(no subject)
Хуань-Гун, знаходячись у своїх покоях голосно читав старовинну книгу.
колесник Бянь неподалік обтесував колесо.
і ось, відклавши долото та молот, він піднявся до покою і запитав у князя:
- насмілюся запитати - що за слова читає пан?
- це слова мудрих, - відповів князь.
- чи живі ці мудреці? - запитав далі колесник.
- померли, - сказав князь.
- в такому випадку те, що ви, пане, читаєте, - це лише винний відстій, що залишився від древніх.
- я, правитель, читаю книгу, - сказав Хуань-Гун, а про неї сміє патякати якийсь колесник?! якщо маєш щось сказати - говори. ні - то вмреш!
колесник сказав так:
- я, ваш слуга, дивлюсь на це з точки зору свого ремесла. коли обтесуєш колеса неспішно - працювати легше, але колесо виходить неміцним. коли ж поспішиш - і працювати важче і колесо важко приладнати. вмінням не спішити і не сповільнюватись володіють мої руки, а серце тільки відкликається. словами цього непередаш - адже таємниця ремесла залишається десь між ними. я не здатен навіть натякнути на неї синам, а сини не здатні її від мене сприйняти. і ось у свої сімдесят я продовжую обтесвати колеса. а древні тим більше не здатні передати своє вчення - тому що померли. тому й те що ви читаєте, правителю, лише винний відстій, що вони по собі залишили!