора складається так само зі старшої і молодшої. Хтось так само любить ту ж весільну пісню, а хтось сучасну популярну. Останніх чотири роки приїздили до нас Ліля Сандулеса, Надія Шестакова, Тоня Матвієнко, Володимир Окілко, брати Яремчуки. З останніми були практично весь час, доки вони були присутні там. Так само з Тонею Матвієнко. Я був в них як гід, як водій, як рідний тато або брат. Принаймні так Тоня мені говорила. ( Сміється ) Звичайно їм всім дуже імпонувало, що їх зустрічали українці. А я практично з ними був щодень і щоніч. Показував їм місто, водив по музеях, по магазинах, на інтерв`ю на радіо, до газети і т.д.
Була така цікава історія. Коли вони приїздили, всі мене не знали. Організатори мене представляли - Володимир, знаний в Чікаго. Ну мало хто може бути знаний в Чікаго? Все було добре. Я був в них як гід і водій, як вже казав. А в одному з запланованих концертів я теж мав свою програму. І коли всі почали готуватись до концерту, я так само почав перевдягатись у свій концертний костюм. Артисти дуже здивувались і поцікавились - чи всі тут у Чікаго маютьтак готуватись, щоб послухати концерт? Спробував пояснити, що буду не тільки слухати, а ще й співатиму в тій самій програмі. Мені, звичайно, ніхто не повірив. Подумали, що жартую.
С.Ш. - Співаючий водій? )))
В.Д - Так! Співаючий водій! ))) Але коли я вийшов на сцену, коли вже виступив, то всі вони мали відкриті очі і роти. Ніхто не міг зрозуміти, запитували - чи ти співаєш так собі чи ти раніше співав? І я, звичайно, пояснював, що я музикант-співак, професіонал. Що співав в чоловічій капелі імені Ревуцького, «Фрески Києва», хор «Хрещатик», в хорі Національної теле-радіокампанії і ще багато де. Хоча колись починав як естрадний - «з-за вуха рок валив» )))
С.Ш. - Те, що ми тоді роком називали.
В.Д. - Так. Пізніше я, звичайно, перейшов в класику. І працював 20 років в державних колективах. Об`їздив з ними весь Радянський Союз, навіть був на острові Сахалін. Об`їздив пів-Європи і практично всю Америку окрім Аляски - всі штати, всі великі міста, всі великі концертні зали.
Вперше я в Америку поїхав як гастролер, як учасник величезного хору і оркестру - 75 чоловік оркестр та 75 чоловік хор плюс 5 солістів. Це було у 1996 році. Три місяці возили величезну програму, яка складалась з американської музики, класичної і популярної. Туди ще входили гімни. В Америці гімни - дуже важлива складова в музиці. Вони для церкви пишуть куди більше хорошої музики, ніж для сцени. Тому що в Америці церква дуже шанована. Дуже багато конфесій і всі вони вживаються абсолютно. В Америці пишуть дуже багато прекрасної музики для церкви. Що, між іншим, і в нас. Тільки в нас традиції інші. В нас за канонами в церквах співають тільки хори. А в них дуже багато конфесій, які відгалужені від католицької церкви і за традицією в них спочатку йде орган, а потім хор.
В програмі того великого концертного складу ми мали один блок суто український. Ми всі перевдягались в сорочки-вишиванки, національні костюми. Виконували один народний блок, українську класику, українську церковну музику і українську сучасну музику. В тому концерті ми мали 40-50 хвилин і так, як ми тоді пропагували українську музику як таку і культуру, більше я на теренах Америки такого не бачив...
джерело <<<===