За столом із наперсточниками
Originally posted by ihorhulyk at За столом із наперсточниками
Ілюстрація: h.ua
Ми, звісно, не будемо квапити подій і дочекаємося нинішнього «весняного наступу» опозиції у парламенті. Хоча, - і писано це неодноразово, -сідати за стіл переговорів із добре відомими шулерами - справа халепна і майже безнадійна. У них завжди в рукаві знайдеться краплена карта, і не факт, що гравець-аматор встигне перехопити вправний жест професіонала.
Уже висловлено чимало конспірологічних версій з приводу недільного «акту примирення» - звільнення адмінбудівель, розблокування Грушевського тощо. Хоча, як на мене, причини лежать на поверхні: опозиція просто «злила» Майдан, бо не бачила сенсу у подальшому його стоянні. Причому, «злила» не за дякую, а в обмін на конкретні речі. Гадаю, всі пам’ятають, як спецпідрозділ «Беркут» штурмував офіс (чи сусідів офісу) «Батьківщини», як звідти вивозили сервери і сейфи. Подейкували про мільйонні суми готівкою і про плани державного перевороту. Звісно, до цієї інформації і тоді, і зараз слід ставитися обережно. Але вражає один штришок: розпочавши оперативно кримінальне провадження за фактом спроби повалення державного ладу ГПУ так само хутко закрила його. Без усіляких там законів про «амністії», мабуть, просто серйозно порозмовлявши з фігурантами...
Кажуть також, що недільне примирення спровоковане надіями опозиції на радикалізацію Майдану. Мовляв, нашим «європейським» опо якось не з руки відкрито закликати народ до активніших дій, тож, сподіваючись на звичну бездіяльність (читай - вичікування) влади, вони певні, що повстанці самі рушать на Банкову і просто внесуть обожнюваних ними лідерів у президентські палати.
Мушу визнати, що Майдан після неділі таки радикалізувався. Однак його злість і відчай чомусь тепер адресовані не стільки владі, скільки опозиційним невмійкам. Народ же чудово усвідомлює, що всі ці ритуальні обіцянки захистити від репресій кожного українця - це мантри заспокоєння для самих очільників опозиції. А реальні інструменти репресій, ба більше - мотивації до таких кроків (щоб надалі не виступали) залишилися у влади. І мало сумнівів, що вона ними побрезгує скористати. Зрештою, чи чули ми бодай про одне симетричне кримінальне провадження проти харківських «тітушок» чи «оплотовцев»? Їм і надалі вільно «гуляти» вечірніми вулицями південно-східних міст і столиці? І жодних амністій вони не потребують...
У принципі, чи варто було прогнозувати, що політики цілком і повністю стануть на бік Майдану, не спробувавши використати його у своїй власній грі. Грі, як зауважено, із шулерами, але, у принципі, з людьми приблизно того ж таки складу розуму, поведінковими стереотипами, сенсами власного існування. Людьми, з якими досі доводилося не лише мінятися ролями (сьогодні ти - влада, а завтра нею буду я). Як резонно зауважує Андрій Плахонін, «виявилося, що в перейняті у протестувальників гасла вони (опозиціонери - Авт.) вкладали зовсім інші смисли. Майдан говорив про геть інакшу державу, а промовці - про вибори. Майдан хотів Революції. Політики самі не знали чого хотіли». Точніше, знали, але не зізнавалися. Навіть самим собі.
Зрештою, опозиція ще гірко пошкодує за цю спробу гри з шулерами, за угоду з дияволом. Ледь стартує президентська кампанія, як із прокурорських шаф почнуть вивалюватися кістяки «майданної доби», і годі тоді передбачити усі юридичні перипетії тих, хто нині легковірно вважає, що на хвилі народного невдоволення йому дістанеться головний трофей. Радше, народ мовчатиме, визначившись із вибором вже сьогодні. Коли його вкотре зрадили на догоду власним інтересам.
Ігор Гулик
За столом с наперсточниками
Мы, конечно, не будем торопить событий и дождемся нынешнего «весеннего наступления» оппозиции в парламенте. Хотя, - и про это написано не раз, - садиться за стол переговоров с хорошо известными шулерами - дело плевое и почти безнадежное. У них всегда в рукаве найдется крапленая карта, и не факт, что игрок-любитель успеет перехватить искусный жест профессионала.
Уже высказано немало конспирологических версий по поводу воскресного «акта примирения» - освобождения админзданий, разблокировка Грушевского т.п. Хотя, как по мне, причины лежат на поверхности: оппозиция просто «слила» Майдан, потому что не видела смысла в дальнейшем его стоянии. Причем, «слила" не за спасибо, а в обмен на конкретные вещи. Думаю, все помнят, как спецподразделение «Беркута» штурмовало офис (или соседей офиса) «Батькивщины», как оттуда вывозили серверы и сейфы. Поговаривали о миллионных суммах наличными и о планах государственного переворота. Конечно, к этой информации и тогда, и сейчас следует относиться весьма осторожно. Но поражает один штрих: оперативно начав уголовное производство по факту попытки свержения государственного строя, ГПУ так же быстро закрыла его. Без всяких там законов об «амнистии», видимо, просто серьезно побеседовав с фигурантами...
