розважальне: ігри з віршами...
... для ігор з дітьми, вікторин, днів української мови та поезії, тощо - пропонується (ідеї та приклади, можна на час)...
отож, відкриваю нову рубрику... тема в стадії розвитку...
І. Правильно розставити слова у відповідних місцях тексту (Малашевський):
1) "... спить, мудрості, вічності, світання, мудрістю, кохання, вічністю, мить..."
"Життя - до ... ,
Літа - до ...,
Ніч - до ...,
Мить - до ...,
Іду за ...,
На голос ...,
Так довго ...
Жадана ... .
2) "... вірші, рани, дуби, раби, квіти, каторжани..." (Костенко);
Є вірші - ... .
Вірші - ... .
Є іграшки - ... .
Є ... .
Є повелителі і .
І вірші є - ... .
Крізь мури в'язниць,
по тернах лихоліть -
ідуть, ідуть по етапу століть…
3) "... примхливості, неспівпадання, можливості, бажання ..." ("Ксанторія");
Звідки стільки у долі ...?
Лиш накладки і ...!
Є бажання - немає ... .
Є можливість - немає ... …
ІІ. Вгадати автора по стилю вірша (Костенко, Олесь, Симоненко, Сосюра):
1)
"Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.
Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.
Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!"
2)
Не знав, не знав звіздар гостробородий,
Що в антисвіті є антизірки,
Що у народах є антинароди,
Що у століттях є антивіки.
Це знаю я. Жалій мене, звездарю!
Це знаю я, і голову хилю.
У антисвіті зірочкою марю,
В антинароді свій народ люблю.
3)
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.
Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.
4)
З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто - не знаю я…
ІІІ. Розсортувати стовпчики віршів, що змішані (Костенко, Сосюра, Олесь):
Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі…
Хтось заплутав зажурені віти
в павутиння нитки золоті.
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Листя слухає вітру зітхання
і згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
сонце дивиться сумно згори…
Ти не дивуйсь, що в’януть квіти,
Як сонце дивиться на них,-
У кого ж стане сил стерпіти
Вогонь очей його палких?..
В'януть, в'януть вуста пурпурові…
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
ти заплутала серце моє.
Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі,
Як зійде ранок золотий,
Що хвилі ніжні і прозорі
Змивають берег кам’яний.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Ти не дивуйсь, що ніч п’яніє
І день тріпоче по весні,
Що бідне серце в грудях мліє,
Як вгледе щастя у ві сні.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
Ти не дивуйсь, що я тобою
Став марить ночі й цілі дні,-
Бо ти є сонцем, і весною,
І сном, і хвилею мені.
ІV. Розсортувати лінійки змішаних віршів (Малашевський, Ксанторія):
А хтось колись щось говорив про Бога...
І буде день - я стану зовсім лисим -
Відполірує час мій черепок,
УСЕ МИНАЄ - так воно і є.
Але, НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ НІЧОГО.
Як баня церкви він на сонці блисне,
Отож віднині - кожному своє.
то може і мене помітить Бог?
V. Розсортувати стовпчики переплутаних віршів у правильному порядку (Малашевський, Зарічний):
я помер у люту зиму,
з дзвоном впав на лід,
на снігу сліпучім згинув
мій прощальний слід,
я воскрес в круту весну
в розмаїтті трав
пробудивсь з лихого сну
реінкарнував
вітер грав щось із бітлів
радісно було
плюс п'ятнадцять надворі
для душі тепло
вітер грав холодні вальси,
сніжний саван шив,
а мороз затиснув пальці
на моїй душі.
безтілесний вчора ще
нині в тілі я
десь болить а десь пече
справжнє як не як
на лиці то звісно ні
не Делон Ален
вигляд наче збаранів
від нових проблем
стало легко, тепло стало,
обірвався біль,
рвала коси, вичитала
сива заметіль.
я лежав красиво-синій,
вперше мудрим став,
як ніхто, колючий іній
губи цілував.
я звалив ту непотребу -
міх життя - з плечей.
милувались тихо небом
ковзанки очей,
найціннішу із речей
взятих з забуття
я закинув на плече
міх тяжкий життя
по устах поіневілих
чистий усміх плив,
мужики могилу рили
і мене кляли,
помоливсь і рушив в путь
десь у бік Карпат
знав мене там люди ждуть
кожен з них мій брат
хтось сльозу пролив,
хтось плюнув на душі помин,
і схилилась Вічність юна
до моїх колін
хтось склав вірш на цей сюжет
комусь бракло рим
йшов до того місця вже
перший пілігрим
(далі буде)