Love Story_Olya&Renat, частина 5
Проект - "Емоції п'ятниці".
Love Story_Olya&Renat
Попередня частина тут
- «Чудове фото. Твоє?» - спитав Ренат.
- «Ні, доньки. Це її хобі».
- «Цікавий задум, осмислено все. Знаєш, може це дивно, але в мене теж є подібні фото».
- «Ренате, я вже. Можемо їхати!», - лапотіла Стелла, поспішаючи до авто.
- «Олю, я хотів вас іще раз познайомити. Це моя...».
- «Я знаю, хто це. Ми мали нагоду познайомитися краще, а з наступного тижня ще й працюватимемо поруч. Спасибі, що врятував фото. До зустрічі».
Оля майже вирвала з рук Рената фото і швидко пішла в бік стоянки, де залишила авто. Ренат здивовано дивився їй услід, а потім звернувся до Стелли: «Чому ти не сказала, що влаштувалась на роботу до Ольги?»
- «Не хотіла тебе засмучувати. Я ж відчуваю, що у вас щось було. Щось справжнє... Але якщо не хочеш, не розповідай».
- «Не хочу. Ходімо, я підвезу тебе додому».
Ольга була заведена, схвильована. «Він хотів нас офіційно знайомити, ще чого... Воно мені треба? Це знайомство. Яка мені справа до Його особистого життя? Ніякої... більше ніякої».
Понеділок настав швидко. Стелла прийшла вчасно на роботу. Її зустрів помічник Ольги і відразу почав вводити в курс справи. Перший робочий день розпочався. Дівчина виконувала всі доручення, старалась. Лише наприкінці робочого дня відчула легку втому. З редактором вона не пересікалась.
Пройшов випробувальний термін. Пройшло вже кілька місяців. За цей час Стелла і Ольга звиклися із думкою про існування одна одної і не сіпалися при кожній наступній зустріч. За кілька днів до нового року один із групи журналістів, котрі мали зробити репортаж про відпочинок у Буковинських Карпатах, захворів і Ольга попросила Стеллу долучитися до проекту. Дівчина охоче погодилася.
Мала Рената теж збиралась із класом у краєзнавчу подорож по Карпатах. Хіба Ольга знала, що її Рената і Стелла опиняться у одному вагоні? Але доля таки їх звела. Молода дівчина відразу ж звернула увагу на Ренату, обличчя малої було знайомим, і Стелла ніяк не могла збагнути, кого їй нагадує дівча. Поїзд їхав повільно, а чотири останні купе наче хотіли прискорити рух, там стояв галас - столичні дітки вирвалися нарешті від батьків, з-під надмірної, як їм здавалося, опіки. Двоє учителів намагалися їх втихомирити, але час від часу гамір знову починався. Стелла вийшла із свого купе в коридор. Її колеги їхали в іншому вагоні, але вона не дуже хотіла компанії, їй хотілося відпочити, подумати. Знову вибігло трійко малих в коридорчик вагону. Стелла ще раз глянула на дівчинку.
- «Ренатка-шоколадка, йди сюди, ми вже будемо вкладатися. А краще, підемо до провідника візьмемо ковдри, бо щось зовсім не жарко!», - окликнула малу її подруга.
Стеллу ніби осяйнула неможлива думка! «Ця мала нагадує мені дядька і її ще й звати Ренатою. Чи це випадково?». Вона, було, хотіла зупинити дівчинку, але подумала: може справді співпало... З такою думкою пішла до свого купе. Лягла і щільно закуталась у ковдру. Думки розтанули від теплого стисненого повітря потяга. Стелла заснула. Вранці вона вже не побачилась із малою. Групи дітей вийшли на станцію раніше, мабуть, а може взагалі їх тут не було. Стелла чудово провела час у Карпатах, репортаж вийшов на славу. Коли повернулась, отримала навіть першу премію. Після новорічних і різдвяних свят почалися дуже активні будні. Країна «жила» передвиборною кампанією, тому було багато політичних сторінок у газеті. Стеллу підвищили, Ольга дала можливість дівчині розкрити її талант журналіста. Вона більше не відчувала до Стелли якихось незрозумілих ревнощів. Все налагодилося. На 2 дні Ольга поїхала у відрядження до Харкова, Ренату залишила у батьків, саме наближалися вихідні і Оліна мама з радістю опікувалась онукою. Ольга трохи поспішала і коли перевозила малу до мами, забула там свою теку із записами щодо майбутньої зустрічі в Харкові. Вже наступного дня перед зустріччю вона побачила нестачу матеріалу. Швидко набрала номер редакції. Якраз був обід, майже всі мали вільних 20 хвилин. Трубку підналя Стелла.
- «Так, я зрозуміла. Говоріть адресу. Ок, зараз я під’їду і відразу ж передзвоню від вашої мами. Добре». Стелла вирушила до мами Олі за текою.