Говорят также, что воскресное примирение спровоцировано надеждами оппозиции на радикализацию Майдана. Мол, нашим «европейским» оппо как-то не с руки открыто призывать народ к более активным действиям, поэтому, надеясь на привычное бездействие (читай - выжидание) власти, они уверены, что повстанцы сами двинутся на Банковую и просто внесут обожаемых ими лидеров в президентские палаты.
Должен признать, что Майдан после воскресенья точно радикализовался. Однако его злость и отчаяние почему-то теперь адресованы не столько власти, сколько оппозиционным неумехам. Народ же прекрасно осознает, что все эти ритуальные обещания защитить от репрессий каждого украинца - это мантры успокоения для самых руководителей оппозиции. А реальные инструменты репрессий, более того - мотивации к таким шагам (чтобы в будущем не повадно было) остались у власти. И мало сомнений, что она ими побрезгует воспользоваться. Наконец, мы слышали хоть об одном симметричном уголовном производстве против харьковских «титушок» или «оплотовцев»? Им и дальше можно свободно «гулять» по вечерним улицам юго-восточных городов и столицы? И в никаких амнистиях они не нуждаются?..
В принципе, стоило ли ожидать, что политики целиком и полностью станут на сторону Майдана, не попытавшись использовать его в своей собственной игре. Игре, как сказано, с шулерами, но, в принципе, с людьми примерно того же склада ума, тех же поведенческих стереотипов, смыслов собственного существования. Людьми, с которыми до сих пор приходилось не только меняться ролями (сегодня ты - власть, а завтра ею буду я). Как резонно замечает Андрей Плахонин, «оказалось, что в перехваченные у протестующих лозунги они (оппозиционеры - Авт.) вкладывали совсем другие смыслы. Майдан говорил о совершенно ином государстве, а выступающие - о выборах. Майдан хотел Революции. Политики сами не знали чего хотели». Точнее, знали, но не признавались. Даже самим себе.
Но, мне кажется, что оппозиция еще горько пожалеет об этой попытке игры с шулерами, об этой сделке с дьяволом. Едва стартует президентская кампания, как из прокурорских шкафов начнут вываливаться скелеты «майданной эпохи», и стоит только представить все юридические перипетии тех, кто сейчас легковерно считает, что на волне народного недовольства ему достанется главный трофей. Скорее всего, народ будет молчать, определившись с выбором уже сегодня. Когда его снова предали в угоду собственным интересам.
Игорь Гулык
Ілюстрація: h.ua
Ми, звісно, не будемо квапити подій і дочекаємося нинішнього «весняного наступу» опозиції у парламенті. Хоча, - і писано це неодноразово, -сідати за стіл переговорів із добре відомими шулерами - справа халепна і майже безнадійна. У них завжди в рукаві знайдеться краплена карта, і не факт, що гравець-аматор встигне перехопити вправний жест професіонала.
Уже висловлено чимало конспірологічних версій з приводу недільного «акту примирення» - звільнення адмінбудівель, розблокування Грушевського тощо. Хоча, як на мене, причини лежать на поверхні: опозиція просто «злила» Майдан, бо не бачила сенсу у подальшому його стоянні. Причому, «злила» не за дякую, а в обмін на конкретні речі. Гадаю, всі пам’ятають, як спецпідрозділ «Беркут» штурмував офіс (чи сусідів офісу) «Батьківщини», як звідти вивозили сервери і сейфи. Подейкували про мільйонні суми готівкою і про плани державного перевороту. Звісно, до цієї інформації і тоді, і зараз слід ставитися обережно. Але вражає один штришок: розпочавши оперативно кримінальне провадження за фактом спроби повалення державного ладу ГПУ так само хутко закрила його. Без усіляких там законів про «амністії», мабуть, просто серйозно порозмовлявши з фігурантами...
Кажуть також, що недільне примирення спровоковане надіями опозиції на радикалізацію Майдану. Мовляв, нашим «європейським» опо якось не з руки відкрито закликати народ до активніших дій, тож, сподіваючись на звичну бездіяльність (читай - вичікування) влади, вони певні, що повстанці самі рушать на Банкову і просто внесуть обожнюваних ними лідерів у президентські палати.
Мушу визнати, що Майдан після неділі таки радикалізувався. Однак його злість і відчай чомусь тепер адресовані не стільки владі, скільки опозиційним невмійкам. Народ же чудово усвідомлює, що всі ці ритуальні обіцянки захистити від репресій кожного українця - це мантри заспокоєння для самих очільників опозиції. А реальні інструменти репресій, ба більше - мотивації до таких кроків (щоб надалі не виступали) залишилися у влади. І мало сумнівів, що вона ними побрезгує скористати. Зрештою, чи чули ми бодай про одне симетричне кримінальне провадження проти харківських «тітушок» чи «оплотовцев»? Їм і надалі вільно «гуляти» вечірніми вулицями південно-східних міст і столиці? І жодних амністій вони не потребують...
