Культ Кулі
Originally posted by ihorhulyk at Культ Кулі
Фото: maxpark.com
Дискримінаційному
рішенню ФІФА присвячується
Недавно у нетрях всесвітньої павутини я вишукав доволі контраверсійну вістку про судовий позов адвоката з Сакраменто Майкла Ньюдоу з вимогою вилучити з американських банкнот і монет напис «Ми віримо у Бога». Правник-атеїст аргументував свою захцянку статтею Конституції, згідно з якою у США церква відокремлена від держави, і «монетарна» декларація, отже, порушує права безвірків. Суддя місцевого Окружного суду відхилив апеляцію пана Ньюдоу, як і його попередній позов, що стосувався переписування національного славня Америки, з якого, на думку невтомного борця з «мракобіссям», слід забрати будь-які згадки про Всевишнього.
Та навіть найвідважніший авантюрист, мабуть, не наважився б протестувати проти футбольних пристрастей і пов’язаної з ними атрибутики. Манія копаного м’яча, яка охопила усі континенти, дає підстави говорити про новий вселенський культ Кулі. Ревні християни, запалюючи у церкві свічку за перемогу своїх улюбленців, навіть не підозрюють, що зневажено одну із заповідей, ту, що каже не творити собі кумирів. Згадані вже атеїсти волають до Бога, аби той був милостивим до воріт національної збірної і покарав, як єгиптян, супротивників. Мусульмани не мають часу для намазу, і від того потерпає бараняче поголів’я, приречене на численні ритуальні жертви Рамадану.
У футбольній релігії є все: гасла любові до ближнього, - коли ближній татуйований однаковими з вами кольорами; конфесійні конфлікти, - війна гугенотів з католиками - ніщо у порівнянні з бойовими діями проплачених футбольними босами «тіффозі», сонм божеств, взутих у бутси, який надає копаному м’ячеві рис політеїзму.
Що головніше, - навіть найліберальніші за поглядами мешканці Землі на час вирішальних матчів забувають про принцип поваги до меншості, себто до тих дивакуватих персон, що не переймаються вислідами чергового футбольного поєдинку. «Вони впевнені, що є сильними, бо творять більшість, - це про них Ельвіра Елінек. - У серединному шарі нема жодних страхів і жодних недуг. Вони горнуться один до одного, створюючи ілюзію тепла. У їхній серединці нізащо не залишишся наодинці з будь-чим, а там паче - з самим собою...»
З іншого ж боку, - патріотизм футбольного фанатика - надто прісний, він надається до виправдання всього на світі, навіть очевидних лінощів і зловживань. Майстер, який заповзявся рихтувати вам авто, має чудове виправдання своїй недбалості, - аякже, вчора був великий футбол, а ви що, не вболіваєте за «наших»? Депутати, які за гроші виборців байдикують на футбольних фієстах, переймаються лише, щоб про їхню пристрасть до мандрівок зеленими моріжками знали якомога менше політичних уболівальників, а тим паче опонентів.
...Позаминулих виборів у моєму рідному селі головою сільради обрали хлопчака, який не вирізнявся жодними талантами ні у школі, ні у громадському житті. Він просто грав у футбол і часто забивав у чужі ворота. Ви гадаєте, неофіт містечкової політики облаштував стадіон? Ні, він відкрив на ньому сауну, у якій досі вирішує власні бізнесові справи. А моріжок став пасовищем для громадського стада. Всі задоволені. Уболівають за телевізор.
Ігор Гулик
Культ Шара
Дискриминационному
решению ФИФА посвящается
Недавно в дебрях всемирной паутины я выискал довольно контраверсионную весть о судебном иске адвоката из Сакраменто Майкла Ньюдоу с требованием изъять из американских банкнот и монет надпись «Мы верим в Бога». Юрист-атеист аргументировал свою выходку статьей Конституции, согласно которой в США церковь отделена от государства, и «монетарная» декларация, следовательно, нарушает права неверующих. Судья местного окружного суда отклонил апелляцию господина Ньюдоу, как и его предыдущий иск, касающийся переписывания национального гимна Америки, из которого, по мнению неутомимого борца с «мракобесием», следует убрать любые упоминания о Всевышнем.