Іноді у житті випадковості є абсолютно закономірними. Звичайно, що двері Стеллі відчинила Рената. Дівча радо усміхнулося.
- «Ви Стелла, з маминої роботи. Я зараз віддам вам її теку. Мама так поспішала, що не згадала про неї. Зазвичай в неї все на своєму місці. Але цього разу ось так вийшло. Хочете чаю? О, вам потрібно перетелефонувати мамі, а я поки допоможу бабусі і принесу печиво».
Стелла стояла і не могла повірити... Замість того, щоб телефонувати, вона приголомшливо дивилась на маленьку красуню, котра щебетала їй про якесь там печиво. Оговтатись все ж таки довелося, підійшла мама Олі, запросила до вітальні. Стелла перетелефонувала, надала всю необхідну інформацію своєму редакторові. Відмовилася від печива і поїхала до офісу. Увесь день вона думала про Ренату, про те, чому її дядько ніколи не говорив, що в нього є донька. Така маленька красуня, його копія, розумничка... «Чому?».
Він не знав, що Оліна донька - це його кров.
Решту робочого часу Стелла була, як в туманіу. Її сколихнув дзвінок.
- «Ну як працюється? Які плани на вечір? Мені тут дали запрошення у Молодий театр на «Московіаду», може підеш із своїм дядьком на виставу? Я тебе хочу познайомити з одним дуже хорошим хлопцем. Йдемо?».
- «Йдемо».
Стелла погодилась, якраз мала за мету після «Московіади» поговорити серйозно із дядечком. Треба розставляти крапки над «і». Поговорити їм «перешкодив» молодий чоловік, з яким Стеллу познайомив Ренат. Хлопець зачарував дівчину. Ні, він не був Аполоном, він був просто розумним, привабливим, харизматичним... Після вистави вони утрьох пішли до пабу. Обговорення було нескінченним. Роман, а так звали незнайомця, мабуть, застосовував усі відомі йому до сьогодні методи зваблення, а Стеллі це подобалося. Ренат якось сам собою зник, посилаючись на невідкладні справи. Стелла і Роман іще тривалий час прогулювалися Хрещатиком, не зважаючи на морозець, а потім хлопець провів дівчину додому. Вечір був достатньо романтичним. І, згодом, переріс у тривалі стосунки. Парочка зустрічалася, любилася, кохалась... Стелла зовсім забула, що хотіла поговорити із дядьком. Ось що робить шалене кохання з тверезодумцями.
За три місяці Стелла вперше не вийшла на роботу. Вранці їй було сильно зле. Нудило. Роман не міг збагнути, що з нею відбувається, викликав лікаря, не відходив від неї ні на крок. Перетелефонував на роботу Стелли, відпросився із своєї роботи. Лікар не помилився - Стелла була вагітною. Молодість... Безтурботне щасливе кохання уже приносило свої пожинки. Роман від щастя "ура"-кав! Увечері Роман влаштував справжнє свято. Накупив усіляких фруктів, соків, приготував вечерю. Приїхав Ренат.
- «Ми хотіли повідомити тобі, що одружуємося. І поки ти ще не сказав свого схвального «Так», ще одна новина: ти скоро станеш знову дядечком», - Радісно повідомляв Роман. Стелла почувалась трохи ніяково, але зустріла схвалення в очах дядька.
- «Стелло, а батьки вже в курсі?».
- «Так, ми, власне, хочемо робити маленьке весілля, лише найрідніші люди. За місяць. Але про майбутню дитину я ще їм не повідомила».
- «Не поспішай», - раптом сказав Ренат.
Ці слова чомусь зачепили Стеллу за живе. «Чого це він так сказав? Чому не поспішати?».
Вагітні жінки іноді можуть відреагувати дивно на, здавалося б, звичайну фразу. Їх турбують часом, страх, чи так впливають гормональні зміни?
-«Чому мені не поспішати? Чи ти думаєш, що Роман мене покине, так як ти покинув її? Я не буду виховувати дитину одна! В моєї дитини буде повноцінна сім’я. І її батько приділятиме вихованню стільки ж часу, скільки і я».
Вона раптом розплакалась і побігла до іншої кімнати.
-«Не знаю, що на неї найшло, пробач, що так вийшло», - виправдовувався Роман.
Ренат співставляв фрази і емоції Стелли. І до нього нарешті почали доходити певні речі.
Він зібрався і швидко сів до машини. Дорогою набрав номер.
- «Олю, привіт, вибач, що пізно. Мені конче потрібно тебе побачити».
- «Це якось пов’язано із Стеллою? Її не було на роботі сьогодні. Щось трапилося?».
- «Так, але все з нею гаразд. Я маю тебе побачити негайно. Я маю з тобою поговорити, Олю, чому ти мовчала? Я знаю, Олю...»
Зв’язок обірвався... Оля перетелефонувала, але абонент не міг прийняти дзвінок.
© Людмила Водяницька