У принципі, чи варто було прогнозувати, що політики цілком і повністю стануть на бік Майдану, не спробувавши використати його у своїй власній грі. Грі, як зауважено, із шулерами, але, у принципі, з людьми приблизно того ж таки складу розуму, поведінковими стереотипами, сенсами власного існування. Людьми, з якими досі доводилося не лише мінятися ролями (сьогодні ти - влада, а завтра нею буду я). Як резонно зауважує Андрій Плахонін, «виявилося, що в перейняті у протестувальників гасла вони (опозиціонери - Авт.) вкладали зовсім інші смисли. Майдан говорив про геть інакшу державу, а промовці - про вибори. Майдан хотів Революції. Політики самі не знали чого хотіли». Точніше, знали, але не зізнавалися. Навіть самим собі.
Зрештою, опозиція ще гірко пошкодує за цю спробу гри з шулерами, за угоду з дияволом. Ледь стартує президентська кампанія, як із прокурорських шаф почнуть вивалюватися кістяки «майданної доби», і годі тоді передбачити усі юридичні перипетії тих, хто нині легковірно вважає, що на хвилі народного невдоволення йому дістанеться головний трофей. Радше, народ мовчатиме, визначившись із вибором вже сьогодні. Коли його вкотре зрадили на догоду власним інтересам.
Ігор Гулик
За столом с наперсточниками
Мы, конечно, не будем торопить событий и дождемся нынешнего «весеннего наступления» оппозиции в парламенте. Хотя, - и про это написано не раз, - садиться за стол переговоров с хорошо известными шулерами - дело плевое и почти безнадежное. У них всегда в рукаве найдется крапленая карта, и не факт, что игрок-любитель успеет перехватить искусный жест профессионала.
Уже высказано немало конспирологических версий по поводу воскресного «акта примирения» - освобождения админзданий, разблокировка Грушевского т.п. Хотя, как по мне, причины лежат на поверхности: оппозиция просто «слила» Майдан, потому что не видела смысла в дальнейшем его стоянии. Причем, «слила" не за спасибо, а в обмен на конкретные вещи. Думаю, все помнят, как спецподразделение «Беркута» штурмовало офис (или соседей офиса) «Батькивщины», как оттуда вывозили серверы и сейфы. Поговаривали о миллионных суммах наличными и о планах государственного переворота. Конечно, к этой информации и тогда, и сейчас следует относиться весьма осторожно. Но поражает один штрих: оперативно начав уголовное производство по факту попытки свержения государственного строя, ГПУ так же быстро закрыла его. Без всяких там законов об «амнистии», видимо, просто серьезно побеседовав с фигурантами...
Говорят также, что воскресное примирение спровоцировано надеждами оппозиции на радикализацию Майдана. Мол, нашим «европейским» оппо как-то не с руки открыто призывать народ к более активным действиям, поэтому, надеясь на привычное бездействие (читай - выжидание) власти, они уверены, что повстанцы сами двинутся на Банковую и просто внесут обожаемых ими лидеров в президентские палаты.
Должен признать, что Майдан после воскресенья точно радикализовался. Однако его злость и отчаяние почему-то теперь адресованы не столько власти, сколько оппозиционным неумехам. Народ же прекрасно осознает, что все эти ритуальные обещания защитить от репрессий каждого украинца - это мантры успокоения для самых руководителей оппозиции. А реальные инструменты репрессий, более того - мотивации к таким шагам (чтобы в будущем не повадно было) остались у власти. И мало сомнений, что она ими побрезгует воспользоваться. Наконец, мы слышали хоть об одном симметричном уголовном производстве против харьковских «титушок» или «оплотовцев»? Им и дальше можно свободно «гулять» по вечерним улицам юго-восточных городов и столицы? И в никаких амнистиях они не нуждаются?..
В принципе, стоило ли ожидать, что политики целиком и полностью станут на сторону Майдана, не попытавшись использовать его в своей собственной игре. Игре, как сказано, с шулерами, но, в принципе, с людьми примерно того же склада ума, тех же поведенческих стереотипов, смыслов собственного существования. Людьми, с которыми до сих пор приходилось не только меняться ролями (сегодня ты - власть, а завтра ею буду я). Как резонно замечает Андрей Плахонин, «оказалось, что в перехваченные у протестующих лозунги они (оппозиционеры - Авт.) вкладывали совсем другие смыслы. Майдан говорил о совершенно ином государстве, а выступающие - о выборах. Майдан хотел Революции. Политики сами не знали чего хотели». Точнее, знали, но не признавались. Даже самим себе.
Но, мне кажется, что оппозиция еще горько пожалеет об этой попытке игры с шулерами, об этой сделке с дьяволом. Едва стартует президентская кампания, как из прокурорских шкафов начнут вываливаться скелеты «майданной эпохи», и стоит только представить все юридические перипетии тех, кто сейчас легковерно считает, что на волне народного недовольства ему достанется главный трофей. Скорее всего, народ будет молчать, определившись с выбором уже сегодня. Когда его снова предали в угоду собственным интересам.
Игорь Гулык