Но даже самый отважный авантюрист, видимо, не решился бы протестовать против футбольных страстей и связанной с ними атрибутики. Мания мяча на зеленой лужайке, охватившая все континенты, дает основания говорить о новом вселенском культе Шара. Стойкие христиане, зажигая в церкви свечку за победу своих любимцев, даже не подозревают, что попирают одну из заповедей, ту, что запрещает создавать себе кумиров. Упомянутые уже атеисты взывают к Богу, чтобы тот был милостив к воротам их сборной и наказал, как египтян, противников. Мусульманам, когда футбол, не хватает времени для намаза, и от того не страдает баранье поголовье, обреченное на многочисленные ритуальные жертвы Рамадана.
В футбольной религии есть все: лозунги любви к ближнему, - когда ближний татуирован таким же, как и вы, цветом; конфессиональные конфликты, - война гугенотов с католиками - ничто по сравнению с боевыми действиями проплаченных футбольными боссами «тиффози», сонм божеств, обутых в бутсы, который придает этой игре атрибуты политеизма.
Что главнее - даже либеральы на время решающих матчей забывают о принципе уважения к меньшинству, то есть до тех странных персон, которых не волнуют результаты очередного футбольного поединка. «Они уверены, что являются сильными, потому творят большинство - это о них Эльвира Елинек. - В срединном слое нет никаких страхов и никаких болезней. Они льнут друг к другу, создавая иллюзию тепла. В их серединке ты не останешься наедине с чем-либо, а там более - с самим собой...»
С другой стороны, - патриотизм футбольного фанатика - слишком пресный, он может оправдать все на свете, даже очевидную лень и злоупотребления. Мастер, взявшийся чинить вам авто, получит прекрасное оправдание своей халатности, - конечно, вчера был большой футбол, а вы что, не болеете за «наших»? Депутаты, которые за деньги избирателей бездельничают на футбольных фиестах, опасаются только тем, чтобы об их страсти к путешествиям по зеленым лужайкам знали как можно меньше политических болельщиков, а тем более оппонентов.
... На позапрошлых выборах в моем родном селе председателем сельсовета выбрали мальчика, не отличающегося никакими талантами ни в школе, ни в общественной жизни. Он просто играл в футбол и часто забивал в чужие ворота. Вы думаете, неофит местечковой политики устроил стадион? Нет, он открыл на нем сауну, в которой до сих пор решает дела своего бизнеса. А лужайка стала пастбищем для общественного стада. Все довольны. Болеют за телевизор.
Игорь Гулык
Фото: maxpark.com
Дискримінаційному
рішенню ФІФА присвячується
Недавно у нетрях всесвітньої павутини я вишукав доволі контраверсійну вістку про судовий позов адвоката з Сакраменто Майкла Ньюдоу з вимогою вилучити з американських банкнот і монет напис «Ми віримо у Бога». Правник-атеїст аргументував свою захцянку статтею Конституції, згідно з якою у США церква відокремлена від держави, і «монетарна» декларація, отже, порушує права безвірків. Суддя місцевого Окружного суду відхилив апеляцію пана Ньюдоу, як і його попередній позов, що стосувався переписування національного славня Америки, з якого, на думку невтомного борця з «мракобіссям», слід забрати будь-які згадки про Всевишнього.
Та навіть найвідважніший авантюрист, мабуть, не наважився б протестувати проти футбольних пристрастей і пов’язаної з ними атрибутики. Манія копаного м’яча, яка охопила усі континенти, дає підстави говорити про новий вселенський культ Кулі. Ревні християни, запалюючи у церкві свічку за перемогу своїх улюбленців, навіть не підозрюють, що зневажено одну із заповідей, ту, що каже не творити собі кумирів. Згадані вже атеїсти волають до Бога, аби той був милостивим до воріт національної збірної і покарав, як єгиптян, супротивників. Мусульмани не мають часу для намазу, і від того потерпає бараняче поголів’я, приречене на численні ритуальні жертви Рамадану.
У футбольній релігії є все: гасла любові до ближнього, - коли ближній татуйований однаковими з вами кольорами; конфесійні конфлікти, - війна гугенотів з католиками - ніщо у порівнянні з бойовими діями проплачених футбольними босами «тіффозі», сонм божеств, взутих у бутси, який надає копаному м’ячеві рис політеїзму.
Що головніше, - навіть найліберальніші за поглядами мешканці Землі на час вирішальних матчів забувають про принцип поваги до меншості, себто до тих дивакуватих персон, що не переймаються вислідами чергового футбольного поєдинку. «Вони впевнені, що є сильними, бо творять більшість, - це про них Ельвіра Елінек. - У серединному шарі нема жодних страхів і жодних недуг. Вони горнуться один до одного, створюючи ілюзію тепла. У їхній серединці нізащо не залишишся наодинці з будь-чим, а там паче - з самим собою...»
