старий чабан, виснажений сонцем, вдень повертається додому, заганяє вівці, заходить до хати та бачить палко кохану дружину у ліжку з коханцем: лише на мить він розгублюється, хапає ніж та вбиває обох. прийшовши до каді (шаріатського судді), він стверджує, що вбив не свою дружину, а якусь незнайому жінку, що з своїм коханцем опинилася в його ліжку.
чабан розмірковує: довгі роки вони жили в коханні, жінка, яку він добре знав, вірив їй, не могла так вчинити з ним; це значить жінка в ліжку була інша, і він був не він. чабан щиро вірив у перетворення, вважав що саме сонце подало йому знак. він, природно, був готовий відповідати за скоєне тим, іншим чоловіком, на якого він перетворився в момент злочину, але твердо стояв на тому, щоб вбитих ним чоловіка та жінку визнали злодіями, що безсоромно скористалися його ліжком.
яким би не було його покарання, відбувши його він піде шукати свою дружину: він-бо не бачив її з того самого дня, як його мало не вбив сонячний удар, а коли знайде, то за її допомоги буде шукати свою загублену особистість.
що ж присудив каді чабану?