З іншого ж боку, - патріотизм футбольного фанатика - надто прісний, він надається до виправдання всього на світі, навіть очевидних лінощів і зловживань. Майстер, який заповзявся рихтувати вам авто, має чудове виправдання своїй недбалості, - аякже, вчора був великий футбол, а ви що, не вболіваєте за «наших»? Депутати, які за гроші виборців байдикують на футбольних фієстах, переймаються лише, щоб про їхню пристрасть до мандрівок зеленими моріжками знали якомога менше політичних уболівальників, а тим паче опонентів.
...Позаминулих виборів у моєму рідному селі головою сільради обрали хлопчака, який не вирізнявся жодними талантами ні у школі, ні у громадському житті. Він просто грав у футбол і часто забивав у чужі ворота. Ви гадаєте, неофіт містечкової політики облаштував стадіон? Ні, він відкрив на ньому сауну, у якій досі вирішує власні бізнесові справи. А моріжок став пасовищем для громадського стада. Всі задоволені. Уболівають за телевізор.
Ігор Гулик
Культ Шара
Дискриминационному
решению ФИФА посвящается
Недавно в дебрях всемирной паутины я выискал довольно контраверсионную весть о судебном иске адвоката из Сакраменто Майкла Ньюдоу с требованием изъять из американских банкнот и монет надпись «Мы верим в Бога». Юрист-атеист аргументировал свою выходку статьей Конституции, согласно которой в США церковь отделена от государства, и «монетарная» декларация, следовательно, нарушает права неверующих. Судья местного окружного суда отклонил апелляцию господина Ньюдоу, как и его предыдущий иск, касающийся переписывания национального гимна Америки, из которого, по мнению неутомимого борца с «мракобесием», следует убрать любые упоминания о Всевышнем.
Но даже самый отважный авантюрист, видимо, не решился бы протестовать против футбольных страстей и связанной с ними атрибутики. Мания мяча на зеленой лужайке, охватившая все континенты, дает основания говорить о новом вселенском культе Шара. Стойкие христиане, зажигая в церкви свечку за победу своих любимцев, даже не подозревают, что попирают одну из заповедей, ту, что запрещает создавать себе кумиров. Упомянутые уже атеисты взывают к Богу, чтобы тот был милостив к воротам их сборной и наказал, как египтян, противников. Мусульманам, когда футбол, не хватает времени для намаза, и от того не страдает баранье поголовье, обреченное на многочисленные ритуальные жертвы Рамадана.
В футбольной религии есть все: лозунги любви к ближнему, - когда ближний татуирован таким же, как и вы, цветом; конфессиональные конфликты, - война гугенотов с католиками - ничто по сравнению с боевыми действиями проплаченных футбольными боссами «тиффози», сонм божеств, обутых в бутсы, который придает этой игре атрибуты политеизма.
Что главнее - даже либеральы на время решающих матчей забывают о принципе уважения к меньшинству, то есть до тех странных персон, которых не волнуют результаты очередного футбольного поединка. «Они уверены, что являются сильными, потому творят большинство - это о них Эльвира Елинек. - В срединном слое нет никаких страхов и никаких болезней. Они льнут друг к другу, создавая иллюзию тепла. В их серединке ты не останешься наедине с чем-либо, а там более - с самим собой...»
С другой стороны, - патриотизм футбольного фанатика - слишком пресный, он может оправдать все на свете, даже очевидную лень и злоупотребления. Мастер, взявшийся чинить вам авто, получит прекрасное оправдание своей халатности, - конечно, вчера был большой футбол, а вы что, не болеете за «наших»? Депутаты, которые за деньги избирателей бездельничают на футбольных фиестах, опасаются только тем, чтобы об их страсти к путешествиям по зеленым лужайкам знали как можно меньше политических болельщиков, а тем более оппонентов.
... На позапрошлых выборах в моем родном селе председателем сельсовета выбрали мальчика, не отличающегося никакими талантами ни в школе, ни в общественной жизни. Он просто играл в футбол и часто забивал в чужие ворота. Вы думаете, неофит местечковой политики устроил стадион? Нет, он открыл на нем сауну, в которой до сих пор решает дела своего бизнеса. А лужайка стала пастбищем для общественного стада. Все довольны. Болеют за телевизор.
Игорь Гулык